Привітне щеня

Чому під час зустрічі люди тиснуть один одному руки? Це тепер є танки, гармати та бомби. А раніше люди воювали камінням та палицями. І якщо зустрічалися миролюбні, то один із них показував іншій долоню: дивись, у мене в руці нічого немає. Інший у відповідь розтискав пальці – і в мене також. Вони раділи, що погроза минула, і тиснули один одному руки.

Вітя та Юра жили в одному дворі і завжди грали разом. Але якось вони посварилися і стали при зустрічі вдавати, ніби не бачать один одного. Хлопчики вже й згадати не могли, через що виникла сварка, але миритися першому? Нізащо!

Погода стояла чудова, сонечко так і кликало на вулицю повеселитись. Але ж не грати одному. Ось і сиділи колишні друзі по домівках, наче ув'язнені. Гордість їх як ланцюгом скувала, особливо Вітю. Йому здавалося, що коли він першим підійде миритися, то злетить з голови корона. Щоправда,

справжньої корони в нього не було, але він завжди боявся здатися таким самим, як інші діти, от і задирав носа вище. Нехай усі думають, що він заморський принц. Звичайно, Вітя шкодував про розбиту дружбу, але корона була дорожчою.

А Юра дуже переживав і при кожній випадковій зустрічі з Вітею тримав руку, готову для рукостискання. Але побачивши задертий ніс, він теж відвертався і вдавав, що застібає гудзик.

Дні канікул минули безрадісно, з каменем гордині за пазухою. Незабаром небо заволокло хмарами, пішли дощі та настали холоди. Холодно було і на душі у хлопців. Якось Юра навіть намагався помолитися, але в нього нічого не вийшло. Та й не могло вийти: Бог не приймає молитви тих, хто не має миру в душі.

Стривожилися батьки Віті, що син на вулиці не буває, і завели собаку. Вирішили, що гуляючи з нею, хлопчик не тільки свіжим повітрям дихатиме, а й познайомиться з кимось, якщо вже з Юрою у них сварка вийшла. Але пес виявився злим – нікого до Віті не підпускав.

Побачили Юрини батьки, що Вітя собаку вигулює, і теж купили синові щеня. Той виявився лагідним і всім хвостиком виляв, хотів потоваришувати.

І ось одного разу Вітя зі своїм злим псом зустрів Юру з радісним цуценям. Як не тягнули хлопці собак у різні боки, нічого в них не вийшло: здоровенний Вітін пес вирішив з Юриним цуценям познайомитися. А той тільки цьому й радий – аж скрикує від задоволення. Почали вони грати. Поводочки у собак переплелися, і хлопчики опинилися поряд. Тут і Віте довелося помітити свого колишнього друга, тим більше, що той перший сказав йому:

- Вітання!

В цей момент Вітя відчув, що корона злетіла з його величної голови, і він ледве чутно промовив:

- І тобі привіт.

Помовчавши, хлопці заговорили про своїх улюбленців. Світ несміливо відновлювався. А собаки миттєво потоваришували і не хотіли розлучатися. Ось і змовилися хлопчики виводити їх на прогулянку водночас. А прощаючись, навіть потиснули руки. На душі було світло й радісно.

Прийшов Юра додому, почав молитись і відчув, що Бог чує його.