Сергійкова віра

У будинку № 38 на першому поверсі живе хлопчик Сергійко, який з дитинства інвалід. Він ніколи в житті не вставав на свої ноги й увесь час сидить в інвалідному візочку. Довший час він проводить біля вікна, спостерігаючи, як інші діти весело грають у дворі. Йому дуже часто буває самотньо. Але якось сусідка Оленка подарувала Сергійкові невеликий старенький магнітофон і кілька аудіокасет із християнськими піснями. Вона часто приходила до хлопчика в гості, і тоді настрій у Сергійка помітно змінювався. Він завжди з нетерпінням чекав Оленку. Вона розповідала йому цікаві історії з Біблії, навчила його молитися Богові. А на Різдво Оленка подарувала хлопчикові дитячу Біблію. Який він був задоволений, що тепер сам може читати історії з Біблії: і про Давида, який переміг величезного Ґоліята, і про Даниїла, який сидів у рові з левами; і про маленьку дівчинку-рабиню, яка допомогла Нааману-воєначальникові.

Одного разу Сергійко прочитав у Біблії, у Нагорній проповіді, слова Ісуса, які йому дуже сподобалися: «Просіть і буде вам дано!» Сергійко довго думав над цими словами. Звичайно, він дуже хотів ходити своїми ногами. І слова Ісуса не виходили в нього з голови.

Якось до Сергійка зайшла Оленка, щоб провідати його. У неї був дуже гарний настрій – вона раділа, що знайшла кішку Люсю. Вона розповіла Сергійкові про те, як до неї потрапила ця чудова кішечка, яка вона розумна, весела і як з нею цікаво гратися. Хлопчик зацікавлено слухав розповідь Оленки й разом з нею тішився витівкам маленької Люськи. У душі він теж хотів, щоб у нього була така ж кішечка. Раптом він запитав дівчинку:

– Оленко, пам’ятаєш, Ісус у Нагорній проповіді сказав: «Просіть і буде вам дано!» Як ти думаєш, Ісус може все-все дати, про що ми Його просимо?

Оленка, трохи подумавши, відповіла:

– Я думаю, що все, адже Ісус – Бог, і Він усе може!

І вони помолились про те, щоб Сергійко повірив словам Ісуса. Діти попрощалися в гарному настрої, але, повернувшись додому, Оленка задумалася над тим, про що вони розмовляли із Сергійком.

Дівчинка згадала, як він весело сміявся, коли вона йому розповідала про Люську. Оленка вирішила, що він теж, напевно, хотів би мати таку кішечку. Як же бути в такій ситуації? Дівчинка могла б подарувати Люську Сергійкові, але вона вже встигла полюбити кішечку й не хотіла з нею розлучатися. Тоді Оленка вирішила порадитися з бабусею про те, як потрібно правильно вчинити.

Вона постукала в кімнату до бабусі й попросила дозволу ввійти. Бабуся охоче вислухала свою онучку й сказала:

– Оленочко, ти можеш у вільний час сходити до друзів, погуляти у дворі, пограти в сніжки або, наприклад, сходити до басейну. А Сергійко – інвалід, він не може ходити, і йому дуже самотньо вдома. Подаруй йому свою Люську, я думаю, що він буде дуже радий. А ти ж бо часто ходиш його відвідувати й зможеш, приходячи до нього, погратися з кішечкою.

– Бабусю, яка ж ти мудра! – вигукнула дівчинка. – Я так і зроблю!

Наступного ранку Оленка, акуратно загорнувши Люську в ковдру, направилася до Сергійка. Вона натисла кнопку дзвінка.

Сергійкова мама, відчинивши, здивовано запитала:

– Оленочко, що трапилося, чому ти так рано прийшла?

Дівчинка сказала, що вона прийшла в дуже важливій справі.

– Ну добре, проходь до спальні. Сергійко ще в ліжку.

– Привіт, Сергію! – сказала Олена. – Я вчора довго думала над твоїм запитанням: чи може Ісус виконати все, про що ми Його просимо. Думаю, буде правильно, якщо я тобі подарую мою Люську!

Оленка розгорнула ковдру, і звідти вилізла маленька, дуже гарна чорно-біла кішечка.

– Яка вона гарна! – вигукнув Сергійко. – А тобі не шкода віддавати свою подружку мені? – запитав хлопчик.

Дівчинка відповіла:

– Ні, не шкода! Ми ж з тобою друзі й можемо разом гратися з Люсею, правда?

У цей день Сергійко був веселим і радісним. Він грався з Люською і сміявся, дивлячись на її милі витівки. Він давно вже так не веселився. Хлопчик був безмірно щасливий. Тепер він був упевнений у тому, що Ісус чує наші молитви.

…Ка-ар! Ка-ар! А я, ворона Клара, усе це бачила! Ка-ар! Який благородний учинок! Оленка – справжній друг! Ох, я забула вам розповісти ще одну новину! Ка-ар! Я тепер учуся каркати по-котячому! Кар-мяу! Люся тепер завжди сидить на підвіконні того вікна, що біля мого дерева, і кватирка часто буває відчиненою. Ка-ар! Я спробую з нею поговорити. Послухайте: «Кар-мяу! Кар-мяу!» Думаю, що виходить непогано. Ка-ар! Ну, до зустр-р-річі! Ка-ар! Ка-ар!