|
Меню
Листівки
Дитяча сторінка
Біблія
ХАТИНКА НА КРАЮ ВУЛИЦІ
Олеся поверталася додому зі школи. Сьогодні був останній навчальний день у цьому семестрі. Увечері для дітей влаштують новорічне свято. Але вона на нього не піде – задавнена простуда їй добряче дошкуляла, і єдине, про що дівчина зараз мріяла – це гарячий чай із медом і тепла ковдра. Ковдру з овечої вовни для неї пошила бабуся, коли ще була жива. Це була майже єдина пам’ятка, не враховуючи декількох світлин, яка залишилася в Олесі від неї. Оскільки Олеся була сиротою, бабуся її виховувала сама, а кілька років тому померла і вона…
Удома дівчину ніхто не чекав, і поспішати було нікуди – все одно доведеться на самотині пересидіти всі свята та довгі зимові канікули – але Олесі чомусь дуже хотілося додому. Відпочити від шуму, гаму шкільних коридорів, від учнівських зошитів і своєї червоної ручки, від пронизливого звуку дзвоника і… від тих зверхніх поглядів. Зверхньо на Олесю дивилися всі – починаючи від директорки та вчительок і закінчуючи модницями зі старших класів.
Олеся була чудовим педагогом і безмежно любила свою роботу. Проте вона була бідною і мала обмаль одягу – а такого в провінційній школі не пробачали. І учениці, й учительки одна наперед одної викуповували модні вбрання і хизувалися ними, пихато проходжаючись по коридорах на перервах.
Олеся ж мала дві добротних, але достатньо зношених, поторсаних кофтини, дві спідниці та старенькі підтоптані черевички. Усе було чистим і акуратним, але віддавало позаторішньою (чи тільки позаторішньою?!) модою, провінційністю (а в глибинці ж так ненавидять власну провінційність і не сприймають її у комусь, намагаючись бути нібито непричетними до «сільських манер») і убозтвом.
Олеся і сама була не проти оновити свій скромний гардероб, проте всі заощадження змушена була віддавати банку – дівчина сплачувала кредит за хатинку, яку придбала у райцентрі: одних тільки грошей від проданої глинянки з обійстям у селі не вистачило.
Дужче закутавшись у теплий в’язаний шарф, Олеся зупинилася біля гарно прикрашеної новорічної вітрини. Крихітна, яскраво вбрана ялиночка, веселий Дід Мороз із червоною торбою за плечима, вата замість снігу, кольорові блималки… Свято було так близько, воно було таким радісним. А Олеся і не помічала раніше.
За горою атестаційних робіт і зошитів із контрольними дівчина й забула, що скоро Різдво. А колись, коли бабуся ще була жива, вона ж так ретельно до нього готувалася! Генеральне прибирання, кутя і ще одинадцять страв – страв обов’язково мало бути дванадцять, як апостолів; піст до першої зірки на Святвечір… Ялинка, та бодай одна хвойна гілка й пару саморобних прикрас, ну і ще якась цукерка та горішок на ниточках… Ой, як давно то було…
На останнє бабусине Різдво Олеся спекла мандариновий пляцок, щоби потішити бабусю – і та тішилася, ой як тішилася!!! А цьогоріч Олеся навіть ялинки не вбирала…
Її пройняло тремтіння, по плечах забігали мурашки. Голова закрутилася. Застуда знову давала про себе знати. І все ж, дівчина твердо вирішила, що це Різдво вона святкуватиме по-справжньому. А для цього горнятка чаю з медом було недостатньо.
Олеся впевнено зайшла до магазину зі святковою вітриною. Чого там тільки не було! Але дівчина швидко відшукала відділ, де продавалися малесенькі штучні ялиночки, придбала одну, до неї ще плетену зірочку, золотистий бант і червоненький дощик. Вона аж сама здивувалася, коли продавщиця попросила у неї всього лише тридцять гривень за все – Олеся завжди думала, що ці святкові атрибути коштують значно більше.
Задоволена зі своїх покупок, Олеся поспішила до продуктового відділу, придбала все необхідне для мандаринового пляцка, куті, та і ще дечого: якщо вже святкувати, то святкувати.
А тоді поспішила на другий поверх магазину: там продавали дорогі трав’яні та квіткові чаї – звідти завжди так спокусливо пахло! Чомусь Олеся купила дві баночки, закоркованих дерев’яними чопами. Для одної з них вона придбала красиву подарункову обгортку – а може-таки доведеться комусь на це Різдво справити подарунок… Бо ж завжди так: коли тільки є дар, то завжди знайдеться, кому його віддати.
Радісна, дівчина поквапилася додому. Навіть незважаючи на те, що температура піднялась і Олесю морозило, ішлося їй якось по-особливому легко.
Вона роздивлялася хати на вулиці, оглядала, як господарі прибрали свої оселі до свят. Хтось поставив перед домом ялинку, хтось повісив під дахом Діда Мороза, який ніби намагався добратися непоміченим до комина, щоби через нього потрапити до дитячої кімнати і розкласти малятам під подушки подарунки в барвистих обгортках. А хтось розвішав миготливі гірлянди. Олесі ж її крихітна ялиночка здавалася найсвяточнішою, найгарнішою.
