Брехня

Владику! - Покликала мама одного разу. - Сходи в магазин за олією. Владик любив свою маму і відразу слухняно вискочив надвір.

Магазин був недалеко, і Владик міг би хвилин через десять повернутися, але дорогою він зустрів товаришів. Вони грали на галявині, і Владик приєднався до них. Він так захопився грою, що забув кудись і навіщо йшов. І тільки баштовий годинник, пробивши шість разів, нагадав йому про мамине доручення. З усіх ніг Владик побіг у магазин, купив олію та кулею помчав додому.

- Де ти так довго був? - Запитала його мама.

Владик не хотів обманювати, та й правду сказати боявся. Він знав, що мама не схвалить його вчинок і може навіть покарати за це.

- У магазині відкрили нову бочку з олією та народу було багато. Я так хвилювався, що доведеться довго затриматися, але іншого виходу не було, - обманув він, дивлячись на матір невинними очима.

Мама, звичайно, повірила йому, але при цьому сказала:

- Наступного разу йди в інший магазин, щоб не затримуватись так довго. Зрозумів?

- Гаразд, - махнув він рукою і побіг грати.

Так Владик знайшов вихід із скрутного становища і при будь-якій нагоді став застосовувати цей метод. Як тільки йому загрожувала кара, він миттю вигадував якесь виправдання.

Ніхто не підозрював, який гріх переховувався у його серці. Ця погана звичка поступово призвела б Владика до вічної загибелі, якби Господь вчасно не зробив цей гріх явним. А сталося це якось.

Якось мама послала Владика на пошту дізнатися, чи листа від дідуся. Вона турбувалася про його здоров'я, а від нього вже давно не було жодних звісток.

На пошті Владику дали листа. Він засунув його до кишені і пішов додому. По дорозі біля одного будинку він побачив натовп людей, які щось розглядали. Він підійшов ближче і побачив на землі дівчинку, що скорчилася в припадку. Такого Владик ще ніколи не бачив. Довго він там стояв, слухаючи розмови дорослих.

Коли приїхала швидка допомога і хвору відвезли, люди почали розходитися, пішов додому і Владик. Біля самого будинку він згадав про листа. Де воно? Владик обшукав кишені, але листа не було. Невже він його втратив? Але де? Може, там, де лежала хвора?

І Владик побіг шукати листа. Ось знайома хата і те місце, де він стояв. Але листа там не було. Владик побіг до пошти, але листа ніде не було. Невже хтось витяг його з кишені? Усі зусилля знайти листа були марними. Залишалося одне: йти додому та обдурити маму. Так і зробив.

Наступного дня мама надіслала своїм батькам листа, знаючи, що вони отримають його не раніше як за тиждень.

Через чотири дні після цього прийшла телеграма про смерть дідуся. А дня через два мама отримала листа, написаного її улюбленим татом. Читаючи його, мама гірко заплакала.

Батько писав, що йому дуже хотілося бачити її, і він у попередньому листі надіслав їй гроші. До останньої хвилини батько сподівався, що вона приїде. Заповітним бажанням батька було побачитися з рідними у небесній країні, де не буде ні смерті, ні розлуки. У цьому конверті був ще один лист для онука.

Мама покликала Владика, притиснула його до себе та прочитала останнє побажання його покійного дідуся.

«Мій маленький Владику! – писав дідусь. - Господь хоче взяти мене в Свій спокій, перш ніж Він прийде на землю і пробудить Своїх вірних для вічності. Якийсь час я буду в розлуці з вами, але в чудовий ранок славного воскресіння я хочу притиснути тебе до своїх грудей. Будь слухняний батькам, і Господь благословить тебе. Особливо бережи себе від брехні, яка часто прив'язується до таких хлопчиків, як ти. Прийми останню мою пораду та поцілунок».

Слухаючи побажання дідуся, Владик заплакав. Він, не приховуючи, розповів мамі про те, як втратив листа дідуся з грошима. Зізнався також у тому, що часто обманював її, щоб уникнути покарання.

Владик від щирого серця каявся в брехні, і мама вибачила йому. Вона дякувала Богові, що Він спонукав вмираючого батька написати її синові такі слова: «Остерігайся брехні».