Божі пророки

216

Опис

Завдяки пророкам учення Мойсея, всупереч старим, суто національним культам, набрало рис світової релігії, так званої релігії універсальної. За словами Паскаля, єдиним виразом біблійної віри «має бути любов до Бога, і Бог осуджує усе інше». Ця любов вимагала не стільки церковних церемоній, як людяності, добра і правди. Тому в проповіді пророків так багато уваги приділялося ідеї соціальної справедливости. Як би не різнилися вчителі Ізраїлю за своїм характером, темпераментом і громадським становищем, їх усіх об’єднувала безкомпромісність стосовно відступників, тиранів і лицемірів, які сподівалися «задобрити» Творця дарами і жертвами.

От палкий Ілля (бл. 850 р.) – захисник переслідуваних і знедолених, який без вагань докоряє самому цареві.

От пастух Амос (бл. 770 р.) – людина з народу, який не бажає називати себе пророком; але він не може мовчати, коли Господь звелів йому йти по містах і провіщати День Суду. Нехай не сподіваються ізраїльтяни на свою вибраність. Її будуть гідні лише ті, що дотримуються законів правди Божої: «Чи не такі, як сини ефіоплян, і ви для Мене, сини Ізраїлеві? – Говорить Господь. Чи не Я вивів Ізраїля з землі Єгипетської і филистимлян – з Кафтора, й арамлян – з Кира?» (Ам. 9:7).

От левіт Осія (бл. 750 р.), який оплакує духовний занепад Північного царства. Він проголошує, що любов між людьми дорожча Богові від усіх коштовних ритуалів. «Я милости хочу, а не жертви», – говорить Господь через пророка (Ос. 6:6).

От Ісая – єрусалимлянин знатного роду, впливовий радник царя (бл. 730 р.). Його не може обдурити зовнішній блиск двору, не радують юрби у дворі Дому Господнього. Ніякі кадіння і молитви не в змозі замінити чистоту серця і справедливі вчинки. «Для чого Мені безліч жертв ваших? – говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крови тельців і агнців і козлів не хочу. Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої? Не носіть більше дарів марних… Віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло; навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову» (Іс. 1:11-13,16,17).

Пророк Ісая, Юліус фон Каролсфельд

Пророків часто називають соціальними утопістами. Але насправді вони не пропонували жодних політичних реформ. Якщо Платон створив проект режиму зі спільністю майна і контролем над усіма сферами життя, а філософ Ямбул мріяв про Місто Сонця, де всі будуть рівні, то пророки ставили на перше місце віру й моральні завдання людини. Вони знали, що самих зовнішніх змін замало, що гармонія у світі можлива лише через гармонію між волею Божою і волею людей.

Але саме тому пророки не хотіли миритися з вадами суспільства. Їх пристрасний протест був продиктований вірою у високе призначення людини. Вони говорили про «День Господній», коли скінчиться царство зла серед людей. Духовному зорові Ісаї поставало явлення Помазаника, через якого Сущий встановить Своє Царство. Тоді всі народи пізнають вічну правду, облишать ідолів і злочинні справи. Бог «витре кожну сльозу» і землі знову буде повернено Едем. Пророк Єремія (бл. 630 р.) пов’язував кінець старого світу з Новим Завітом, який буде накреслений вже не на кам’яних таблицях, а в душах людей (Єр. 31:31-32).

Есхатологічні надії пророків загострювали в них почуття відповідальності за свій народ. Йому було дане одкровення, тому його гріхи – подвійно злочинні. Йому доручена місія привести людство до Бога, але якщо вибрані будуть негідними, небесний покров облишить їх. З далеких країв прийдуть язичники, щоб зруйнувати Ізраїльське і Юдейське царства.

Грізні пророкування швидко збулися. У 722 році Північна монархія євреїв була зметена з лиця землі Ассирією, а у 586 році халдейський цар Навуходоносор ІІ узяв штурмом Єрусалим, спалив храм і забрав головну масу євреїв до Вавилону. Здавалося, така катастрофа може призвести до повного зникнення Ізраїлю та його релігії. Але цього не сталося. Закваска пророків була такою витривалою, що й далеко від батьківщини євреї почувалися народом Божим. Випробування поглибило їхнє каяття й відтоді язичницькі спокуси перестали вабити їх. Пророки, що жили серед вигнанців – Єзекиїл (бл. 580 р.) та Ісая Другий (бл. 550 р.) – продовжували справу своїх попередників.

Вони проповідували в молитовних домах, вели бесіди, писали книги. Під їх впливом юдейство поступово перетворювалося на згуртовану спільноту – Церкву Старого Завіту.