Як досягти мети

Дан.1:17: «І дарував Бог чотирьом цим юнакам знання та розуміння всякої книги та мудрості, а Данилові ще дарував розуміти й усякі видіння та сни».

Тут говориться про те, що Бог дарував єврейським юнакам знання та мудрість. Так, вони здобували освіту, проте освіта ще не означає наявність знання та розуміння. Це все зусилля та індивідуальні здібності.

Я знайшла цікавим те, що сказано в коментарі до цього вірша у тлумаченні Даласької семінарії: "Тут підкреслюється та думка, що високого розвитку інтелекту і того, що зветься мудрістю, Данило і троє його друзів досягли не стільки завдяки різнобічній халдейській освіті ( 4), скільки за Божою благодаттю. Ті, хто явив щирість і твердість у благочесті, Бог дарував багато знання і високу вченість. А Данилові – і рідкісну здатність розуміти всякі видіння і сни".

Цікаво, як тут акцентується на тому, що щирість і твердість у благочесті цих отроків була винагороджена тим, що Бог дарував їм особливі здібності (до мудрості та розуміння) та виняткові дари (тлумачити видіння та сни). А ці їхні якості і звели їх на вершину - в ст.20 говориться про те, що цар знаходив їх вище за інших у будь-якій справі, про яку питав, так що вони стали служити за царя.

З цього випливає висновок про те, що коли ми з Богом, наші природні досягнення залежать від наших духовних досягнень. Інакше кажучи, наші духовні зусилля будуть винагороджені не лише тим, що ми зростатимемо і зміцнюватимемося духовно, але й тим, що Бог винагородить нас і природними здобутками, як у цьому випадку Даниїла, Ананію, Мисаїла та Азарію. Вони відмовилися йти на компроміс. Вони обрали Бога. Вони продемонстрували вірність Богові. І Господь дав їм мудрість, знання та розуміння, яке й звело їх на вершину.

Так, може здатися, що мати знання та розуміння цим юнакам було природно в результаті їх навчання, проте з ними навчалися багато інших. І щоб вже зовсім не залишити сумнівів у тому, що вони мали надприродні здібності та обдарування в їх знанні та розумінні, і мудрості, то говориться, що вони були в 10 разів вищі за інших. У всіх були однакові книги та вчителі. Проте найкращими були лише Данило та його друзі.

Варто зауважити, що ми вже чули проповіді про те, що у християн мають бути результати в 10 разів кращі, ніж у інших, проте при цьому, здається, не йшлося про те, що ж такі результати зробить. Звичайно, це буде Божа благодать, однак і Богові треба дати те, з чим Він міг би працювати. Як бачимо в історії Данила, ці їх надприродні здібності та піднесення не було наслідком лише того, що вони були євреями. Насправді, я вважаю, що є підстави вважати, що Даниїл та його троє друзів були не єдиними євреями, які потрапили до палацу, але таку особливу благодать від Бога отримали лише вони. Адже нам більше ні про кого не говориться, щоб вони неухильно вирішили дотримуватися Божих заповідей і зберігати вірність своїй вірі в Бога і завіту з Ним. Але ці 4 євреї на чолі з Данилом це зробили, і Бог вшанував їхній вибір, їхні зусилля. Вони вшанували Бога і Його завіт, і Бог їх вшанував.

Тому коли ми говоримо про надприродні результати для християн, то це не означає, що ми їх отримуватимемо просто так, тільки тому, що ми християни. Звичайно, певна милість Божа і деякі Його благословення будуть діяти певною мірою і просто тому, що ми діти Божі, проте якщо все ж таки говорити про досягнення і піднесення від Бога, то це не прийде просто так, автоматично, адже це є наслідком духовних зусиль. та досягнень. Інакше кажучи, піднесення від Бога є наслідком духовних зусиль пошуків Бога, Його Царства та Його істин. А це означає, що якщо ми зростаємо духовно і набуваємо все більше розуміння, якщо ми маємо певні духовні здобутки, якщо ми стягуємо Бога і намагаємось зберігати Йому вірність і благочестя, то це не може не привести до результатів, до здобутків та у природному. 