Одна тільки хатинка на краю вулиці – за нею уже починався луг, а за лугом – ліс, – стояла неприбрана, смутна. Навколо неї були стосами поскладані дрова. Видно, газ сюди не підводили. Тому дрова використовувалися не лише для того, щоб опалювати взимку хату, але й щоби втримувати те тепло: так само колись вони з бабусею обкладали свою глинянку кукурудзинням.
До горла підступив клубок. Щось таке віддалено рідне було в тій хаті.
Олеся мимоволі зупинилася. Пильніше оглянула хатинку. На дровах, підігнувши під себе пухнасті лапки, спали два котики. На прив’язі сидів кудлатий песик.
Вхідні двері заскрипіли, і з хати вийшла старенька жіночка з відром у руці. Голова замотана в хустку, ноги взуті в старі, замащені валянки. Такий самий брудний фартушок. Зморщене обличчя, зашкарублі руки. Жінка помітила Олесю і усміхнулася їй.
- Холодно сьогодні, правда? Такий вітер колючий. Аж надвір не хочеться виходити.
Олеся усміхнулася у відповідь.
- Дуже холодно…
Подув пронизливий вітер, посипав дрібний сніжок. Олеся знову усміхнулася до жінки, закуталася в шарфик і звернула на свою вулицю.
Дівчина вже знала, для кого призначався чай у подарунковій обгортці. На Святвечір вона обов’язково завітає сюди, у хатинку на краю вулиці.
Олеся вже майже очуняла зі своєї застуди. Із самого ранку вона порядкувала на кухні. Запах печеного пляцка лоскотав ніс, до нього додавався аромат тертого маку – Олеся терла його в старій глиняній макітрі дерев’яним макогоном, який за традицією не облизувала – щоби чоловік, боронь Боже, не попався лисий. На столі стояли в горнятках родзинки, налущені горішки. У каструлях і мисках ховалися інші інгредієнти і напівготові страви…
Хата блищала чистотою, ялиночка красувалася в Олесиній спальні, на ній висіли горішки і шоколадні цукерки, прив’язані за ниточки.
Коли все було готове, а на небі займалася перша зоря, Олеся одягла своє нове синє плаття – вона таки наважилася купити собі обновку на свята. Загорнувши кутю в горщику в свій в’язаний шарф, дівчина поклала її в кошик до решти подарунків, тепло одяглася і поспішила надвір.
Мороз пощипував щоки, сніжинки сідали на лице. Олеся добігла до вбогої хатинки і постукала. Через віконниці не пробивалося світло, та й собаки надворі не було.
- Невже нікого немає? – з острахом і передчуттям гіркого розчарування подумала дівчина.
Але за дверима почулося шаркання, хтось тремтячим голосом кволо проказав:
- Іду, іду…
Двері прочинилася, та ж сама жіночка намагалася роздивитися несподівану гостю. Вона втерла фартухом – цього разу чистим – сльози з очей і запитала:
- Ви когось шукаєте?
Олеся переступила з ноги на ногу і відповіла, усміхаючись:
- Вас. Я прийшла до Вас у гості. Бо теж не маю з ким зустрічати Святвечір, як і Ви, здається. Я Вам не заваджу?
Жінка цього разу не стрималася і від несподіванки заплакала, вже не втираючи сльози фартушком. Але щоби не налякати таку дорогу гостю, потягнула її за рукав до хати. Біла пухнаста кицька підбігла до господарки, високо задерши хвоста, і потерлася до її ніг. Із кухні задріботів собака і пометляв хвостом, вітаючи гостю. Інша кицька тим часом вискочила на стіл і намагалася поцупити з нього скромну вечерю.
- Ич, яка! – гукнула господиня, зганяючи її рукою. Вона нашвидкуруч витерла для певності стола і приставила другого стільця, запопадливо протерши і його.
Олеся засміялася – так ця жіночка нагадала їй бабусю, а хитра кицька - їхнього сільського кота Василька. Вона швиденько розставила на столі свої дарунки, поки баба Марта – так господиня представилася – заходилася коло чайника.
…Ще ніколи в Олесі не було такого щасливого Різдва з того часу, як померла її бабуся, а в цієї самотньої жінки – баби Марти – й поготів. Вони цілий вечір весело розмовляли, співали колядок, прихвалювали вечерю, ділилися спогадами.
На прощання Олеся поцілувала бабу Марту в зморщену щоку, а та, плеснувши себе по чолі, поспішила кудись у хату.
- Почекай, дитино, почекай, - уже звідтіля гукала вона.
Олеся взяла на руки кицьку й присіла в коридорі. Уже за декілька хвилин баба Марта швидко крокувала до неї, розмахуючи рукою. У руці щось було.
