Чи в домі є бунтар?

За кілька днів перед Своєю смертю Ісус поставив первосвященикам запитання, що примусило їх задуматися: «А як вам здається? Один чоловік мав двох синів. Прийшовши до першого, він сказав: Піди но, дитино, сьогодні, працюй у винограднику! А той відповів і сказав: Готовий, панотче, і не пішов. І, прийшовши до другого, так само сказав. А той відповів і сказав: Я не хочу. А потім покаявся, і пішов. Котрий же з двох учинив волю батькову? Вони кажуть: Останній» (Мт. 21:28-31).

Ісус наголошував тут на невірності первосвящеників. Вони були подібні до першого сина – обіцяли чинити Божу волю, але не дотримали обіцянки. Як Ісус чудово показав, деколи важко визначити, що молоді люди мають на умі, чи передбачити, які будуть їхні наступні дії. Часто в юнацькі роки людина приносить багато клопоту, але вона виростає і стає відповідальною, шанованою особою. Про це слід пам’ятати, обговорюючи проблему юнацького бунту.

ХТО ТАКИЙ БУНТАР?

Час від часу можна почути про підлітків, які відкрито бунтуються проти своїх батьків. Ви, можливо, навіть особисто знаєте таку сім’ю, в якій підліток, здається, зовсім відбився від рук. Однак, не завжди легко встановити, чи дитина є бунтарем. Крім того, інколи важко зрозуміти, чому деякі діти бунтуються, а інші, навіть з тої самої сім’ї, ні. Що робити батькам, коли вони підозрюють, що їхня дитина росте справжнім бунтарем? Аби відповісти на це запитання, спершу треба з’ясувати, хто такий бунтар.

Просто кажучи, бунтар – це особа, яка свідомо й послідовно виявляє до вищої влади непослух чи опір, а також зневагу. Звичайно, «до юнакового серця глупота прив’язана» (Пр. 22:15). Тому всі діти інколи противляться батьківській чи іншій владі. Це особливо стосується юнацького віку – часу фізичного та емоційного розвитку. Зміни викликають стрес у житті кожної людини, а в юнацькому віці змін дуже багато. Ваш син чи донька виходить з дитячого віку і стає на дорогу до зрілості. Ця обставина деколи спричиняє проблеми між батьками та їхніми дітьми підліткового та юнацького віку. Часто батьки підсвідомо намагаються сповільнити процес переходу, тоді як підлітки хочуть приспішити його.

Підлітки-бунтарі відкидають цінності своїх батьків. Але пам’ятайте, що кілька випадків непослуху не роблять дитину бунтарем. Подібно і з духовними справами. Деякі діти спершу майже або зовсім не виявляють зацікавлення релігійними правдами, але вони не обов’язково є бунтарями. Батькам не слід поспішно вішати ярлик на свою дитину.

Чи всі молоді люди бунтуються проти батьківської влади в юнацькі роки? Ні. Навпаки, докази свідчать про те, що лише меншість підлітків та юнаків удається до серйозного бунту. Але все одно виникають запитання: що робити з дитиною, яка вперто і послідовно бунтується? Які можуть бути причини такого бунту?

ПРИЧИНИ БУНТУ

Головною причиною бунту є сатанинський вплив у світі. «Ввесь світ лежить у злі» (1Ів. 5:19). Світ під владою лихого розвинув шкідливу культуру, з якою християни змушені стикатися (Ів. 17:15). Сьогоднішня культура вульгарніша, небезпечніша і порочніша, ніж культура минулого (2Тим. 3:1-5,13). Якщо батьки не вчать, не попереджають і не захищають своїх дітей, юні особи можуть легко піддатися впливу «духа, що працює тепер у неслухняних» (Еф. 2:2). У цьому відіграє свою роль тиск з боку ровесників: «Хто товаришує з безумним, той лиха набуде» (Пр. 13:20). Так само, хто товаришує з людьми, охопленими духом цього світу, той, мабуть, теж буде під впливом цього духу. Молодим людям треба допомагати, коли хочемо, щоб вони розуміли, що слухняність перед Богом і батьками є основою найкращого способу життя (Іс. 48:17-18).

