Меню

Листівки

Дитяча сторінка

Біблія

Весілля в біблійні часи

205

Опис

А чи знаєте ви?

За часів Старого Завіту люди жили великими сім’ями. Багатодітна сім’я для ізраїльтян означала Боже благословення. Крім того, це означало, що в сім’ї достатньо робочих рук, це приносило багатство, упевненість у майбутньому і забезпечення в старості.

* * *

У Біблії не рідко ведеться мова про весілля. Але, в основному, це лише згадки про цю подію. Наприклад, 25-й розділ Євангелія від Матфея починається притчею про Царство Небесне, яке “уподібниться… десятьом дівам“. У центрі притчі події весілля. Це, мабуть, єдине місце в Новому Завіті, де текст дозволяє хоч якось скласти уявлення про те, як під час Ісуса святкувалися єврейські весілля.

Ще опис цього важливого і барвистого ритуалу ми зустрічаємо в Новому Завіті – це початок 2-го розділу Євангелія від Іоанна, де ведеться оповідання про те, що Ісус з матір’ю і Своїми учнями були запрошені на весілля в Кану Галилейську.

* * *

У Старому Завіті дружину або чоловіка часто вибирали у своєму клані або своєму роду, щоб майно залишалося в родичів. Але шлюб близьких родичів заборонявся Мойсеєвим законом (Левит 18:6-18; 20:17-21).

* * *

Коли чоловік, вимушений покинути свій рід або плем’я, хотів одружитися на дівчині з іншого коліна Ізраїльського, йому не чинили перешкод. Проте шлюб з чужоземкою був багатий для нього небезпечними наслідками – він міг втратити свою віру, традиції і вдатися до служіння чужим богам.

У Біблії ми зустрічаємо приклади того, що шлюби з представниками чужих народів були не рідкістю, незважаючи на формальний осуд. Ісав узяв у дружини двох хеттеянок (Бут. 26:34), Йосиф – єгиптянку (Бут. 41:45), Мойсей – мадианитянку (Вих. 2:21), Ахав – дочку сидонського царя Ієзавель (1Царів 16:31), а Вірсавія вийшла заміж за хеттеянина (2Сам. 11:3).

* * *

У біблійні часи молоді люди зазвичай не самі вирішували на кому одружуватися і за кого виходити заміж. Як правило, таке рішення за них приймали батьки, інакше його могли визнати недійсним. У будь-якому випадку згода батьків була потрібна.

* * *

Іноді батьки вирішували не лише без згоди своїх дітей, але нерідко і без їх відома. Коли Ісааку настав час одружуватися, Авраам послав до своїх родичів у Месопотамію раба, щоб той домовився з ними і вибрав його синові відповідну наречену (Бут. 24:33-53). У Ревекки запитали, чи згодна вона одружитися (Бут. 24:57-58), але вже після того, як її батько і брат прийняли рішення. Згода нареченої була формальністю і пояснюється, швидше за все, турботою брата про благополуччя сестри (пор. Бут. 34:5).

* * *

Між заручинами і весіллям жених і наречена, як правило, не бачили один одного. Якщо ж вони випадково зустрічалися, наречена закривала обличчя покривалом.

У Св. Писанні часто говориться про те, що шлюб влаштовували батьки жениха і нареченої (Нав. 15:16; Суд. 14:2-3; 1Сам. 18:17,19,21,27). Проте, згідно з документами, датованим І ст. до Р.Х., для укладення шлюбу була потрібна згода нареченої.

* * *

Після того, як усе було обговорено, чоловік і жінка давали обіцянку одружитися, “обручалися”. Період заручин тривав близько року, впродовж якого обидві сторони готувалися до весілля. Сім’я нареченої шила їй весільні вбрання і влаштовувала шлюбний бенкет. Під час весілля наречена і жених укладали шлюбний договір і отримували благословення. Потім починався бенкет, йдучи на який усі одягалися в особливий шлюбний одяг.

* * *

Бенкет зазвичай влаштовувала сім’я нареченої.

* * *

В день весілля влаштовували урочистий хід. Жених, одягнений у кращий одяг і прикрашений коштовностями, у супроводі друзів вирушав зі свого будинку в будинок нареченої. Після прибуття жениха усі вирушали назад, у його будинок; при цьому гості несли лампи, освітлюючи шлях. Увійшовши до будинку жениха, наречена і жених усаджувалися під особливим балдахіном. Починалося свято. Бенкет з щедрими узливаннями і пригощаннями, з танцями і співом, міг тривати тиждень.