І шлях це прийде не так, як людям навколо, і може здаватися навіть, що ці досягнення приходять не так швидко, як хотілося б, так що в оточуючих можуть вбачатися якийсь час досягнення більші, проте все ж таки духовне проявить себе зсередини назовні, все ж і в природному здобутку прийдуть. І коли вони прийдуть, то вони будуть тривалими, на відміну від людей у ​​світі, які не знають, про що спіткнутися. І коли вони прийдуть, то вони будуть такими, як у Данила та його друзів – у 10 разів краще, ніж у людей без Бога, або навіть ніж у людей, які вважають себе з Богом, проте не живуть тим, у що вони вірять , які не живуть стилем життя віри і не впускають Бога у всі сфери свого життя, але продовжують діяти і діяти, як усі, як нерятовані, живучи за тими ж поняттями світу з понеділка по суботу.

Отже, Бог хоче, щоб Його діти мали чудові результати та досягнення, однак які прийдуть від Нього і будуть наслідком Його благодаті. І Він уже приготував для нас ці чудові результати, нам потрібно лише прийняти і отримати їх у вияві. І ми побачили шлях через духовні зусилля і досягнення. Коли ми з Богом, або в нашому житті з Богом, наше просування буде приходити не так від природних зусиль, а від благодаті Божої. І щоб благодать і благословення Божі діяли для нас таким чином, нам потрібно докласти духовних зусиль, давши дорогу Богові та Його силі, як це зробив Даниїл, вирішивши неухильно і незмінно дотримуватися слова Божого, за що й був винагороджений. 

Так що нам не потрібно дивитися в цей світ і зіставляти себе з тими людьми, але нам потрібно дивитися на Бога і залишатися на Його правильному шляху, на якому ми й отримаємо нагороду за нище, що проходить нами, за наші духовні зусилля, за вибір зберігати вірність Богу ... А Бог, коли винагороджує, робить це рясно. Він прийшов до Авраама і сказав, що нагорода його дуже велика (Буття 15:1). І ми знаємо, що йдеться не лише про нагороду на небесах, а й про матеріальну винагороду ще на землі, як Данило і троє його друзів були винагороджені мудрістю, отримали високу посаду та відповідну платню (доходи). 

Тому залишатимемося на правильному шляху, і він принесе нам правильні і навіть чудові результати. А якщо хто не на Божому шляху, то навіть наявність деяких результатів у них буде тимчасовим, так що їм краще берегтися, щоб не впасти... Але ми з Богом, і Він приведе нас у Своє більше і краще для нас, якщо ми тільки слідуємо за Ним. І ми пішли, я вірю. А це означає, що на нас чекають і чудові результати, які в 10 разів (як мінімум) кращі, ніж у інших, ніж у людей у ​​світі. І це не ми, не наші знання та здібності, а милість і благодать Божа, яка дарує нам і їх (тобто і знання, і здібності, і все інше). Алілуя! Слава Богу! І нехай допоможе нам у цьому Дух Святий! Амінь!

Незрівнянні в Бозі, або Як досягти мети

Дан.1:19-20:

19 І цар говорив із ними, і з усіх юнаків не знайшлося подібних до Даниїла, Ананії, Мисаїла та Азарії, і стали вони служити перед царем.

20 І в усякому ділі мудрого розуміння, про що не питав їх цар, він знаходив їх у десять разів вище за всіх таємнознавців і волхвів, які були в усьому царстві його.

Сьогодні ми розглянемо вірш 19. Ми добре знайомі з тим, що сказано у ст.20 про те, що Данило та його друзі були в 10 разів кращими, що, в принципі, відповідає сказаному тут, у ст.19. Однак мене сьогодні торкнулося саме сказане тут про те, що Данилові, Ананії, Мисаїлу та Азарії не знайшлося подібних. При цьому слово "отроки" виділено курсивом, а тому можемо говорити про те, що їм не знайшлося подібних із усіх, і сказане у ст. 20 це підтверджує.

В інших перекладах та сама думка передано по-різному. НЖПБ каже, що ніхто не вразив царя Навуходоносора так, як Данило та його команда, скажімо так. САВ говорить про те, що цар не знайшов нікого настільки ж визначними (при цьому дане слово пояснюється як "винятково хороший"), як Данило і команда. А Месседж каже, що не було нікого, рівних їм (ніхто не був рівним). І що їх зробило такими? Дар Божий та Його помазання.

