Меню

Листівки

Дитяча сторінка

Біблія

ХАТИНКА НА КРАЮ ВУЛИЦІ

Олеся поверталася додому зі школи. Сьогодні був останній навчальний день у цьому семестрі. Увечері для дітей влаштують новорічне свято. Але вона на нього не піде – задавнена простуда їй добряче дошкуляла, і єдине, про що дівчина зараз мріяла – це гарячий чай із медом і тепла ковдра. Ковдру з овечої вовни для неї пошила бабуся, коли ще була жива. Це була майже єдина пам’ятка, не враховуючи декількох світлин, яка залишилася в Олесі від неї. Оскільки Олеся була сиротою, бабуся її виховувала сама, а кілька років тому померла і вона…

Удома дівчину ніхто не чекав, і поспішати було нікуди – все одно доведеться на самотині пересидіти всі свята та довгі зимові канікули – але Олесі чомусь дуже хотілося додому. Відпочити від шуму, гаму шкільних коридорів, від учнівських зошитів і своєї червоної ручки, від пронизливого звуку дзвоника і… від тих зверхніх поглядів. Зверхньо на Олесю дивилися всі – починаючи від директорки та вчительок і закінчуючи модницями зі старших класів.

Олеся була чудовим педагогом і безмежно любила свою роботу. Проте вона була бідною і мала обмаль одягу – а такого в провінційній школі не пробачали. І учениці, й учительки одна наперед одної викуповували модні вбрання і хизувалися ними, пихато проходжаючись по коридорах на перервах.

Олеся ж мала дві добротних, але достатньо зношених, поторсаних кофтини, дві спідниці та старенькі підтоптані черевички. Усе було чистим і акуратним, але віддавало позаторішньою (чи тільки позаторішньою?!) модою, провінційністю (а в глибинці ж так ненавидять власну провінційність і не сприймають її у комусь, намагаючись бути нібито непричетними до «сільських манер») і убозтвом.

Олеся і сама була не проти оновити свій скромний гардероб, проте всі заощадження змушена була віддавати банку – дівчина сплачувала кредит за хатинку, яку придбала у райцентрі: одних тільки грошей від проданої глинянки з обійстям у селі не вистачило.

Дужче закутавшись у теплий в’язаний шарф, Олеся зупинилася біля гарно прикрашеної новорічної вітрини. Крихітна, яскраво вбрана ялиночка, веселий Дід Мороз із червоною торбою за плечима, вата замість снігу, кольорові блималки… Свято було так близько, воно було таким радісним. А Олеся і не помічала раніше.

За горою атестаційних робіт і зошитів із контрольними дівчина й забула, що скоро Різдво. А колись, коли бабуся ще була жива, вона ж так ретельно до нього готувалася! Генеральне прибирання, кутя і ще одинадцять страв – страв обов’язково мало бути дванадцять, як апостолів; піст до першої зірки на Святвечір… Ялинка, та бодай одна хвойна гілка й пару саморобних прикрас, ну і ще якась цукерка та горішок на ниточках… Ой, як давно то було…

На останнє бабусине Різдво Олеся спекла мандариновий пляцок, щоби потішити бабусю – і та тішилася, ой як тішилася!!! А цьогоріч Олеся навіть ялинки не вбирала…

Її пройняло тремтіння, по плечах забігали мурашки. Голова закрутилася. Застуда знову давала про себе знати. І все ж, дівчина твердо вирішила, що це Різдво вона святкуватиме по-справжньому. А для цього горнятка чаю з медом було недостатньо.

Олеся впевнено зайшла до магазину зі святковою вітриною. Чого там тільки не було! Але дівчина швидко відшукала відділ, де продавалися малесенькі штучні ялиночки, придбала одну, до неї ще плетену зірочку, золотистий бант і червоненький дощик. Вона аж сама здивувалася, коли продавщиця попросила у неї всього лише тридцять гривень за все – Олеся завжди думала, що ці святкові атрибути коштують значно більше.

Задоволена зі своїх покупок, Олеся поспішила до продуктового відділу, придбала все необхідне для мандаринового пляцка, куті, та і ще дечого: якщо вже святкувати, то святкувати.

А тоді поспішила на другий поверх магазину: там продавали дорогі трав’яні та квіткові чаї – звідти завжди так спокусливо пахло! Чомусь Олеся купила дві баночки, закоркованих дерев’яними чопами. Для одної з них вона придбала красиву подарункову обгортку – а може-таки доведеться комусь на це Різдво справити подарунок… Бо ж завжди так: коли тільки є дар, то завжди знайдеться, кому його віддати.

Радісна, дівчина поквапилася додому. Навіть незважаючи на те, що температура піднялась і Олесю морозило, ішлося їй якось по-особливому легко.

Вона роздивлялася хати на вулиці, оглядала, як господарі прибрали свої оселі до свят. Хтось поставив перед домом ялинку, хтось повісив під дахом Діда Мороза, який ніби намагався добратися непоміченим до комина, щоби через нього потрапити до дитячої кімнати і розкласти малятам під подушки подарунки в барвистих обгортках. А хтось розвішав миготливі гірлянди. Олесі ж її крихітна ялиночка здавалася найсвяточнішою, найгарнішою.