- Це тобі, дитино, - жіночка розтулила долоню: у ній лежала прекрасна нитка бірюзи, - у тебе такі чудові блакитні очі! Тобі пасуватиме. А як одягнеш намисто до цього плаття – о-о-о! То всі парубки будуть твої, - засміялася старенька.
Цього разу сльози заблискотіли в Олесиних очах.
- Бабусю Марто, а Ви ж прийдете завтра до мене, святкувати Різдво? У мене є красива ялинка…
- Як би то я не прийшла? Певно, що прийду. Тільки ти зайди за мною, бо я сама боюся заблудити.
Олеся знову нахилилася до старої і обійняла її.
- Христос народився, - ледь чутно прошепотіла вона.
- Славите Його, - ще тихіше відповіла баба Марта, ховаючи заплакані очі.
|
|
|
|
|
Народився, щоб спасти
Різдво — особливе свято. Його центром є Господь Ісус Христос — Спаситель, Який народився для того, щоб стати Царем і Визволителем людства.
Це свято — одне з найпопулярніших у світі. Незважаючи на масову секуляризацію, більшість людей все-таки відзначає його як день народження Спасителя, немовляти Христа (хоча при цьому багато хто не вірить, що це було наспра...
Різдвяна казка
Дуже давно, понад дві тисячі років тому, в маленькому містечку Назареті жила благочестива дівчина на ім’я Марія. Одного разу, коли Марія клопоталася в оселі, її кімнату осяяло яскраве світло. В ньому дівчина побачила ангела Господнього. Вона дуже злякалась. «Не бійся, Маріє, - сказав ангел, - я приніс тобі радісну звістку. В тебе народиться дитина. Це буде Син Самого Бога, і назвеш ...
Я не люблю зиму, але...
Я не люблю зиму, бо холодно та слизько. Холодні руки, ноги, ніс...
І все-таки грудень мене приваблює таїнством Різдва, а надто ввечері напередодні.
Свята Вечеря! У колі найближчих та рідних, на столі лише пісні страви, ані краплі спиртного.
Запах свіжої хвої...Горять свічки, дванадцять страв...
Онуки та діти постійно перераховують чи все гаразд. Нарешті таємнича мить...
Пісня тихої ночі…
Усім нам доводилося чути пісню «Тиха ніч». Сьогодні жодне Різдво не обходиться без цієї тихої пасторальної оповіді про прихід Спасителя у світ. І називають її по-різному: колядка, псалом, гімн, різдвяна пісня. Та й виконують її по-різному: патетично хором чи класично під фортепіано, у супроводі гучного органу чи камерно під гітару перед жарким каміном. Ця пісня настільки увійшла в н...
Подарунок на Різдво
В одному великому місті жила дівчинка з незвичайним ім'ям Антоніна. Її все ласкаво називали Антошкою. Взагалі, Антошка – це ім'я хлопчика. Є навіть пісня така: Антошка, Антошка – підемо копати картоплю. Як відомо, Антошка з пісні був хлопчиком не дуже роботящим. І в цьому плані він зовсім не був схожий на Антошку з нашої розповіді, яка завжди допомагала мамі, навіть якщо мам...
Свята ніч
Коли мені було п'ять років, мене спіткало велике горе. Я не знаю, чи я згодом пережила горе більше, ніж тоді.
Різдво Христове. Дитинство золоте
У нас у будинку зелена гостя. Вона приїхала на Велике свято на широких розвальнях. Її привіз усміхнений дід-мужичок з пухнастою, білою бородою до пояса. Вона встала на святковому килимі у вітальні, розкинула кучеряві гілки. На голочках затремтіли краплі снігу. Ялинка відігрілася, повіяло лісовими пахощами.
Моя старша сестра Ліда і я одягли на неї перлинні намисто, срібні намисто, блис...
Перше Різдво
— Дідусю, дідусю, розкажи мені щось, . смикаючи діда за рукав, просив маленький хлопчик.
— Що тобі розповісти? . посміхаючись, спитав старий.
— Розкажи, як ти пас овечок у полі!
- Ну добре, . усаджуючи онука навколішки, промовив дідусь. . Я розповім тобі, як уперше почув ангельський спів. Це сталося на Віфлеємських полях. Мені тоді виповнилося сім...
Я зрозумів Різдво
В одній з далеких країн жила одна порядна людина на ім’я Том. До того ж він був дуже добрим сім’янином і завжди любив проводити час зі своїми двома діточками. Особливо він любив відзначати їхні дні народження. Єдине сімейне свято, якому він не надавав жодного значення, було Різдво. «Я не хочу тебе засмучувати, дорога, — говорив він своїй дружині Марті, — але я прос...
РІЗДВЯНЕ ПРОЩЕННЯ
Це сталося у п'ятницю, був страшенно метушливий день, за шість днів - Різдво, йшов 1958 рік. Я був у електроремонтній майстерні. Багато працював, щоб провести святкові дні у спокої разом з моєю родиною Раптом задзвонив телефон, і голос на другому кінці дроту повідомив, що на мого п'ятирічного сина Крейга наїхала машина. Навколо нього товпилися люди, та коли я з'явився, вони розступилися. Крейг ...