Різдвяний ліхтар

- Ну що? Все є? — питає хлопчина, вибігаючи надвір і зупиняючись перед веселим натовпом хлопчиків.

- Все, як є всі, - відповідає урочисто один із них, - тільки свічок мало, якби ще парочку добути, так величезну річ змайстрували б.

- Наті, ось цілих дві притягнув, - перебиває його радісно прийшов, подаючи дві сальні свічки. — У тітки випросив. Вже й лаяв він мене, за волосся відтягти обіцявся, а все ж дав! Та ось ще червоного паперу лист випросив, як жар горить, боляче очам дивитися.

- Молодець Філько! — закричали хлопці.

- Куди ж ми? — питає весь сяючий Філька.

- Та до Стьопки, у нього в хаті нікого, одна бабуся з малими порається.

- До Стьопки так до Стьопки! — і весь гурт хлопців повалив у напрямку до невеликого, старого, низенького будиночка.

- Ніяк, наші вернулися! — каже худа старенька, почувши тупіт у сінях. — Що так боляче рано! — і вона прямує до дверей тієї самої хвилини, як натовп хлопців, зі Стьопкою на чолі, зупинився в сінях, не сміючи увійти. — Ну, що ви там у світлицю не йдете? — ласкаво каже бабуся. Хлопці захихикали і висунули вперед Стьопку, той ступив через поріг, а за ним і все. Бабуся здивовано позадкувала, потім суворо крикнула: — Чого набралися, пострілята?

- Бабуся, рідненька, - почав ласкавим голосом Степа, - річ робити хочемо.

- Так вам і дозволю! Всю кімнату вгору дном поставте!

- Смирненько посидимо, - заволали все, - пусти тільки!

- Хазяїв удома немає, а я вас пущу! Як би не так.

- Бабуся, пусти, - просить плаксивим голосом Степа. — У нас все з собою, тільки ось річ робити дозволь.

- Ну, вас! Тільки, цур, не балувати, а то ось чим пригощу. — І вона показала їм велику кочергу, якій заважала в печі, що яскраво топилася. Хлопці швидко розмістилися, витягли з-за пазухи — хто клапоть кольорової тканини, хто шматок сала чи олії, ретельно загорнутий у папір, хто муки на клейстер, хто стрічку, хто картинку. Найдосвідченіший із них, Трошка, урочисто виклав тонкі, гнучкі прутики молодого верболозу і почав майструвати річ і обклеювати лубочними, просоченими олією, картинками. Роботи було чимало. Говором і реготом наповнилася вся хата, і хоч як загрожувала кочергою бабуся, а хлопці так і шмигали до грубки — то підварити клейстер, то просушити готову частину різдвяного ліхтаря.

"Бабуся, ниточок", - просить один. "От коли воску", - говорить запобігливим голосом інший. "Бач, голка зламалася, а іншої ні", - закидає третій, поглядаючи на бабусю. Та бурчить, але дає все, та ще в грубку картопель у попел поклала, Хлопці лукаво переглянулися побачивши цю велику картоплю.

- Ану, хлопці, - крикнув Трошка, - давай повторимо вірш!

Всі разом гаркнули було “Різдво твоє”, та так голосно, що дитина, що спала за завіскою, злякалася і заплакала, і тут кочерга бабусіна так спритно пройшлася по спинах і потилицях співчих, що вони разом замовкли. Басисті й дискантові голоси звернулися до хникання, прохання не гнати і в урочисті обіцянки більше не горланити. У міру того, як форми ліхтаря стали визначатися, бабуся змилувалася і із задоволенням розглядала роботу. Їй згадалося її дитинство і бачений нею вперше в житті ліхтар, згадалися при цьому захват і здивування, з якими вона його розглядала, почуття свята, що охопило її при цьому світлому баченні і славленні. Спів хлопців і світлий образ, що виділявся в темряві ночі, їй здалися тоді чимось неземним, часто потім вона бачила уві сні світлу зірку, прикрашену пучками різнокольорових стрічок і клаптиків. Згадувалися їй і дівочі суботи. Як весело бувало на цих суботках! Були дві молоді вдови Алтова та Пресніна, так уже в них такий бенкет завжди йшов, що весь рік пам'ятався. Примостять вони, бувало, біля грубки лавки, одна вище за іншу, наставлять різних закусок, дівчата роздягнуться і сидять на лавках, немов писані картини. Для чоловіків лави біля дверей припасовані. І купецькі сини не гидували бувати на суботках і різних ласощів і закусок завдають повних вузлів. А ліхтар-то який дівчата майстрували! Хороший той, що хлопці клеять, але їх був ще кращий. Вже як Потап Ілліч малював на тому ліхтарі Іродова муку в пеклі та вбивство немовлят, то вже ніхто краще за нього не розпише. А вже на ясла, волхвів та Страшний суд так і купці заглядалися. Засвітять дівчата у ліхтарі десяток свічок і почнуть славленням, а пісні співають, та які пісні одна одна краща! А примовки так і сипалися. Ось і вона познайомилася на суботках зі своїм чоловіком. Що ж, добре, як прожила вона зі своїм Пахомичем, не дав йому тільки Господь довгого віку. Господня воля! І вдовою живеться їй не дуже як погано: невістки її бережуть, шанують, онуки як червоні яблука в саду, молодість як згадається, так серце стрепенеться. Підуть, бувало, дівчата з ліхтарем з хати до хати, і в кожному їм всього припасено. Натішаться дівчата ліхтарем і дітлахам віддадуть, ті на санки поставлять і марш Христа славити. Інші підлітки майстерно про Ірода співали, хоч кого розпотішать.

— А що, хлопці, — звернулася вона до тих, хто працював, — дай я вас старій пісні навчу.

— Навчи, навчи, бабусю! — закричали дітлахи.

Стара смикнула кофту і затягла брязкітливим голосом:

Ішов, перейшов місяць по небу, 

Зустрівся місяць із ясною зорею.

— Ой, зоря, де ти в Бога була?

Де ти в Бога була, де тепер станеш?

- Стану я в Івановому дворі, 

В Івановому дворі, в його гірках, 

А в домі в нього та дві радості 

Перша радість - сина одруження, 

А інша радість – дочку віддати.

Будь здоровий, Іван Терентійович, 

З батьком, з матір'ю, з усім родом, 

З Ісусом Христом, Святим Різдвом!

— Ми пісню цю Трохимичу заспіваємо, — вирішив Трошка. — У нього син наречений та дочка підліток. А голосу навчи!

— Ось зачекайте, хлопець встане, то повчу.

Незабаром і хлопець піднявся, і пісня голосно хлопцям заспівана. Ось уже й сонечко заходить, того дивися, господарі приїдуть — час додому. Збирають хлопці все своє добро, ліхтар на ціпок біля грубки ставлять, папером закривають — нехай просохне в теплі, а самі біжать веселим гуртом на вулицю. Бабуся приймається мити і скрести стіл, злегка охає і головою похитує:

— Бач, пострілята, що набрякли!

От і святі вечори Різдва Христового настали. Всім відпочинок, усім свої втіхи. Хлопці як сир у маслі катаються.