Великдень без тата

Наближався Великдень. У християнських сім'ях це свято відзначається особливо урочисто. У будинку та на вулиці зазвичай наводять порядок, мами та бабусі печуть пиріжки, а дітлахи, як завжди, всім допомагає.

Передсвяткова метушня панувала і в сім'ї Кузнєцових. Хлопчики прибиралися у дворі та у сараї, а дівчатка – у хаті. Робота у них сперечалася, бо всі бралися за неї охоче.

У Кузнєцових одинадцять дітей. Чотири роки тому, одного з морозних лютневих днів, заарештували їхнього батька. З того часу діти якось стали допомагати мамі і намагалися слухатися її. І все ж таки їм дуже важко жилося без тата.

- Мамо, а коли ти будеш пекти? - схаменулась Зіна, домиваючи підлогу в кухні.

Сум промайнув в очах матері, але відповіла вона спокійно і ласкаво:

- Цього разу, доню, я пекти не буду. Дівчатка від цих слів навіть припинили роботу і здивовано подивилися на матір.

- Чому? - Невдоволено зсунула брови Іра.

- У мене немає грошей, щоб купити борошно та яйця...

- Але ж ми завжди на Великдень пекли пиріжки! - насупилась Зіна. – Це ж свято!

- Давайте, діти, будемо задоволені тим, що маємо, - зупинила їх мама. - В інших країнах діти навіть помирають з голоду. Наш тато теж часто недоїдає. А в нас, дякувати Богові, є хліб і картопля.

Повільніше пішла робота у дівчаток. Сумно їм стало. Так хотілося смачних маминих пиріжків! Адже на Великдень у них завжди – завжди були і цукерки, і пиріжки, і булочки. Крім того, на свята їм зазвичай приходили від віруючих посилки із солодощами. Але цієї весни Кузнєцови переїхали до іншого міста, і нової адреси ще не знали друзі.

Довгоочікуване свято прийшло яскравим, сонячним ранком.

- Христос Воскрес! - радісно привітала мама дівчаток, заходячи до їхньої кімнати.

- Воістину Воскрес! - посміхнулися вони у відповідь.

- Час вставати! - З любов'ю нагадала мама і пішла до хлопчиків.

Привітавши їх тими ж вічно живими і радісними словами, вона пішла на кухню готувати сніданок.

Богослужіння цього дня відбулося особливо урочисто. Навіть міліція не завадила провести збори і діти змогли розповісти все, що вчили до свята.

Після зборів ще довго не розходилися. Дорослі вітали один одного і тихо перемовлялися, а діти шепотіли щось своє і показували один одному святкові солодощі.

Ковалі стояли осторонь і сумно спостерігали за іншими дітьми. Вони ще не встигли познайомитися з ними, та й хвалитися було нічим - їхня мама цього разу нічого не спекла.

Звичайно, мама одразу помітила, що її діти були якимись похмурими, безрадісними, нудними, і їй стало тяжко від цього.

Дорогою додому Сашко, надувши губи, пробурчав:

- Навіть у Сергєєвих сьогодні повно печеного!

Від досади він штовхнув камінчик і хотів щось додати, але мама раптом зупинилася і поклала руку йому на голову.

- Не засмучуй Господа, синку, - м'яко сказала вона. Інші діти обступили матір, і вона, користуючись моментом, пояснила:

- Всі діти мають тата, які живуть удома і заробляють гроші. Тому вони можуть купувати дітям те, що їм хочеться. А наш тато – страждає у в'язниці за Слово Боже. Разом з ним і нам доводиться терпіти поневіряння та недоліки, а часом і глузування. Але все це заради Господа, діти! Давайте не нарікатимемо! Адже Ісус не залишає нас. Дивіться, ви всі взуті, одягнені, у нас щодня є необхідна їжа. Адже я не можу залишити малюків і йти заробляти вам на солодощі. - Мама замовкла, а потім, наче щось згадавши, запитала: - Діти, а ви просили Господа, щоб Він послав вам гостинці до свята?

– Ні.

- Ось бачите, не просили, а засмучуєтеся!

На подвір'ї у Кузнєцових було святково чисто і затишно. За східним звичаєм, у теплу пору року вони їли у дворі. Старші дівчинки, переодягнувшись, одразу почали накривати на стіл.

За обідом згадали про тата, поговорили про майбутнє побачення. На цей раз з мамою мав їхати Сашко. Він, звичайно, був цьому радий і тут же похвалився:

- Я розповім татові, як на Великдень збори пройшли! Я все запам'ятав!

- І розкажеш, як ти мало не плакав, що тобі гостинців не дісталося! – додала Зіна.

- Ні, про це я не говоритиму...

У цей час загавкав собака і хтось постукав у хвіртку. Петя, найстарший син Кузнєцових, пішов відчиняти. За брамою стояв дядько Ваня, проповідник місцевої церкви, з великою коробкою в руках.

- Христос Воскрес! - Голосно привітав він Петю, віддаючи йому коробку.

- Воістину Воскрес!

- Це від Господа, - сказав дядько Ваня, впіймавши здивований погляд хлопчика. - Друзі надіслали посилку на нашу адресу та просили передати вам.

Він квапливо попрощався і, грюкнувши дверцятами машини, поїхав.

Побачивши коробку, діти кинулися назустріч Петі:

- Що там?

Але Петя знизав плечима і попрямував до столу.

Тільки мама одразу зрозуміла, в чому річ. Вона поклала руку на коробку, почекала, поки діти заспокояться, і з трепетом сказала:

- Мені дуже важко було бачити і чути, як ви плачете, обурюєтеся і нарікаєте, що у вас немає гостинців, як у інших...

Діти принишкли.

- Я просила Бога прощення за вас і молилася, щоб Господь, з милості Своєї, показав вам сьогодні, як Він вас любить. Не знаю, від кого ця посилка і що в ній, але твердо вірю – Бог ніколи не залишить у сорому тих, хто сподівається на Нього!

- Я хочу вибачитися, - трохи чутно промовив Саша.

- І я теж... - схлипнула Зіна.

Коліна схилили всі. Хто каявся, а хто дякував Господу, що Він прощає їх, зберігає і навіть гостинці посилає Свою щедрість.

У коробці було багато шоколаду, цукерок, печива, горіхів. Звичайно, діти швидко з'їли насолоди, але пам'ять про милість Бога, про Його батьківську турботу залишилася в їхній душі на все життя.