При цьому дар мудрості на Даниїлі простежується ще на початку історії. Данило не захотів осквернитися, але йому треба було умовити начальника над ними видавати їм їжу, як він хотів. І він дав слушну пропозицію: він попросив провести експеримент. По суті, тут закінчувалася частина Даниїла і розпочиналася Божа. Данило зі свого боку вирішив виконувати закон Божий і зробив крок віри - попросив їм видавати відповідну їжу. Далі справа була за Богом. Далі Господь мав дарувати їм благодать, благовоління та прихильність з боку євнуха, приставленого до них, щоб той їх послухав. І швидше за все, це було не складно, адже йому достатньо було показати зиск такої пропозиції, адже смачна царська їжа в 4-х порціях могла діставатися йому. І потім Богу потрібно було надприродно зробити їх повніше (адже на овочах зазвичай худнуть). І Бог виконав усю Свою частину. 

На цьому прикладі можемо побачити, як воля, віра і мудрість поєднуються разом: Данилові треба було ухвалити рішення виконувати закон (воля людини, спрямована на виконання волі Божої), потім зробити крок віри (звернутися з проханням до начальника, адже якби він не вірив , що Бог їм допоможе, то не став би і починати все це діло, не став би просити про те євнуха), а в цьому кроці віри використати мудрість (звернутися до євнуха йому потрібно було з мудрістю, з мудрою пропозицією провести експеримент, інакше той б не погодився через страх перед царем). І все це призвело Данила до бажаного для них результату - їм видавалася їжа, про яку вони просили. І таким чином Данило мудро поміняв царську їжу на бажані овочі. (А чи може це бути натяком на те, що нам потрібно використати віру і мудрість, щоб поміняти квартиру на бажаний нами будинок? Втім, це поки що моє припущення... Адже Данило точно знав волю Божу для себе і не хотів тому осквернятися ( хоча це теж було з ряду занадто великого: жити серед язичників і не осквернюватися - а чи не багато він хотів? Але він це отримав).

Якщо ми згадаємо приклад Естер, то в її історії теж можна простежити той самий зв'язок і дію тих же факторів. Спочатку Бог дав їй вподобання, і вона в'їхала до найкращих покоїв у палаці. Саме їй були виділені саме найкращі покої – не якійсь знатній особі, а й такі мали там бути, але саме їй! Тож коли ми з Богом, то не соціальне становище чи походження відіграє роль, а благовоління Боже. Потім, коли їй настав час діяти, вона зробила те саме, що й Данило. Спочатку їй треба було ухвалити рішення піти до царя (вольовий аспект). І їй треба було вірити, що цар її прийме і вислухає і задовольнить прохання. Але їй потрібно було і застосувати мудрість, щоб досягти бажаного результату, адже спочатку потрібно було позбавити прихильності до Амана, що і було зроблено завдяки мудрості (адже царя могло роздратувати саме те, що цариця покликала на бенкет з ним, з царем - з " єдиним і неповторним" - ще й його прихвостня Амана. Що цей Аман про себе уявив? І невже до нього розташована цариця? І цар тієї ночі не міг заснути... Але це вже інша історія).

При цьому, що Естер, що Данило молилися (Данило молився в гл.2). Тож для отримання мудрості, водійства, а також сміливості, щоб діяти за вірою, потрібно ще й молитися. І якщо ми в чомусь рухаємося з Богом і у нас є певні цілі, то для їх досягнення нам потрібно буде пройти все те саме: ухвалити рішення, вчинити за вірою, задіявши мудрість. Але перш нам треба молитися (а Естер ще й постила), перебувати в слові, доки ми не впізнаємо волю Божу точно і доки не отримаємо мудрість від Бога, як Даниїл та Естер. А потім підемо за наведеною вище схемою: рішення – крок віри – мудрість – результат. Хоча між мудрістю і результатом ще стоїть найважливіше - дія Бога і Його сили, проте це залишається часто невидимим, як у книзі Естер, а тому я не стала це виносити в "схему".

Тепер повернемося до вірша. Ми побачили інші переклади, проте все ж і формулювання Синодального тут можна вважати вдалим. Йдеться про те, що не було подібних до Данилу та його друзів. А це означає, що вони були незрівнянними! Вони були винятково хорошими, видатними, що справляли найбільше враження, вони були чудовішими за всіх у всьому! І що їх зробило такими? Освіта? Ні, всі вони були в одному класі і мали однакових вчителів, і читали одні книги. Незрівнянними їх зробило помазання Боже і Божий дар на їхньому житті. 