Іншою причиною бунту може бути атмосфера в родині. Наприклад якщо батько чи матір є алкоголіком, зловживає наркотиками чи застосовує насилля до свого подружнього партнера, діти в такій сім’ї можуть виростати з викривленим поглядом на життя. Навіть у відносно спокійних домах може статися бунт, коли дитина відчуває, що батьки не цікавляться нею. Однак, юнацький бунт не завжди спричиняється зовнішніми факторами. Деякі діти відвертаються від батьківських цінностей, незважаючи на побожність батьків і до великої міри захищають їх від навколишнього світу. Чому? Можливо, через ще інший корінь наших проблем – людську недосконалість: «Як через одного чоловіка (Адама) ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12). Адам був себелюбним бунтарем, і він залишив усім своїм нащадкам поганий спадок. Деякі підлітки та юнаки вибирають той самий шлях бунту, яким пішов їхній прабатько.

ПОБЛАЖЛИВИЙ ІЛІЙ ТА СУВОРИЙ РЕХАВ’АМ

Ще одна обставина, яка доводить підлітків та юнаків до бунту – це неврівноважений підхід батьків до справи виховання дітей (Кол. 3:21). Деякі добросовісні батьки суворо обмежують і дисциплінують своїх дітей. Інші – поблажливі, вони не дають вказівок, які захищали б їхніх дітей. Не завжди легко знайти рівновагу між цими двома крайнощами. До того ж різні діти мають різні потреби. Одним може бути потрібно більше нагляду, ніж іншим. Проте два біблійні приклади допоможуть зрозуміти, чому небезпечно впадати в крайнощі чи то в бік суворості, чи поблажливості. Ілій, первосвященик у стародавньому Ізраїлі, був батьком. Він правив Ізраїлем 40 років і, без сумніву, добре знав Божий Закон. Мабуть, Ілій досить вірно сповняв свої священицькі обов’язки і, можливо, навіть старанно навчав Божого Закону своїх синів, Хофні та Пінхаса. Однак Ілій був занадто поблажливим до них. Хофні та Пінхас служили священиками, але вони були «людьми негідними», яких цікавило тільки задоволення свого апетиту і неморальних бажань. Проте коли вони чинили ганебні речі на святому місці, Ілій не мав мужності усунути їх від священичого служіння. Він лише легко докоряв їм. Такою поблажливістю Ілій більше шанував своїх синів, ніж Бога. У результаті його сини збунтувалися проти поклоніння Богові й цілий дім Ілія зазнав нещастя (1Сам. 2:12-17,22-25,29; 3:13-14; 4:11-22).

Ця історія підкреслює, наскільки небезпечно стримуватися від покарання дітей (пор.: Пр. 29:21). Деякі батьки плутають любов з поблажливістю і не встановлюють ясних, послідовних та поміркованих правил. Навіть коли порушуються Божі заповіді, вони не застосовують покарання, що свідчило б про їхню любов. Через таку поблажливість їхні діти зрештою можуть знехтувати батьківською чи будь-якою іншою владою (пор.: Проп. 8:11).

Рехав’ам, останній цар об’єднаного ізраїльського царства, є прикладом іншої крайності в застосуванні влади. Він не був добрим царем. Рехав’ам успадкував країну, в котрій люди були незадоволені тягарем, який поклав на них батько Рехав’ама Соломон. Чи Рехав’ам виявив розуміння? Ні. Коли делегація від народу попросила його скасувати деякі деспотичні вимоги, він не послухав поради старших, зрілих радників і наказав зробити ярмо людей ще тяжчим. Його зарозумілість спровокувала бунт десяти північних племен, і царство було розірване на дві частини (1Цар. 12:1-21; 2 Хронік 10:19).

«Коли мудрий кого утискає, то й сам нерозумним стає» (Проп. 7:7). Добре продумані обмеження не тільки дають підліткові можливість розвиватися, але й захищають його від лиха. Однак, дітей не слід виховувати в атмосфері настільки жорстокій і суворій, щоб вони не мали можливості розвивати в розумних межах почуття впевненості в собі. Коли батьки намагаються знайти рівновагу між належною свободою і твердими, чітко визначеними обмеженнями, більшість підлітків будуть менш схильні до бунту.

ПОГОВОРИ З БАТЬКАМИ

Підлітки та юнаки відчувають страх і неспокій через свою більшу незалежність. Вони можуть почуватися невпевненими у своїй здатності бути самостійними. Для них це ніби йти слизькою дорогою. Чому б не обговорити з батьками свої страхи і побоювання? (Пр. 23:22).

Або ж, якщо тобі здається, ніби батьки занадто суворі, поговори з ними про свою потребу більшої свободи. Заплануй розмову з ними на такий час, коли ти спокійний, а вони незайняті (Пр. 15:23). І батькам, і дітям слід прислухатися одне до одного.

