Подарунок

Вдова Єлизавета з п'ятирічним сином Сашком і літньою матір'ю жила в старенькому будиночку недалеко від міського ринку. Жили вони бідно. Слабка і болюча, Єлизавета працювала скільки могла, але її заробітку насилу вистачало на найнеобхідніше. Бідність навчила Єлизавету сподіватися на Бога і потребувати Його допомоги. Вона завжди пам'ятала слова, записані в Біблії: "Втішайся Господом, і Він виконає бажання твого серця". Цьому вона навчала і свого сина. Сашко, наслідуючи маму, про всі свої бажання розповідав Ісусу і вірив, що Господь чує його молитви.

Якось Єлизавета разом із Сашком пішла на ринок. Величезна площа рясніла машинами, наметами, людьми. Продавці жваво зазивали покупців, пропонуючи червонобокі яблука, огірки, помідори та всяку всячину. У різнокольорових наметах продавали тістечка, булочки, морозиво, цукерки. По ринку туди й сюди, наче мурахи, снували люди.

Сашко міцно тримався за мамину руку, щоб не загубитися. Коли вони проходили повз лавку, де продавалися іграшки, Сашко потягнув маму за руку:

- Давай подивимося!

Єлизавета, помітивши, як блищать синові очі, підвела його до прилавка. Сашко підвівся навшпиньки і застиг. Яких там тільки не було іграшок – м'ячі, собачки, конячки, кораблики, літаки. А які машини! І самоскиди, і підйомні крани, і різні легковики!

Затамувавши подих, Сашко довго дивився на полицю з машинками, а потім прошепотів:

- Мамо, подивися, яка пожежа! У кабіні навіть пожежник сидить. А сходи - довгі-довгі! Нею, напевно, пожежники піднімаються, коли пожежу гасять, так? Вона така гарна – червона-червона, як справжня! - З благанням дивлячись матері в очі, Сашко жалібно попросив: - Мамочко, купи її, будь ласка, я так хочу пожежу!

Єлизавета ніжно притиснула до себе синочка, погладила по світлим, мов стигла пшениця, волоссю і сказала:

- Сину, я знаю, що тобі дуже хочеться машинку, але вона дорога. Ми не маємо стільки грошей. Не ображайся, гаразд? Я не можу її купити, розумієш?

Сашко мовчки кивнув і ще міцніше стиснув мамину руку. Вони відійшли від прилавка і деякий час йшли мовчки.

Раптом Сашко знову потягнув маму за руку і прошепотів:

- Мамо, можна я скажу Ісусу, що хочу цю машинку, і попрошу, щоб Він послав грошей для неї?

- Можна, - лагідно глянула на Сашка мати. - Прийдемо додому, і ти помолишся Господу...

- Додому? Мамо, а можна я зараз, тут помолюся? На блідому обличчі Єлизавети виступив рум'янець. Вона розгублено озирнулася,

- Ти прямо тут, за всіх хочеш молитися?

- Так. Я не боюся. Можна, можливо?

- Молись, синку, - тихо сказала мати і відійшла з ним убік.

Не звертаючи уваги на людей, що проходять повз, Саша опустився на коліна:

- Любий Ісусе, мені так сильно хочеться пожежу! А мама не може її купити, бо не маємо грошей. Прошу Тебе, Ісусе, допоможи нам купити пожежу. Амінь.

Сашко схопився і обійняв матір. А вона, приголубивши сина, повела його до виходу. Біля самих воріт Єлизавета купила відро картоплі. Не встигла вона відійти від прилавка, як почула знайомий голос:

- Вітаю тебе, Лізо!

Це була тітка Ліда, віруюча сестра із сусіднього селища.

– Вітаю! – усміхнулася Єлизавета, опускаючи на землю важку сумку.

- О, і Сашко тут! - зраділа тітка Ліда. - Як добре, що я вас зустріла! А Сашко вже такий великий став, - потріпала вона його волоссям і знову звернулася до Єлизавети: - Я давно вже хотіла зробити йому якийсь подарунок. Підкажи, що краще купити?

- Знаєш, Лідо, - зніяковіло сказала Єлизавета, - він щойно молився, щоб Господь послав йому машинку.

- Ось як! Ти, Сашенько, машину хочеш?

- Ага, - кивнув той, сяючи від радості.

- Ну ходімо, покажеш, яка тобі сподобалася!

Двічі повторювати не довелося. Щасливий, Сашко вхопився за руку тітки Ліди, і вони швидкими кроками попрямували до намету.

Удома Сашко разом із мамою дякував Богові за те, що Він почув його молитву.

Тепер Сашко цілими днями грав із пожежею, а ввечері дбайливо ставив її у "гараж", на полицю поряд з іншими іграшками.

Пізньої осені до Єлизавети із Сашком приїхали гості з іншого міста – бабуся Варя з онуком. Костя був приблизно такого ж віку, як і Сашко. Хлопчики швидко потоваришували. Вони разом бігали вулицею, грали на пустирі, у дворі та в будинку. З усіх Сашкових іграшок Косте, звичайно ж, найбільше сподобалася пожежа.

