Третя заповідь

– Діти, ви знаєте третю заповідь? - спитав дідусь, погладжуючи бороду і весело поглядаючи на онуків, які готувалися до чергового вечірнього читання.

Влаштувавшись зручніше, діти чекали на щось цікаве. Вони любили слухати дідуся, але поставлене запитання застало їх зненацька.

- Альоша, ти знаєш книги Біблії по порядку? - знову спитав дідусь, подивившись на жвавого семирічного онука.

Той став перед ним, як олов'яний солдатик, і почав перераховувати:

- Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону...

- Достатньо, - зупинив його дідусь. - А тепер прочитай із п'ятого розділу книги Повторення Закону одинадцятий вірш.

Альоша взяв зі столу велику дідуся Біблію, знайшов названий вірш і за складами прочитав:

- «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, даремно; бо не залишить Господь без покарання того, хто вживає Його ім'я даремно».

- Добре, Альоша, сідай. Отож, діти, це і є третя заповідь, яку Бог дав ізраїльському народові через Мойсея. А чи знаєте ви, що означає «даремно»?

Дідусь подивився на присмирілих дітлахів і почав пояснювати:

- Даремно - значить марно, даремно, за звичкою. Вимовляти даремно - означає говорити щось, не надаючи цьому значення. Може, ви чули, як люди часто кажуть таке: Боже мій, я ключі забула! або «Ах, Господи, знову дощ пішов!». Вони вживають ім'я Господа, навіть не думаючи про Нього, просто за звичкою або, як то кажуть, для зв'язування слів. Це гріх, діти! Бог попереджає нас, що Він покарає тих, хто вимовляє Його ім'я даремно. Тепер вам зрозуміло, що означає слово «даремно»?

- Ага-а, - задумливо простягла Марина.

- Я чув, як тітка Ніна казала: «Ах, Господи! Я зовсім забула праску вимкнути! - Згадав Женя.

- І я теж чула, як... - почала Іра, але дідусь зупинив її.

Знаючи, що діти почнуть згадувати і вигадувати різні приклади, він сказав:

– Я розповім вам одну історію. Бажаєте послухати?

- Звичайно! Дідусю, розкажи! - разом загомоніли онуки.

- Тільки ви тихенько сидите, добре?

Дідусь зачекав, доки діти заспокояться, і почав розповідати:

- У однієї багатої людини був великий маєток. Він мав також багато слуг, які обробляли землю, доглядали худобу, утримували все гаразд. Ця багата людина була християнином. Він ходив до церкви, молився Богові і виховував своїх дітей у страху Божому.

Якось він звернув увагу, що його старша дочка Марія дуже часто без жодної потреби повторює: «Ах, Боже мій!» або «О, Господи!». Розуміючи, що ця шкідлива звичка гріховна, батько неодноразово пояснював їй, що це принижує Господа, адже Він наказав не вимовляти даремно Його імені.

Марія була впертою і завжди виправдовувалася:

- Тату, ти чіпляєшся до моїх слів. Хіба я роблю цим щось погане? Я ж ні про що не думаю, коли так говорю, значить, це не гріх.

Неприємно було батькові таке слухати від дочки. І вирішив він відучити її від цієї поганої звички.

Наступного дня рано-вранці він зібрав у дворі всіх своїх працівників і сказав:

- Сьогодні, коли ви щось робитимете, голосно кажете: «Марія! Марія!». Якщо вона запитає, навіщо ви її кличете або чого від неї хочете, відповідайте: «Нічого, ми просто так говоримо. Ми ні про що не думаємо при цьому. Домовились? За це я вам добре заплачу.

Так і домовились. Коли Марія видавала слугам їжу для обіду, вона раптом почула голосний голос:

- Маріє! Маріє!

Дівчина вибігла з комори і запитала служниць, які прибирають кімнати:

- Що трапилося? Ви мене звали?

- Ні ні! Ми просто так говоримо, – дружно відповіли вони.

Стукнувши дверима, Марія повернулася до комори, щоб закінчити розпочату справу. Але в цей час пролунав гучний крик із кухні:

- Маріє! Маріє!

Вона побігла на кухню, але й там отримала таку саму відповідь від кухарки:

- Ні, що ви! Я вас не кликала! Я просто так, нічого не думаючи, говорю.

Нічого не зрозумівши, Марія пішла займатися своїми справами. Вона помітила, що слуги потихеньку посміюються з неї.

Час від часу то з саду, то зі їдальні, то з кімнати долинали голосні вигуки: «Марія! Марія!». Нарешті дівчина не на жарт розсердилася. Тупнувши ногою, вона вимагала від слуг, щоб вони пояснили свою поведінку.

- Та ми просто так говоримо, ні про що не думаючи, - знизували ті плечима.

Тут терпець Марії урвався. Сердита, з червоним обличчям, вона вбігла в кімнату батька.

- Що трапилося з тобою, дочко моя? - здивовано глянув на неї батько. - Ти чому така сердита?

– У мене для цього є багато причин! — мало не плачучи Марія.

Вона поскаржилася батькові, що всі слуги з самого ранку сміються з неї і постійно звуть її без жодної потреби.

- Вони ж пояснили тобі, що вимовляють твоє ім'я без злого наміру, просто кажуть, нічого не думаючи, - спокійно заперечив батько.

Марія розплакалася і ображено сказала:

- Невже ти, тату, нічого не розумієш? Всі слуги насміхаються з мене, а ти посміхаєшся! Ти маєш покарати їх!

- Маріє! - суворо сказав батько. - Я не можу тебе зрозуміти. Ти хочеш, щоб я покарав слуг лише за те, що вони кажуть: Марія! Марія!». Тебе це сильно дратує та засмучує. А чи не думаєш ти, що всемогутній Бог, святий і всесильний, не залишить без покарання того, хто багато разів вимовляє Його ім'я даремно?

Тут тільки Марія зрозуміла, що вона засмучувала Бога, даремно вживаючи Його ім'я, і, сама того не усвідомлюючи, робила великий гріх. Вона зі сльозами просила Бога про прощення. Господь пробачив її та звільнив від цієї поганої звички.

Дідусь закінчив розповідь і наприкінці ще раз нагадав дітям:

- Навчіться і ви спостерігати за своїми словами і ніколи не вимовляйте імені Господа Бога даремно!