ЗАДОВОЛЕННЯ ОСНОВНИХ ПОТРЕБ МОЖЕ ЗАПОБІГТИ БУНТУ

Хоча батьки з радістю спостерігають, як їхня дитина росте і дорослішає, вони можуть непокоїтися, коли вона починає переходити від залежності до самостійності. Не дивуйтесь, якщо протягом цього перехідного періоду дитина деколи веде себе вперто або відмовляється співпрацювати. Пам’ятайте, що метою християнських батьків має бути виховання зрілих, стійких і відповідальних християн (пор.: 1Кор. 13:11; Еф. 4:13-14).

Хоч би як важко було батькам, їм слід залишити звичку негативно реагувати на будь-яку просьбу дитини про більшу самостійність. Дитині потрібно в здоровий спосіб розвивати свою особистість. Деякі діти навіть у відносно юному віці починають виявляти досить зрілі погляди.

Однак свобода несе з собою відповідальність. Тому давайте своїй дорослішій дитині відчути наслідки деяких її рішень і дій. Принцип «що тільки людина посіє, те саме й пожне» однаковою мірою стосується і дорослих, і підлітків (Гал. 6:7). Дітей неможливо оберігати все життя. А що, коли ваша дитина хоче зробити щось зовсім небажане? Як відповідальні батьки, ви мусите сказати «ні». І хоча ви можете пояснити причини, ніщо не повинно перемінити ваше «ні» у «так» (пор.: Мт. 5:37). Проте старайтеся, щоб ваше «ні» було сказане спокійно і розсудливо, бо «лагідна відповідь гнів відвертає» (Пр. 15:1).

Молодій людині потрібен захист, який дають послідовні виховні заходи, навіть якщо вона не завжди погоджується з обмеженнями і правилами. Дитина відчуває розчарування, коли правила часто змінюються в залежності від того, як себе почуває в даний момент батько чи мати. Крім того, коли підлітки отримують підбадьорення і необхідну допомогу, щоб справлятися із сором’язливістю, нерішучістю і невпевненістю в собі, з віком вони, мабуть, стануть більш рішучими. Дуже цінують підлітки, коли їм виявляють довір’я, яке вони заслужили (пор.: Іс. 35:3-4; Лк. 16:10; 19:17).

Батьків може потішити той факт, що коли в домі є мир, стабільність і любов, то з дітьми, як правило, все в порядку (Еф. 4:31-32; Як. 3:17-18). Подумайте, навіть у сім’ях з такими проблемами, як алкоголізм, насилля чи якийсь інший шкідливий вплив, багато дітей виростають чудовими людьми. Тому, коли у вашому домі підліток почувається захищеним і знає, що тут він завжди знайде любов, тепло й увагу, навіть якщо це супроводжується поміркованими обмеженнями і виховними заходами в гармонії з Божими заповідями, дуже ймовірно, що він виросте людиною, якою ви зможете пишатися (пор.: Пр. 27:11).

КОЛИ В ДІТЕЙ ПРОБЛЕМИ

Добре виховання, безумовно, відіграє велику роль. «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї» (Пр. 22:6). Але чи можливо робити це з дітьми, які мають серйозні проблеми, незважаючи на те що їхні батьки добрі? Так. Діти повинні слухати настанов своїх батьків, повинні це розуміти і відчувати свою відповідальність у цьому (Пр. 1:8). Щоб досягнути гармонії в сім’ї, батьки й діти повинні співпрацювати між собою. Якщо такої співпраці немає – будуть труднощі.

Як повинні реагувати батьки, коли їхня дитина підліткового віку прогрішиться і потрапить у скрутне становище? Особливо в такий час дітям потрібна допомога. Якщо батьки пам’ятають, що вони мають справу з недосвідченим юнаком, їм буде легше стриматись. «Як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности» (Гал. 6:1). Батьки можуть дотримуватися цієї поради, маючи справу з дитиною, яка прогрішилася через необачність. І хоча слід чітко пояснити, чому такі вчинки неправильні і як можна уникнути повторення їх у майбутньому, батьки повинні дати зрозуміти, що поганою є неправильна поведінка, а не дитина (Пор.: Юд. 22-23).

Що, коли правопорушення юної особи дуже серйозне? У такому випадку дитині потрібна особлива допомога і вміле керівництво. Коли хтось скоїть серйозний гріх, його заохочують покаятися і попросити допомоги в «пресвітерів Церкви» (Як. 5:14-16). Якщо він кається, йому допомагають духовно відновитися. У сім’ї відповідальність за підлітка, який прогрішився, належить батькам, хоча й може виникнути потреба обговорити справу з отцем духовним. Безперечно, коли дитина скоїла тяжкий гріх, батьки не будуть намагатися приховати це від священика.

