Різдвяний настрій

Посередині просторої зали стояла висока ялинка. Прикрашена різнобарвними кульками, гірляндами та сніжинками, вона була як справжня королева у святкових шатах. Розкинувши довге віття, ялинка заплющила очі від задоволення. І раптом вона почула голоси… Це розмовляли ялинкові прикраси.

— Як мені подобається Різдво! — захоплено вигукнула синя блискуча Куля. — У мене всього кілька днів, щоб показати всім свою красу й блиск. Як добре, що мене помістили так високо, щоб усім було видно! Тому в мене зараз такий чудовий різдвяний настрій!

Іграшкова Бурулька невдоволено пробуркотіла:

— Не думай, що ти найкрасивіша на цій ялинці. Подивися на себе — у тебе немає ніякої талії! Але ж тепер у моді тонка талія! Як у мене!

— Ха! Талія! Ну й що! Ти всього лиш нещасна Бурулька! Якби не була іграшковою, то лила б увесь час сльози, тому що не така прекрасна, як інші прикраси! — презирливо відповіла Куля.

— Ну от! Ти зіпсувала мені святковий настрій! — схлипнула ображена Бурулька.

У суперечку встряв Горіх у сріблистій фользі:

— Досить сваритися, панянки! Ніхто з вас не кращий від мене! Адже я справжній Горіх. А ви — усього лише прикраси, які потрібні лише раз у рік.

— Ха-ха-ха! — раптом зареготав паперовий Сніговик. — Він найкращий! Начебто ніхто з нас не знає, чому тебе загорнули в сріблисту фольгу!

— Чому? — хором запитали Куля й Бурулька.

— А тому що Горіх — сірий, непривабливий, нецікавий! Без фольги його тут ніхто б і не помітив!

Горіх мовчки насупився. Його різдвяний настрій теж зіпсувався.

— А ти, Сніговику, теж не ідеальна прикраса! — мовила Бурулька. — Теліпаєшся від кожного подуву повітря, немов от-от злетиш, адже ти — паперовий! І нічим ти не кращий від нас!

Маленькі веселі Вогники гірлянди вирішили теж взяти участь у розмові.

— Якими б ви не були, ніхто з вас не може сяяти таким чудовим зеленим світлом! — сказав Зелений вогник.

— І таким червоним сяйвом! — вигукнув червоний Вогник.

— Або ось таким жовтим! — додав Вогник жовтого кольору.

— Або ж синім, як я! — не промовчав і синій Вогник.

Ялинкові прикраси глянули одна на одну. Так, вони не сяяли, хоча й відбивали трохи світла. Усім стало дуже сумно.

Різдвяна ялинка відчула, що гілки її стали важкими-важкими від цього смутку.

— Що ж робити? — злякано подумала вона. — Ще трохи, і я не зможу втримати таку вагу…

На щастя, на ній була ще одна прикраса — маленький Ангел, зроблений із дерева й пофарбований у білосніжний колір. Увесь цей час він мовчки слухав суперечку своїх друзів, але врешті не витримав і промовив:

— Друзі, дозвольте сказати. Думаю, усі ми неправі. Ми втратили різдвяний настрій, через те що дивилися лише на себе й захоплювалися собою, замість того щоб дивитися на Того й захоплюватися Тим, чиє свято ми святкуємо.

Усі затамували подих.

— Розкажи нам про Нього, Ангеле! — зніяковіло попросив Горіх.

— Слухайте різдвяну історію. Для того щоб подарувати людям справжню радість і прощення їхніх злих учинків, на землю прийшов Божий Син, Ісус Христос. Він залишив прекрасне Небесне Царство й народився у світі як звичайна дитина. Коли прийшов час Йому народитися, Його Мати Марія та її чоловік Йосип виявилися в чужому місті. Для них не знайшлося місця в готелі, і їм довелося ночувати в хліву. Там і народився Ісус. Марія сповила Його й поклала в годівницю для худоби, тому що не було іншого місця, куди можна було б покласти Дитину.

— Чому Божий Син не народився в найкращому будинку? — запитав зелений Вогник.

— Чому в Нього не було найкращої колиски? — вигукнула Бурулька.

— Так, так, чому? — загомоніли інші.

— Тому що Він хотів показати Свою любов і доброту до кожної людини, незалежно від того, де вона живе, що має і наскільки вона гарна. Так, Ісус вибрав непомітний хлів і звичайну годівницю. Люди, які доглядали за Ним, були не царськими особами, а простими працівниками. Він при­йшов на землю як Слуга, а не як Пан. Він прийшов віддати Своє життя за тих, хто повірить у Нього. Це найкращий подарунок, який тільки можна собі уявити!

— Він найкращий! — прошепотіла синя Куля.

— Він найпрекрасніший! — захоплено мовив Сніговик.

— А ми — нерозумні нікчемні іграшки, які запишалися й уявили себе чимось важливим! — задумливо мовив Горіх.

Їхню розмову перебили голоси в залі. Тут уже зібралися люди за святковим столом.

— Христос народився! — урочисто сказав хазяїн будинку.

— Слава Йому! — відповіла вся родина.

І ось тут почали відбуватися дивні речі. Усі ялинкові прикраси почали просити пробачення одна в одної. Вони зрозуміли, заради Кого прикрашають цю ялинку, і до них знову повернувся різдвяний настрій. Але це був не просто настрій — це була справжня різдвяна радість! Вогники засяяли ще яскравіше, і кожна іграшка тепер була особливо гарною.

Ялинка полегшено зітхнула й розправила своє гілля.

Маленький хлопчик захоплено дивився на неї:

— Погляньте! — вигукнув він, — наша ялинка сяє від радості!