Іроди: Антипа, Агриппа I, Агриппа II

202

Опис

Саме Ірод Антипа згадується в Євангеліях (окрім історії Різдва) під ім’ям Ірод. Йдеться про одного із синів царя Ірода Великого, який правив Галилею з 4 по 39 р. З Римом він ладнав і навіть назвав свою резиденцію на Галилейському озері Тиверіадою на честь римського імператора Тиверія (нинішня Тверія в Ізраїлі).

Його “сімейна хроніка” теж досить характерна для правителів того часу. Ірод Антипа взяв собі дружину свого зведеного брата Філіпа – за викриття цього незаконного союзу і поплатився головою Іоанн Хреститель. Але не приніс цей шлюб щастя і самому Іродові. Коли на римський престол замість Тиверія зійшов навіжений імператор Калігула, Іродіада змусила Ірода відправитися до імператора в пошуках нових почестей і звань. Проте власний племінник Ірода, Агриппа, тут же відправив донос на нього, і замість почестей тому випало заслання в далеку Галію, де він і помер, можливо, насильницькою смертю. Іродіада відправилася в заслання разом з чоловіком, а титули і володіння Іродові перейшли до його племінника Агриппи, який так вчасно зреагував.

Але все це станеться вже після євангельської історії. Поки в Ірода Антипи все було благополучно, принаймні, на зовнішній погляд. Він насолоджується життям (Євангеліє згадує, як пишно він святкував свій день народження), він не проти послухати проповіді Іоанна Хрестителя, і коли б не інтриги дружини, можливо, він і не дозволив би його стратити.

А потім Іроду довелося вирішувати долю ще одного Праведника. Римський намісник Пилат відправив до нього заарештованого Ісуса, бо Той був родом з Галилеї і формально був підвладний йому як правителю цієї області. Як повідомляє євангеліст Лука, Ірод, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно бажав бачити Його, бо багато чув про Нього, і сподівався побачити від Нього якесь диво, і задавав Йому багато питань, але Він нічого не відповідав йому. Первосвященики ж і книжники стояли і звинувачували Його. Але Ірод зі своїми воїнами, насміявшись над Ним, одягнув Його у світлий одяг і відіслав назад до Пилата.

Йому дуже хотілося, щоб Ісус теж якось прикрасив його нескінченне свято життя, і коли не отримав бажаного, то, принаймні, розважився кепкуванням над Ним і відправив Його геть з очей. Пилат хоч би вчинив жест обмивання рук, нібито відстороняючись від ухвалення рішення про неправедну страту, – правитель Ірод не зробив і цього. Усе здавалося йому приводом для веселощів і кепкування, і зовсім скоро новий римський імператор і власний племінник так само посміються над ним самим.

Ще один правитель, який у 39 р. змінив свого дядька Антипу після грамотно складеного наклепу, згадується в книзі Діянь. Його звали Ірод Агриппа, і саме за його наказом був убитий апостол Яків і кинутий у в’язницю апостол Петро на самому початку апостольської проповіді. Книга Діянь описує і його власну смерть: його язичницькі піддані стали шанувати його як бога (для язичника це цілком нормальна форма лестощів, римські імператори взагалі вважалися богами через свою посаду), а він прийняв ці почесті – і ангел Божий уразив його тяжкою хворобою, від якої він і помер. Що дозволене язичникові, ніяк не підходить людині, яка сповідує віру в Єдиного Бога, а Агриппа вважав себе саме таким.

Є один значимий збіг у його долі: він вважав апостольську проповідь богохульством, але… коли на його власну адресу прозвучали блюзнірські славослів’я, він прийняв їх без жодних докорів сумління. Подвійні стандарти були винайдені не вчора, це вірно, але вірне й друге: іноді людина стає жертвою саме того гріха, в якому неправдиво звинувачує інших. Помер він у 44 р.

Ще один проповідник християнства, апостол Павло, теж розмовляв з царем Агриппою, і про це теж розповідає книга Діянь. Йдеться вже про Ірода Агриппу II, сина Агриппи I і останнього правителя з династії Іродів. Ця зустріч сталася в приморському місті Кесарії, мабуть, у 59-му р.

Агриппа щойно прибув туди зі своєю сестрою Веренікою, з якою він був нерозлучний (багато хто говорив, і, судячи з усього, не без підстав, що вони живуть як подружжя) у гості до римського намісника Феста. Той розповів йому про дивного в’язня, якого йому належало відправити до римського імператора на суд (Павло сам так побажав, але це особлива історія), а поки що можна було розважитися бесідою з ним.

Книга Діянь наводить проповідь, яку вимовив Павло перед Агриппою з цього приводу і навіть особисто звернувся до нього: “Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш” (Діян. 26:27). А якщо так, вважав Павло, то цар повинен визнати: в Ісусі виконалися найголовніші пророцтва, дані в Старому Завіті. Агриппа з усмішкою відповів Павлу, що той, схоже, і його намагається зробити християнином. Ну як це можна уявити собі, щоб цар приєднався до якоїсь нечисленної і до того ж гнаної релігійної групи! У його розпорядженні стільки філософських книг, у нього немає браку ні в юдейських священиках, ні в грецьких ораторах. Навіщо йому ще й нове вчення?

Агриппа II, останній у династії Іродів, наскільки нам відомо, не стратив нікого з християн, але і не перешкоджав гнати і вбивати їх тим, хто того бажав. А головне, він не звернув особливої уваги на промову Павла, що здалася йому забавним курйозом. А далі все пішло якось не так. Його піддані раптом не захотіли підкорятися йому і прогнали його разом із сестрою Веренікою в 66 р. напередодні великої війни з римлянами, в якій будуть зруйновані Єрусалим і Храм, побудований Іродом Великим, а єврейський народ втратить усяку можливість розпоряджатися на землі Ханаанській аж до середини XX століття, коли буде створена нова держава Ізраїль. У цій війні Агриппа зі своїм загоном брав участь на боці римлян, після її закінчення він жив у Римі разом з тією ж Веренікою і помер близько 100 р.

Майже півтора століття правили представники династії Іродів в Іудеї, поступово втрачаючи все, що придбав такою кривавою ціною її засновник, і наполегливо не помічаючи того головного, що виникло в ній за цей час. “Ось лишається вам дім ваш пустий” (Мф. 23:38), – пророчо казав Ісус про Храм, перебудований Іродом Великим, але можна віднести ті ж слова і до держави, яку Іроди прагнули всіма силами зберегти, про велич якої вони так сильно піклувалися і яка так швидко зруйнувалася до основи, зокрема і через їхні власні зусилля.