Різдвяна казка

Дуже давно, понад дві тисячі років тому, в маленькому містечку Назареті жила благочестива дівчина на ім’я Марія. Одного разу, коли Марія клопоталася в оселі, її кімнату осяяло яскраве світло. В ньому дівчина побачила ангела Господнього. Вона дуже злякалась. «Не бійся, Маріє, - сказав ангел, - я приніс тобі радісну звістку. В тебе народиться дитина. Це буде Син Самого Бога, і назвеш Його Ісусом». «Я готова виконати все, чого бажає Господь. Нехай буде за словом твоїм», - відповіла Марія. І після цього ангел зник. Тож, Марія та її наречений Йосип стали чекати народження Ісуса. B цей час цар, який правив їхньою країною, видав наказ: «Кожен має йти до місця своїх праотців і внести власне ім’я до спеціального списку». (Це був перепис населення) «Нічого не вдієш, нам треба вирушати до Віфлеєма», - сказав Марії Йосип. Дорога була довгою і важкою. Коли вони, нарешті, дісталися міста, там було так людно, що для них не знайшлося місця в будинку для приїжджих. Один добросердий чоловік дав притулок Марії з Йосипом у хліві, де тримав худобу. Тієї ночі, після тривалої подорожі, Марія народила Дитя, сповила Його й поклала до ясел на сіні.
«Ісус – ім’я Йому, - говорили між собою Йосип з Марією. – Він – Син Божий!»
По якімсь часі до хліва прийшли пастухи. «Чи можна поглянути на Дитя?» - шанобливо запитали вони. «Звичайно, - відповів Йосип. - Але як ви довідалися про Нього?»
«Ми пасли овець у долині, - відповіли пастухи. – Аж раптом засяяло все небо, й ми побачили сонми ангелів, які співали “Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління”. Ангели звістили нам, що тут, неподалік, народилося Боже Дитя. Коли Воно виросте, то стане Спасителем усіх людей. От ми й прийшли подивитися на Нього та вклонитися Йому».
Згодом, з далеких країв прийшли до Ісуса мудреці, вельми поважні гості, вони повідали, що побачили на небі особливо яскраву зірку, що звіщала згідно з давніми пророцтвами народження царя. Мудреці йшли вслід за зіркою, і вона привела їх до місця, де був Ісус. Мудреці схилили коліна перед Немовлям і принесли Йому багаті дарунки. З того часу люди продовжують так робити: дарувати подарунки один одному на день народження і обов’язково на Різдво. Йосип з Марією дякували Богові за Ісуса. Вони знали, що Бог виконав Свою обітницю, - послав Свого Сина для спасіння всього світу.
Потім Ісуса почали називати Христос. «Христос» – означає «Цар». Проте, Ісус був царем незвичайним. У Нього не було ані корони, ані палацу, ані трону, ані війська… Втім, для людей Його Різдво таке важливе, що майже всі народи домовилися вести рахунок рокам, від народження Ісуса Христа.
Коли настає Різдво, по всій землі, в людських домівках , і в церквах запалюють свічки, співають пісні про народження Спасителя. Вітають один одного та дарують подарунки. Це радісне, веселе свято. Свято дітей та дорослих. Свято Спасителя всіх народів Землі.
Але чому ж усе-таки Він - Цар, якщо не мав ні трону, ні війська? Його називають так тому, що Ісус Христос відкрив нам великі таємниці про вічне життя, про добро і правду, про милосердя та любов Бога Творця до людей. Через Ісуса з нами розмовляє Творець Всесвіту і наш Творець.
З неба падають сніжинки – просто чудеса.
Засвітилися ялинки – ой, яка краса!
Стало все таке святкове, в золоті блакить.
Чисте небо світанкове, там зоря горить!
У сніжку дубки, смерічки з нашого двора.
З нами братики, сестрички, з нами дітвора.
Колядуймо, веселімся, Петрику, Антось!
Це ж сьогодні народився Божий син – Христос.