І цю незрівнянність було видно! Цар побачив це на них! Тож це не щось таке, про що знаємо лише ми і наше близьке коло – ні. При цьому цар просто поговорив з ними - це не те, що він там провів з ними час і впізнав їх особисто... Ні, з самої розмови з ними він уже побачив їхню незрівнянність та визначні якості! За одну розмову вони його вразили! І це кого? Царю! Навуходоносора, який побачив найкращих умільців у царстві (і тут уважай у всьому світі, адже він завоював практично весь відомий світ того часу)! І ось все одно помазання і дар Божий зробив Даниїла та його друзів помітно краще. Не просто краще, але краще. Це було видно. А тому їхня перевага була незаперечною і очевидною.

Так що Божий дар і Його помазання робить нас незрівнянними, тому нам немає рівних. І це помітно, це видно, очевидно. Нам немає рівних у тому, в чому ми обдаровані, та й не лише. Нам немає рівних у виконанні нашого призначення та місії від Бога. Нам просто нема рівних. Як бачимо, у Бога немає конкуренції - Він робить усіх Своїх дітей, Своїх обраних винятковими, винятково хорошими і в цьому видатними, з видатними здібностями. Однак чому тоді у церкві так багато посередності? Тому що потрібно, щоб діяло Боже помазання та Його дари. А для цього потрібно багато чого: і посвята, одкровення, і пізнання, і щоб кожен у Тілі Христа був на своєму місці, у своєму дарі, а не щоб продавці були пасторами, а пастори - продавцями... І звичайно, виконати все це ми можемо лише за допомогою Духа Святого та Його благодаті. Хоча тут теж нам потрібно ухвалити рішення, наприклад, присвятити себе Богу, і почати діяти відповідно (наприклад, відокремитися, виділити час для Бога), і тоді Господь буде з нами працювати, давати одкровення і пізнання, розставляти всіх і всі на свої місця. нас і навколо нас, включаючи нас самих, і помазання почне діяти... (якось так, напевно).

Отже, ми - незрівнянні в помазанні і з Божими дарами. Нам немає рівних у нашому призначенні. Нам немає рівних у Божому плані для нас. І ми маємо видатні здібності завдяки благодаті Божій, яка й обдарувала нас (а дар, як ми знаємо з Приповістей, дає простір і до вельмож доведе). Тільки тепер для того, щоб досягти цілей Божих для нас, нам потрібно задіяти свою волю, віру і мудрість на виконання волі Божої (за розглянутою вище схемою). Це дасть дорогу Богові і звільнить Його дію, яка і приведе нас, яка і дасть нам необхідні та бажані нами результати. 

Не сумувати на шляху до мети

1Пар.22:13: «Тоді ти будеш успішним, якщо старатимешся виконувати устави та закони, які наказав Господь Мойсеєві для Ізраїля. Будь твердий і мужній, не бійся і не журися».

Тут Давид дає настанови Соломонові. І не важко помітити, що воно дуже схоже на ті настанови, які Бог давав Ісусові Навину. Однак тут доданий ще один аспект: не сумувати. 

При цьому це слово, згідно з словником Стронга, має два значення: 1) бути розбитим або розтрощеним; 2) жахатися, бути сповненим жаху. Так що тут це слово має ці два відтінки, що поєднує і зневіру, стан розбитості та скорботи, і страх. Цього, як наставляє Давид, треба намагатися не допускати.

Подивимося інші переклади. САВ каже: "Якщо ти підкорятимешся законам і вченням, які Господь дав Мойсеєві, ти будеш успішний. Будь сильним і сміливим, не засмучуйся (або не будь збентеженим) і нічого не бійся". Меседж: "Мужність! Бери на себе відповідальність! Не будь несміливим; не стримуйся (не мішайся, не вагайся)". 

Цікаво, що це повчання Давид давав Соломону у зв'язку з його сходженням на трон, але більше у зв'язку з досягненням мети побудувати храм, адже це було чи не головною місією Соломона та всього його правління. І ось для досягнення цієї мети Соломонові потрібно було бути мужнім і хоробрим, не допускати страху (не дозволяти йому диктувати рішення та дії) та сум'яття, не сумувати, не допускати сум'яття та коливання. Можливо, деякі з цих якостей вже були притаманні Соломонові, але, швидше за все, деякі йому потрібно було і виробити в собі.