* * *

Євреї були украй заклопотані тим, що змішані шлюби можуть ослабити їх віру. Тому в епоху після Полону було прийняте рішення – чоловіки, що перебували в змішаних шлюбах, мали відпустити від себе усіх дружин і дітей, народжених ними. Над усе була чистота віри, в ім’я якої руйнувалися сім’ї.

* * *

Жених і наречена. У нас немає точних відомостей про те, в якому віці обручалися і одружувалися в біблійні часи. Згідно з приписами юдейських законовчителів, дівчину можна було віддавати заміж з 12-річного віку, юнакові дозволялося одружуватися з 13-ти років. Проте, середній вік тих, хто одружувався в древньому Ізраїлі припадав, ймовірно, приблизно на 18 років.

* * *

Часто, молодшим членам сім’ї не заборонялося одружуватися раніше старших. Лаван сказав: «У нашому місці так не роблять, щоб молодшу видати раніше за старшу» (Бут. 29:26).

* * *

Жених отримував наречену і брав на себе турботу про неї, сплативши викуп її батьку (Бут. 34:12; 1Сам. 18:25).

Розмір викупу за наречену встановлювався залежно від її “гідності” і соціального статусу. Згідно з папірусами з Елефантіна (V ст. до Р.Х.), ця сума складала від п’яти до десяти сиклів, проте на практиці вона коливалася між десятьма і тридцятьма (Лев. 27:4-5), а в епоху другого Храму доходила до п’ятдесяти сиклів, причому за вдову або розлучену платили удвічі менше.

Викуп, отриманий батьком нареченої (зазвичай це було золото або коштовності), повертали їй після його смерті або ще за його життя, якщо жінка ставала вдовою або отримувала розлучення.

* * *

Оскільки заручення, що зазвичай тривало один рік, вважалося початком сімейних стосунків (Мф. 1:18; Лк. 1:27; 2:5), то майбутній жених звільнявся від участі у війні (пор. Втор. 24:5), а батько нареченої називав його “зятем” (Бут. 19:14).

* * *

Одруження було великою сімейною урочистістю. Жениха і наречену цілий тиждень, поки тривало свято, звільняли від всякої роботи. На голові в жениха красувався вінець, наречена носила покривало. Ревекка закрилася покривалом, коли з’явилася перед своїм женихом Яковом (Бут. 24:65), оскільки обличчя нареченої мало залишатися закритим до тих пір, поки її батьки не супроводили її в шлюбний чертог. Очевидно, цим і пояснюється та легкість, з якою Лавану вдалося підмінити Рахиль Лією (Бут. 29:3-25).

* * *

Кульмінацією шлюбної церемонії була святкова хода вулицями міста друзів жениха і нареченої під звуки музичних інструментів (Єр. 7:34). Ближче до християнської епохи друзі жениха і нареченої влаштовували зустрічні ходи – вони виходили з будинків жениха і нареченої і зустрічалися у визначеному місці (1Мак. 9:37-39), після чого поверталися в будинок жениха на шлюбний бенкет (Мф. 22:2).

* * *

Нерідко частиною шлюбного обряду ставали певні дії, що носили символічний характер. Так, напр., Рут просить Вооза покрити її своїм одягом (“простягни крило твоє на рабу твою, тому що ти родич“) на знак того, що він згоден узяти її в дружини (Руф. 3:9). Іноді жених повинен був зняти з голови нареченої вінок, коли вони залишалися в шлюбному чертогу, який був кімнатою або наметом, спеціально приготованим для наречених.

Чоловікові належало вступити в шлюбні права в першу ж ніч після весілля (Бут. 29:23; Тов. 8:1), а постільна білизна з плямами крові зберігалася, слугуючи свідоцтвом про невинність нареченої.

* * *

У новозавітну епоху одруження у євреїв зазвичай здійснювалося в середу. Якщо наречена не була дівою, її чоловік вже в четвер міг пред’явити їй відповідні звинувачення. Оскільки четвер був день, призначений для одруження вдів і розлучених, то в родичів наречених до настання суботи залишався час для з’ясування фактів, що свідчать на користь нареченої або проти неї.

* * *

Найпершим обов’язком жінки було народжувати синів, і, коли вона справно виконувала цей обов’язок, відповідно зростав і її вплив. Якщо вона з якихось причин була нездатна стати матір’ю і хазяйкою, вона нерідко давала чоловікові свою рабиню, щоб та народжувала йому синів (Бут. 16:3).

* * *

Чоловік повинен був забезпечувати дружину і дітей усім необхідним. Якщо дружина давала якусь обітницю, вона вважалася дійсною лише за згодою чоловіка. Влада і авторитет переходили від голови сім’ї до сина, який часто носив те ж ім’я, що і батько, хоча право давати ім’я дитині і, відповідно, наділяти її усіма правами належало обом батькам у рівній мірі.