Коли дитина має серйозні проблеми, це нелегке випробування для її батьків. Через емоційне замішання в батьків може виникнути бажання наговорити гнівних погроз своїй неслухняній дитині, але це тільки озлобить її. Пам’ятайте, що від того, як з молодою особою поведуться в цей критичний час, може залежати її майбутнє. Пам’ятайте також, що Господь був готовий простити людям, якщо б вони тільки покаялися: «Коли ваші гріхи будуть як кармазин, стануть білі, мов сніг; якщо будуть червоні, немов багряниця, то стануть мов вовна вони!» (Іс. 1:18), Який чудовий приклад для батьків!

Отже, намагайтеся заохотити неслухняну дитину змінитися. Шукайте добрих порад у досвідчених батьків і священика (Пр. 11:14). Старайтеся не діяти імпульсивно, не говорити і не робити нічого такого, через що дитині було б важко знову звернутися до вас. Уникайте неконтрольованого гніву й озлобленості (Кол. 3:8). Не поспішайте здаватись (1Кор. 13:4,7). Хоча ви ненавидите зло, не відвертайтеся від дитини і не озлоблюйтеся на неї. А найголовніше, подавайте дітям добрий приклад і зберігайте свою віру в Бога міцною.

ЩО РОБИТИ З УПЕРТИМ БУНТАРЕМ?

У деяких випадках стає зрозуміло, що юнак остаточно вирішив збунтуватися і повністю відкинути християнські цінності. Тоді батькам слід зосередитися на решті членах родини. Вважайте, щоб не спрямувати всю свою енергію на дитину, яка збунтувалася, і не занехаяти інших дітей. Замість того, щоб приховувати проблему від решти членів сім’ї, обговоріть з ними справу наскільки вважаєте слушним і в підбадьорливий спосіб (пор.: Пр. 20:18).

Апостол Іван сказав про непоправного бунтаря в спільноті: «Не приймайте до дому його, і не вітайте його!» (2Ів. 10). Можливо, батьки відчують необхідність подібної позиції, якщо дитина досягла повноліття і стає на шлях повного бунту. Хоч би як важко було батькам, деколи такий крок є необхідним для захисту решти сім’ї. Родині потрібен ваш захист і нагляд, Тому і надалі підтримуйте чітко визначені, однак помірковані, правила поведінки. Спілкуйтеся з іншими дітьми. Цікавтеся їхніми справами в школі і з їхніми друзями. Також дайте їм знати, що, хоча ви не похвалюєте бунтарських дій їхнього брата чи сестри, у вас немає до нього чи до неї ненависті. Засуджуйте погані вчинки, а не дитину. Двоє синів Якова своїм жорстоким вчинком стягнули осуд на цілу родину, однак Яків прокляв не їх, а їхній буйний гнів (Бут. 34:1-31; 49:5-7).

Можливо, ви почуваєтеся винними в тому, що сталося у вашій сім’ї. Але якщо ви щиро робили все від вас залежне, з усіх сил дотримуючись Божих заповідей, непотрібно надмірно картати себе. Нехай вас потішає факт, що досконалих батьків немає і що ви сумлінно намагалися бути добрими батьками (пор.: Дії 20:26). Справжній бунтар може бути великим випробуванням для сім’ї. Якщо це сталося у вашій родині, будьте переконані, що Бог розуміє вас і що Він ніколи не залишає Своїх відданих слуг (Пс. 27:10). Отже, постановіть зберегти ваш дім тихою духовною гаванню для решти дітей, якщо вони у вас є.

Крім того, ніколи не втрачайте надії. Ваші колишні зусилля дати правильне виховання можуть зрештою вплинути на серце дитини, яка відбилася від дому, і спонукати її опам’ятатися. У декотрих християнських родинах виникали проблеми, подібні до вашої, і батьки дочекалися повернення своїх дітей-бунтарів, як той батько з притчі (Лк. 15:11-32). Подібне може трапитись і вам.

Які наступні біблійні принципи допоможуть батькам запобігти серйозному бунту в сім’ї?

1. Коли дитина не отримує допомоги, її може зіпсувати дух цього світу (Пр. 13:20; Еф. 2:2).
2. Батькам слід знайти рівновагу між суворістю і поблажливістю (Проп. 7:7; 8:11).
3. Погану поведінку слід виправляти, але в дусі лагідності (Гал, 6:1).
4. Коли людина, що скоїла серйозний гріх, кається і приймає допомогу, вона може «оздоровитись» (Як. 5:14-16).