Ти вже полюби мене

Дашенька була довгоочікуваною дочкою.

- Ненаглядна моя! - вигукував тато, підхоплюючи її на руки, коли та з радісним криком зустрічала його після роботи. Втоми як не бувало! І Сергій готовий був годинами грати з дочкою, розповідати їй казки та читати книжки.

Працівник він був чудовий, але біда трапилася – спина почала боліти. От і запропонували йому роботу легше – комірником. Доводилося Сергію, окрім інструментів та матеріалів, спиртом розпоряджатися.

Перші місяці все йшло добре. Сергій суворо стежив за розподілом цього небезпечного товару. Але з'явились у нього нові друзі. Приходили до нього особливо після свят та вихідних:

– Виручи, Сергію, дай хоч ковток похмелитися.

І Сергій з м'якості характеру давав.

Друзів ставало дедалі більше. Якось, коли Сергій застудився, йому порадили замість ліків сто грамів спирту випити. Випив – і справді полегшало. Так помалу став він це зілля попивати. Збиралися нові знайомі з Сергієм після роботи у сквері та розливали на трьох. Дружина Ніна помічати стала:

— Сергію, що це ти з роботи став веселим приходити, та й горілкою пахне. Чи не став ти випивати на старості років?

Засміється Сергій, обійме дружину:

- Не турбуйся, - скаже, - випивай, та розуму не пропивай!

І знову все йшло як і раніше.

Але від веселощів Сергія незабаром нічого не залишилося: приходив з роботи додому роздратований, стомлений, а іноді зривалися в нього лайливі слова.

Машенька бачила, як змінився її улюблений тато, молилася в церкві за нього, просила Ісуса Христа і Божу Матір, щоб він кинув пити і став таким, як раніше.

Якось у проповіді священик сказав, що Богородиця не любить тих, хто п'є горілку і свариться. Це зовсім налякало Марусю, і вона почала ще гарячіше молитися за батька.

Раз Сергій прийшов додому у брудній куртці та з відірваним рукавом.

Це обурило Ніну:

- Подивися, на кого ти схожий? Кому ти такий потрібний?

– Тобі. Ти моя дружина і зобов'язана любити твого чоловіка, - язиком відповів Сергій.

- Кохати!? – закричала Ніна. - Та як можна такого п'яницю любити!?

– Ага! Тобі я, отже, вже не потрібний! Машенька, йди-но сюди. Сідай поряд зі мною. Він обійняв дочку. - Ти мене кохаєш?

- Звичайно люблю! – відповіла дівчинка.

– І ось такого п'яного та брудного?

- Так, і такого. Я тебе люблю. - Вона пригорнулася до батька і раптом гірко заплакала.

Сергій розгубився:

- А чого ти плачеш, дурненька?

– Татусю, миленький, – крізь сльози заговорила дівчинка, – я люблю, а от Богородиця тебе не любить, а я так хочу, щоб і Вона тебе покохала!

- Це чому ж вона мене не любить?

- Вона не любить тих, хто лається поганими словами і п'є горілку, - продовжувала дочка.

- Ось як! - Здивовано сказав Сергій. – Дивись, не любить…

Слова дочки запали у душу Сергія. "Як вона плакала, - згадував він, - і як хотіла, щоб Богородиця мене полюбила".

Наступного дня замість скверу він пішов до церкви. Було тихо та урочисто, горіли свічки. Служба вже закінчилася, і кілька людей стояли, щоб підійти до ікони Божої Матері. Сергія щось потягло туди. Підійшовши до ікони і глянувши на світле обличчя Богородиці, він несподівано для себе став на коліна і прошепотів:

– Богородице Діво, вже Ти постарайся покохати мене, бо моя дочка Машенька сильно плаче. А я обіцяю Тобі – кину пити і жодного грубого слова Ти від мене не почуєш. І до церкви в неділю з Машею ходитиму.

Сергій підвівся, і крізь пелену сліз йому здалося, що Богородиця посміхнулася йому. "Значить, вибачила!" – подумав він.

А наступного дня він пішов у дирекцію і попросив повернути його знову до цеху, а комірником призначити жінку.

Не чоловіча це робота – бути біля спирту, – зніяковіло додав він.