Одна тільки хатинка на краю вулиці – за нею уже починався луг, а за лугом – ліс, – стояла неприбрана, смутна. Навколо неї були стосами поскладані дрова. Видно, газ сюди не підводили. Тому дрова використовувалися не лише для того, щоб опалювати взимку хату, але й щоби втримувати те тепло: так само колись вони з бабусею обкладали свою глинянку кукурудзинням.

До горла підступив клубок. Щось таке віддалено рідне було в тій хаті.

Олеся мимоволі зупинилася. Пильніше оглянула хатинку. На дровах, підігнувши під себе пухнасті лапки, спали два котики. На прив’язі сидів кудлатий песик.

Вхідні двері заскрипіли, і з хати вийшла старенька жіночка з відром у руці. Голова замотана в хустку, ноги взуті в старі, замащені валянки. Такий самий брудний фартушок. Зморщене обличчя, зашкарублі руки. Жінка помітила Олесю і усміхнулася їй.

- Холодно сьогодні, правда? Такий вітер колючий. Аж надвір не хочеться виходити.

Олеся усміхнулася у відповідь.

- Дуже холодно…

Подув пронизливий вітер, посипав дрібний сніжок. Олеся знову усміхнулася до жінки, закуталася в шарфик і звернула на свою вулицю.

Дівчина вже знала, для кого призначався чай у подарунковій обгортці. На Святвечір вона обов’язково завітає сюди, у хатинку на краю вулиці.

Олеся вже майже очуняла зі своєї застуди. Із самого ранку вона порядкувала на кухні. Запах печеного пляцка лоскотав ніс, до нього додавався аромат тертого маку – Олеся терла його в старій глиняній макітрі дерев’яним макогоном, який за традицією не облизувала – щоби чоловік, боронь Боже, не попався лисий. На столі стояли в горнятках родзинки, налущені горішки. У каструлях і мисках ховалися інші інгредієнти і напівготові страви…

Хата блищала чистотою, ялиночка красувалася в Олесиній спальні, на ній висіли горішки і шоколадні цукерки, прив’язані за ниточки.

Коли все було готове, а на небі займалася перша зоря, Олеся одягла своє нове синє плаття – вона таки наважилася купити собі обновку на свята. Загорнувши кутю в горщику в свій в’язаний шарф, дівчина поклала її в кошик до решти подарунків, тепло одяглася і поспішила надвір.

Мороз пощипував щоки, сніжинки сідали на лице. Олеся добігла до вбогої хатинки і постукала. Через віконниці не пробивалося світло, та й собаки надворі не було.

- Невже нікого немає? – з острахом і передчуттям гіркого розчарування подумала дівчина.

Але за дверима почулося шаркання, хтось тремтячим голосом кволо проказав:

- Іду, іду…

Двері прочинилася, та ж сама жіночка намагалася роздивитися несподівану гостю. Вона втерла фартухом – цього разу чистим – сльози з очей і запитала:

- Ви когось шукаєте?

Олеся переступила з ноги на ногу і відповіла, усміхаючись:

- Вас. Я прийшла до Вас у гості. Бо теж не маю з ким зустрічати Святвечір, як і Ви, здається. Я Вам не заваджу?

Жінка цього разу не стрималася і від несподіванки заплакала, вже не втираючи сльози фартушком. Але щоби не налякати таку дорогу гостю, потягнула її за рукав до хати. Біла пухнаста кицька підбігла до господарки, високо задерши хвоста, і потерлася до її ніг. Із кухні задріботів собака і пометляв хвостом, вітаючи гостю. Інша кицька тим часом вискочила на стіл і намагалася поцупити з нього скромну вечерю.

- Ич, яка! – гукнула господиня, зганяючи її рукою. Вона нашвидкуруч витерла для певності стола і приставила другого стільця, запопадливо протерши і його.

Олеся засміялася – так ця жіночка нагадала їй бабусю, а хитра кицька - їхнього сільського кота Василька. Вона швиденько розставила на столі свої дарунки, поки баба Марта – так господиня представилася – заходилася коло чайника.

…Ще ніколи в Олесі не було такого щасливого Різдва з того часу, як померла її бабуся, а в цієї самотньої жінки – баби Марти – й поготів. Вони цілий вечір весело розмовляли, співали колядок, прихвалювали вечерю, ділилися спогадами.

На прощання Олеся поцілувала бабу Марту в зморщену щоку, а та, плеснувши себе по чолі, поспішила кудись у хату.

- Почекай, дитино, почекай, - уже звідтіля гукала вона.

Олеся взяла на руки кицьку й присіла в коридорі. Уже за декілька хвилин баба Марта швидко крокувала до неї, розмахуючи рукою. У руці щось було.

- Це тобі, дитино, - жіночка розтулила долоню: у ній лежала прекрасна нитка бірюзи, - у тебе такі чудові блакитні очі! Тобі пасуватиме. А як одягнеш намисто до цього плаття – о-о-о! То всі парубки будуть твої, - засміялася старенька.

