Я зрозумів Різдво

В одній з далеких країн жила одна порядна людина на ім’я Том. До того ж він був дуже добрим сім’янином і завжди любив проводити час зі своїми двома діточками. Особливо він любив відзначати їхні дні народження. Єдине сімейне свято, якому він не надавав жодного значення, було Різдво. «Я не хочу тебе засмучувати, дорога, — говорив він своїй дружині Марті, — але я просто не можу зрозуміти того, що Бог став людиною. Для мене це повна нісенітниця». Тому на це Різдво дядько Том вирішив не йти з Мартою і дітьми в гості.
Після того, як дядько Том залишився один, на вулиці пішов сніг. Він підійшов до вікна і побачив, що сніжинки стають все більшими, а снігопад посилюється. Потім раптом подув вітер і почалася завірюха. «Ну, що ж, якщо у нас буде Різдво, — подумав Том, — то нехай воно буде білим».

Він повернувся назад до свого крісла біля каміна, включив голосно телевізор і одночасно став читати газету. Через кілька хвилин він здригнувся від глухого стукоту у вікно. Потім почувся ще один удар. Потім ще. Дядько Том подумав, що хтось кидає сніжки в вікно. Коли він відкрив двері будинку, щоб дізнатися, що відбувається у дворі, він побачив зграйку зіщулених від холоду птахів. Напевно, вони шукали укриття в цей морозний і вітряний вечір, намагаючись потрапити у вікно. «Я не повинен дозволити їм замерзнути. Чим же їм допомогти?», – подумав дядько Том. І тут він згадав про сарай, де стояв їх поні. Там можна було б сховатися цим нещасним птахам. Том швидко надів пальто і чоботи і пішов по заметах до сараю. Він навстіж відчинив двері сараю і включив світло. Але птиці в сарай не летіли. «Як їх заманити?» – Подумав він. Без зволікання дядько Том приніс з дому хліб і розкришив його доріжкою на сніг у напрямку до сараю. Але, на жаль, птахи і в цей раз не відреагували. Вони продовжували в сум’ятті битися то в одне вікно будинку, то в інше. Тоді дядько Том відчайдушно спробував загнати замерзаючих птахів в сарай, відганяючи їх різкими помахами руками від вікон будинку. Птахи кинулися в різні боки, але не в теплий і світлий сарай. «Напевно, я для них дивна і страшна істота. Моїх добрих намірів вони ніколи не зрозуміють, — сказав він про себе. – Як же мені зробити так, щоб вони мені довіряли, а не боялися? Якби я міг на кілька хвилин стати таким же птахом, вони б мене послухали. Я б їх укрив в безпечному місці».

Заклопотаний своєю проблемою, дядько Том не помітив, як заспокоїлася заметіль. Сніг знову падав так спокійно, як і тоді, коли Марта з дітьми пішла в гості. Раптом з будинку Том почув знайому мелодію Різдвяної пісні «Тиха ніч, дивна ніч», яка лунала на вулицю з включеного телевізора. Цю мелодію наспівувала його улюблена дочка, коли збиралася з мамою Мартою і братом в гості.

Прислухаючись до пісні, що сповіщає радісну звістку про народження Спасителя, дядько Том, спершись на стіну сараю, присів прямо в замет і вдумливо, повільно прошепотів: «Я зрозумів! Тепер я зрозумів, чому Ти це зробив, Господи! Щоб врятувати нещасних пташок від замерзання, мені самому потрібно було б стати птахом! Щоб захистити людей від зла і вказати їм шлях до порятунку, щоб Тебе зрозуміли і почули, Тобі, Боже, потрібно було народитися людиною на землі! Я зрозумів, я зрозумів», – повторював Том.

Охоплений враженням від того, що сталося, дядько Том встав і з спокійним серцем попрямував у будинок. Він з нетерпінням чекав своїх діточок і дружину Марту, щоб порадувати їх найщасливішою в той вечір фразою: «Я зрозумів Різдво!»