І ось цікаво, що якщо з такими якостями, як хоробрість і мужність - все зрозуміло, в розумінні зрозуміло, яке відношення вони мають до досягнення мети, то настанова не сумувати звучить якось нестандартно. Адже досягнення мети з гарним настроєм зазвичай не пов'язують... Хоча якщо замислитися, то стає очевидним, що наш внутрішній стан є важливим. Якщо людина засмучена, то і в апатії. Його ніщо не мотивує та ніщо не викликає в нього інтересу. Він нічого не хоче, ні до чого не прагнути. А про яку тоді продуктивність може йтися? Про яку відвагу можна говорити? Якщо немає зацікавленості, то як змусити людину рухатися до мети? 

І якщо у разі страху здебільшого очевидно, що він ворог мети, то ось зневіра - ворог прихований. Часто людина сприймає її як свій настрій, стан. А іноді на цьому тлі йому навіть здається, що йому погано. І зневіра приносить погане самопочуття морально, а це вже може впливати і на фізичний стан. Але ось зневіра часто не сприймається як ворог, як перешкода на шляху досягнення мети, інакше люди тоді намагалися б з ним боротися. Але зневіра часто змушує людину переводити погляд на оточуючих і перекладати на них відповідальність, роблячи їх винними у своєму "нещастя" - у своєму сумному стані. Коли розібратися з цим потрібно людині самому.

З цієї причини Писання і наставляє нас радіти, тому що радість приносить зовсім інший стан та інший настрій. У стані радості людина навпаки натхненна і відкрита, і мотивована рухатися і досягати. Хоча зневіра також робить людину закритою. І той факт, що про страх і зневіру йдеться у зв'язку, дає нам зрозуміти, що страх і зневіра має один до одного пряме відношення і супроводжують один одного. Людина боїться помилитися, боїться провалити все, боїться, що його не виберуть, що від нього відмовляться, що він виявиться без бажаного, що він не отримає необхідного, що в нього нічого не вийде і т.д. і т.п., і як наслідок - він занурюється, яке ще далі віддаляє його від досягнення його мети та отримання бажаного. Однак радість протилежна цьому, тому що вона супроводжує віру, так що коли людина вірить, що все вдасться, що все відбудеться, що вона впорається, отримає, досягне... тоді вона буде й радіти, адже сумувати їй немає причин (адже якщо все вийде, то чого сумувати?).

Так що ми повинні розуміти причини і наслідки, у тому числі й те, що докорінно будь-якій сором'язливості, зневірі, невпевненості, коливання стоїть страх. Отже, щоб розібратися з сумом і подібним до нього, потрібно розібратися зі страхом. А як можна розібратися зі страхом? Клин клином - вірою, тобто. підживити свою віру. Так, ми знаємо і те, що досконала любов виганяє страх, так що для здобуття впевненості людина повинна розуміти безумовну любов Божу. Однак саме стан віри є станом, протилежним страху, так що якщо потрібно страху позбутися, то потрібно дозволити вірі його витіснити. Зрештою, у любов Божу теж треба вірити...

Отже, на шляху досягнення наших цілей, чи краще сказати: наших цілей у Божому плані, нам треба бути хоробрими та мужніми, твердими та впевненими, не сумувати та не вагатися, не виявляти невпевненість та сором'язливість, адже ми нікого і нічого не боїмося та не соромимося, якщо ми знаємо, по-справжньому розуміємо, що нас підтримує Сам Бог Всемогутній! Тож будемо живити свою віру і зростати в пізнанні слова та істини, тренуватимемося і зміцнюватимемося духом, дозволяючи Слову Божому виконувати з нами свою роботу, і Господь зробить нас тими, ким ми маємо бути. 

І хоч ми і не ідеальні, нам потрібно не концентруватися на своїх слабкостях та недосконалості, адже Бог заповнить, компенсує їх Своєю силою. А це означає, що ми не будемо осоромлені, ми не виявимося неправі, ми не провалимо справу, але в нас все вийде, бо з Богом не може не вийти! Це якби можна було складати іспит за допомогою друга-експерта... І хоч може це і не найкраща ілюстрація, проте образ дає побачити: з нами - Бог, а тому нам нема чого боятися чи сумувати. Навпаки, ми можемо і нам слід радіти, бо якщо Бог серед нас, а Він посеред, тоді Він діятиме і творитиме справи, а якщо Господь уже щось і робить, то Він робить велике... 

Алілуя! Слава Богу! Хай допоможе нам у нашій частині Дух Святий! Амінь.