Цього разу сльози заблискотіли в Олесиних очах.

- Бабусю Марто, а Ви ж прийдете завтра до мене, святкувати Різдво? У мене є красива ялинка…

- Як би то я не прийшла? Певно, що прийду. Тільки ти зайди за мною, бо я сама боюся заблудити.

Олеся знову нахилилася до старої і обійняла її.

- Христос народився, - ледь чутно прошепотіла вона.

- Славите Його, - ще тихіше відповіла баба Марта, ховаючи заплакані очі.

Біблія:

Різдвяне свято

Далека Різдвяна Святвечір. Морозний день. З вікон видно, як білий пухнастий сніг покрив вулиці, дахи будинків та дерева. Ранні сутінки. Небо синіє.

ЗАРАДИ ЛЮБОВІ ДО ХРИСТА

Дапоццо провів вісім років у німецькому концентраційному таборі. Ось як розповідає він про жахливі 1937-1945 роки.
Будучи досить міцної статури, я важив тоді сорок п'ять кілограмів. На всьому тілі у мене рясніли смуги від ударів. Моя права рука була зламана, і вже більше ніколи я не володів нею досконало.
У надвечір'я Христового Різдва 1943 року мене викликали до коменданта. Я з'явив...

РІЗДВЯНИЙ ПОДАРУНОК

Чимало клопоту мали батьки зі своєю Стефкою. І борщик їй не смакував, і суконка не така, як в других, і в хаті не так прибрано, як у людей. На все нарікала та була невдоволена. А батьки були небагаті. Жили в місті, мешкали в сутеринах і гірко працювали на кусник хліба. Батько в броварі носив бочілки, а мати прала білизну по домах. Важка була праця, а й її не все можна було дістати, і доводилося...

Березова ялинка

Яких тільки чудес не трапляється у Різдвяну ніч! Сергій слухав, як мама читає йому святкові розповіді, і тільки дивувався. Всі вони, починаючи сумно-сумно, закінчувалися так, що аж плакати хотілося від радості. Були, щоправда, й оповідання з іншим кінцем. Але мама, хмурачись, пропускала їх. І правильно робила. Сумного їм вистачало й у житті.

За вікном наступала темно-синя ніч. Подвір&...

Різдво Ісуса Христа

Щоб краще зрозуміти зміст Різдва, я розповім вам історію, яка сталася в одній родині.

Наближалося свято Різдва Христового. З вікон долинали Різдвяні гімни, і все місто осявало сяйво різнобарвних вогнів. На вулицях можна було бачити усміхнених людей, які несли гарно обгорнуті подарунки, щоб за традицією подарувати їх на Різдво рідним та близьким.

У родині Діми також готувалис...

Подарунок на Різдво

В одному великому місті жила дівчинка з незвичайним ім'ям Антоніна. Її все ласкаво називали Антошкою. Взагалі, Антошка – це ім'я хлопчика. Є навіть пісня така: Антошка, Антошка – підемо копати картоплю. Як відомо, Антошка з пісні був хлопчиком не дуже роботящим. І в цьому плані він зовсім не був схожий на Антошку з нашої розповіді, яка завжди допомагала мамі, навіть якщо мам...

Я не люблю зиму, але...

Я не люблю зиму, бо холодно та слизько. Холодні руки, ноги, ніс...
І все-таки грудень мене приваблює таїнством Різдва, а надто ввечері напередодні.
Свята Вечеря! У колі найближчих та рідних, на столі лише пісні страви, ані краплі спиртного.
Запах свіжої хвої...Горять свічки, дванадцять страв...
Онуки та діти постійно перераховують чи все гаразд. Нарешті таємнича мить...

Перше Різдво

— Дідусю, дідусю, розкажи мені щось, . смикаючи діда за рукав, просив маленький хлопчик.

— Що тобі розповісти? . посміхаючись, спитав старий.

— Розкажи, як ти пас овечок у полі!

- Ну добре, . усаджуючи онука навколішки, промовив дідусь. . Я розповім тобі, як уперше почув ангельський спів. Це сталося на Віфлеємських полях. Мені тоді виповнилося сім...

НА СВЯТИЙ ВЕЧІР

Недаремно мала Галюся перед Різдвом так мамі у кухні допомагала. То горіхи лущила, то мигдаль, вибирала родзинки, била шум. А її брат Юрчик - теж: то біжить простоволосий, без духу, до крамниці, коли чогось нагло до кухні потрібно, то приготовляє прикраси і ліхтарики на ялинку.
За це все Галюся дістала від мами потрошку різного тіста, мигдалю, шоколаду. І от вони обидві спекли у малій фо...

Христовий подарунок

- Мама! А що, мені Христос конячку принесе?!

Мати ласкаво глянула на хлопця:

— Подивимося, Сереженько, якщо ти будеш молодцем і пайкою — може, й принесе.

В очах хлопчика світилася радість.

— Мамо, і пряник теж принесе?

— Так, і пряник, тільки тепер ти піди свою конячку спати поклади і не заважай мамі працювати...