- Яка гарна! - не раз милувався він. - Як справжня!

- Візьми пограй! – дружелюбно пропонував Сашко, а сам грав зі своєю старою машинкою.

Так щоранку пожежа потрапляла до рук Кості. Цілий день він грав з нею, а ввечері дбайливо витирав, оглядав з усіх боків, погладжував блискучий корпус і ставив на місце.

Сашко теж хотів грати із пожежею, але соромився забрати її у Кості. Він же все-таки гість... І Сашко заспокоював себе: "Нічого, Костя скоро поїде, і тоді я весь час гратиму тільки зі своєю пожежею".

Настав останній вечір перебування бабусі Варі та Кості в гостях. Ще одну ніч вони проведуть у будинку Сашка і поїдуть додому.

Коли вже всі лягли спати, мама сіла біля Сашина ліжка і, як завжди, почала розповідати йому біблійну історію. Сашкові подобалося слухати про різних героїв з Біблії, про Ісуса Христа, про чудеса, які Він робив на землі. Часто при цьому він мріяв стати вірним Самуїлом або сміливим Давидом і думав, що коли виросте, обов'язково стане героєм віри і буде віддано служити Богу.

Цього вечора мама розповідала Сашкові про хлопчика, який приніс Ісусу п'ять хлібів та дві рибки. А Ісус (це важко навіть уявити!) нагодував ними п'ять тисяч людей, окрім жінок та дітей. Це багато людей! Як добре, що хлопчик віддав Христу те, що мав! Сашкові теж хотілося щось віддати Ісусу, але як це можна зробити? Адже Ісус тепер не живе на землі.

У цей момент, начебто знаючи, про що думає Сашко, мама запитала:

- Сину, а ти хотів би щось віддати Ісусу?

- Так, але ж Ісус на небі, як я Йому дам?

- Так, Він на небі, - згодилася мама. - Але Він Сам сказав, що все, що ми робимо ближнім, робимо Йому. Чи зміг би ти, наприклад, віддати свою пожежу Кості?

Сашко завмер. Спочатку він не міг навіть поворухнутися від такого несподіваного й неприємного питання. Потім допитливо подивився матері у вічі, намагаючись зрозуміти: жартує вона чи говорить серйозно? Але обличчя мами було спокійне, і Сашко зрозумів, що вона не жартує. І тоді в нього всередині зчинилася буря, він навіть підвівся на ліжку.

- Віддати пожежу? А мені?.. А я?.. – застрягли в горлі слова. - Ні! Ніколи! Нізащо! Вона моя! Мені вона теж подобається, я й так стільки днів давав її Кості грати!.. Краще б він взагалі не приїжджав до нас!

Мама терпляче вислухала його і лагідно сказала:

- Сашенько, любий, заспокойся! Адже в тебе ніхто не забирає пожежу. Якщо ти сам не віддаси її, вона залишиться в тебе. А якщо подаруєш її Кості – це буде так, якби ти Ісусу її подарував. Адже Йому потрібно жертвувати найкраще, що нам самим подобається. Той хлопчик, що віддав Ісусу рибки та хліб, може, й сам хотів їсти, але він нічого не пошкодував для Христа.

Сашко насупився і поклав голову на подушку. Йому зовсім не подобалася така жертовність, коли треба віддавати найулюбленішу іграшку, таку гарну пожежу. У нього навіть сльози виступили від образи.

А мама гладила Сашини волосинки і казала:

- Любити ближнього, синку, - це означає бажати йому те, що хочеш собі. Пам'ятаєш, як ти тішився, коли тітка Ліда купила тобі пожежу? Так само радітиме і Костя. У тебе є мама, бабуся, тітка, тільки тата немає - і як нам важко! А у Кості немає ні тата, ні мами, одна бабуся старенька... Вони дуже бідно живуть, хто йому щось подарує чи купить? Подумай, синку, добре.

Мама поцілувала Сашка, побажала йому на добраніч і пішла. А Сашко лежав у своєму ліжку і ніяк не міг заснути. Все думав... Спочатку про свою гарну пожежу, потім про Костя, у якого не було ні тата, ні мами і жодної гарної іграшки. А потім довго думав про Ісуса, доки не заснув.

Вранці, після сніданку, коли бабуся Варя почала збирати речі в дорогу, Сашко підвів Костю до своїх іграшок і, заглядаючи просто у вічі, запитав:

– Ти хочеш пожежу? Костя мовчав.

- На, бери! Я тобі її зовсім віддаю! Бери!

- На-зовсім? А ти?

- А я нічого... Це тобі подарунок від мене!

- Ти правду кажеш? - недовірливо зиркнув на нього Костя.

- Звісно правду!

- Дякую! - зніяковіло подякував Костя і, притискаючи до грудей пожежу, побіг до бабусі.

А Сашко, дивлячись услід своєму другові, щасливо посміхався і швидше відчував, ніж думав: "Отже, мама правду казала, що Ісус посилає радість не тільки тому, хто щось отримує, але й тому, хто віддає!"