Вогник віри

Бабуся вчила Оленку молитися, ще коли онука була зовсім маленька. Показувала на свічку, що горіла, і говорила:

- Ось і ти встань пряменько, запали в серце вогник віри, піднеси думки до Бога і молись.

Оленка дивилася, як тремтить вогник, і завмирала, немов споглядала якусь таємницю. І зупинявся час, йшли образи, забували прикрощі, всі ставали рідними, всіх хотілося зігріти своїм вогником.

А ще бабуся читала їй казки. В одній із них розповідалося, як у Різдвяну ніч на холодній вулиці виявилася дівчина, що замерзала. Малятко одну за одною запалювала сірники, щоб зігрітися. Коли всі сірники згоріли, дівчинка замерзла.

Але бабуся казала, що вогник віри може зігрівати і без вогню. Якось у страшні сталінські часи у таборі для ув'язнених бандити програли у карти старця Сампсона. Вони вивели його з барака на мороз, роздягнули і залишили на всю ніч. Як же були вражені лиходії, коли побачили вранці, що старець залишився живим. Усю ніч він зігрівав себе молитвою, і це полум'я віри виявилося сильнішим за холод і завірюху.

Минали роки… Бабусі не стало. Олена подорослішала, вийшла заміж та народила сина. Коли почалася війна, її чоловік пішов на фронт, і їй довелося однієї справлятися з маленьким Ванею. У важкі хвилини за звичкою, закладеною в неї бабусею, вона казала:

– Господи, допоможи!

Одного разу, незадовго до захоплення Ставрополя фашистами, їй знадобилося сходити ринку за покупками. Олена загорнула малюка в ковдру, доручила домашньому псові Трезор його охороняти, перехрестилася і вимовила своє просте:

- Господи спаси і сохрани.

Ринок був недалеко, і Олена сподівалася повернутися, поки її Ваня спить. Але не встигла вона зробити покупки, як пролунав гуркіт літаків. Почався черговий фашистський наліт. Майже зачіпаючи крилами даху, штурмовики розстрілювали беззбройних людей. Всі кинулися врозтіч, а Олена побігла до будинку.

Ще здалеку вона побачила, що бомба потрапила до хлібної крамниці. Але ж він зовсім поруч! І нещасна жінка закричала:

– Господи, врятуй Ванечку! Господи, збережи!

Все шибки в їхньому будинку вибило вибуховою хвилею, адже Ваня спить біля самого вікна! Поспішно відчинивши двері, Олена вбігла в кімнату і завмерла… На дитячому ліжечку лежав великий уламок від бомби. Але де її синок? Погляд метнувся в дальній кут. А там… На підлозі спокійно спав загорнутий у ковдру хлопчик, а великий кудлатий пес закривав його собою.

Олена кинулася цілувати їх. Потім, опам'ятавшись, вона підійшла до ікони Спасителя, впала на коліна і від щирого серця прошепотіла:

– Слава Тобі, Господи! Слава Тобі!