Прощення як дар

Здається, ми якось не так обходимося з прощенням. Якесь воно не таке, яким мало бути, те прощення, про яке ми говоримо. А може, ми прощенням називаємо зовсім ніяке і не прощення? Наприклад, як треба прощати своїх кривдників: кожного окремо і всіх разом?

Адже часто як буває – образить хтось когось, а потім каже: «Винен. Простіть. Хто старе згадає… Ви повинні мене простити». Варто сказати пару слів, і усе стає з ніг на голову. Кривдник, як спритний борець, звільняється від захоплення і сам виявляється вгорі. Тепер уже той, кого він образив, стає винуватим – це він має простити і забути. А не простить – йому можуть нагадати, що Христос сказав: «Ви не простите – і вам Отець Небесний не простить» (див. Мф. 6:14,15).

А чи можна так простити, щоб той, кому людину образити, що плюнути, все-таки зрозумів, що за свої вчинки треба відповідати? Давайте глянемо в Біблію. Там зовсім не те написане, що нам зазвичай здається.

Простити не означає забути

Бувають образи, які забути легко (варто тільки перестати з ними носитися), а бувають такі, які не забудеш, як ти ні намагайся. А тобі кажуть, що ти маєш їх забути, а раз не можеш, це твої проблеми. Бог, пояснюють тобі, прощає і забуває, і якщо ти когось хочеш простити, будь добрий, забудь свою образу.

Але хто сказав, що Бог не пам’ятає? Від першої до останньої сторінки Біблії йдеться якраз про те, що Бог пам’ятає про гріхи народу Свого. І в Старому, і в Новому Завіті часто-густо говориться, як Бог прощав гріхи народу Божого. Ці розповіді про гріхи і їх прощення якраз для того і записані в Біблії, щоб було ясно: у Бога ніхто не забутий і ніщо не забуте.

А коли Бог каже, що не «згадає» наших гріхів, йдеться про те, що Він їх проти нас не згадає, не звинуватить нас у них. Бог хоче, щоб ми знали: Він не списує нас з рахунків і не вважає нікчемами за те, що ми в чомусь не виправдали Його довіри. Навпаки, дарувавши нам Своє прощення, Бог звільняє нас від сплати боргу, якого нам ні за що довіку не виплатити, і переконує в тому, що Він любить нас серйозно і надовго.

Відповідальність того, хто прощає

Людина сповідала свій гріх і запитує: «Так що ж ти на мене злишся? Я ж визнав, що був неправий, Бог мене простив, у Біблії сказано прощати, а ти не прощаєш?» Прощення зовсім не має на увазі, що все почнеться з абсолютного нуля – неначе нічого і не було. Бувають такі наслідки, яких не виправиш найщирішим жалем і покаянням. Бог простив Адама і Єву, але в Едем для них вхід був закритий. Бог простив і Мойсея, але в Землю обітовану його не ввів. Бог простив Давида за перелюб і вбивство, але дитини, народженої від перелюбу, у Давида забрав.

Туга Давида, Юліус фон Каролсфельд

Прощення має на увазі, що гріх спричиняє за собою наслідки. Той, хто прощає кривдника, має повне право з мудрістю і любов’ю, без помсти і злості попросити відшкодувати заподіяний збиток, запитати, що думає кривдник зробити, щоб у майбутньому такого не повторювалося. Та й взагалі, той, кого образили, може попросити, щоб йому дали час отямитися. Тут не можна поспішати, не можна абсолютно все вирішити в одну мить. Інакше це буде не прощення; а лицемірство, не любов, а показуха.

Прощення починається не з нас

У Біблії сказано, що першим нас простив Бог, раз і назавжди простивши минулі, нинішні і майбутні гріхи усіх, хто вірить, що хресна смерть Сина Його була розплатою за наші неспокутувані борги. Будь-хто, хто увірує в Сина Божого, може твердо знати: Бог перекреслює список усіх наших гріхів, що зберігається на небесах, і навіки виправдовує нас по вірі в Христа. І сьогодні Бог продовжує прощати (вже по-сімейному) тих, хто сповідується в усіх своїх гріхах перед Отцем Небесним (1Ін.1:9). Ця, друга, річка прощення тече вже в сім’ї Божій і змиває своїм бурхливим потоком все те, що заважає дітям бути в нормальних стосунках з Отцем.

От яке неймовірне за розмахом і глибиною прощення! Саме це мав на увазі Христос, коли розповідав про людину, якій простили неймовірно величезний борг (за сучасними мірками, у багато мільярдів доларів), а вона відмовлялася простити своєму боржникові якісь копійки (Мф. 18:21-35). Наш Наставник розповів цю притчу для того, щоб нам стало ясно: щось не те ми робимо, коли приймаємо від Бога океан милості, а самі і пригорщі доброти і милосердя шкодуємо для тих, хто благає нас про нього.

Висновок тут один. Як сам отримуєш від Бога прощення без міри, так і іншим, своїм кривдникам, давай скуштувати від Божого прощення, що цього разу подається вже через тебе. Христос сказав учням: «Пильнуйте за собою. Якщо ж согрішить проти тебе брат твій, докори йому; і коли покається, прости йому; і коли сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться і скаже: каюсь, – прости йому» (Лк. 17:3,4).

Прощення від Бога, а не для особистого користування

Від духу непрощення, небажання розстатися зі своїми образами користі мало, такий дух людину губить. І тому багато хто вважає, що прощати треба не стільки заради того, хто тебе образив, а заради себе самого, щоб тобі ж краще було. Але якщо Бог задумав прощення як просто одну з процедур для підтримки тілесного і душевного здоров’я, зцілення ран, то чому ж Він тоді нам сипле сіль на ці рани і радить нам прощати кривдників не заочно, а дивлячись їм в очі і тільки після того, як ті скажуть: «Каюсь» (Лк. 17:3,4)?

Не для того учить нас Христос прощати інших, щоб відновити власну душевну рівновагу, що похитнулася. Допомогти нам позбутися від злості і мстивості, що роз’їдають душу, – це лише частина того, що мав на увазі Христос, кажучи про прощення, можна сказати, його побічний ефект. Як Бог нас прощає заради нас же самих, так і від нас Він чекає того ж – що ми даруємо прощення тим, хто його просить. І не просто чекає, але дає нам силу Своєї благодаті, яка діє в нас.

Парадокс прощення: коли вимагається в прощенні з любов’ю відмовити

Бог з любов’ю відмовляє в прощенні тим, хто не збирається каятися і змінюватися. Хоча Його це дуже засмучує, Він не може простити провини тих, хто свідомо і наполегливо відмовляється визнавати свої гріхи. І нам треба брати приклад з Бога. Він учить нас засмучуватися, коли ми стикаємося з людським егоїзмом, з любов’ю викривати тих, хто шкодить нам, і бути чуйними до водійства Духа Його, Який підкаже, коли треба прощати, а коли відмовляти в прощенні (Мф. 18:15-17; Лк. 23:34).

Отець наш Небесний, якби Ти хоч один з незлічених гріхів наших поставив нам у провину, нам немає на що б сподіватися. Ми навіть у малій мірі не можемо віддячити Тобі за Твоє велике прощення. Допоможи нам, настав, дай мудрість, щоб знати, як цією милістю ми можемо ділитися з тими, хто кривдить нас. Дай, щоб ми, заспокоївшись в обіймах любові Твоєї, відчуваючи на собі ніжну і невимовну благодать Твою, прощали кривдникам нашим. Амінь.