Справжні скарби – невидимі

Не дивіться «на видиме, а на невидиме, – каже святий Павло. – Бо видиме – дочасне, невидиме ж вічне» (2Кор. 4:18). Ця думка видається нам чужою, адже всі ми працюємо з тим, що тимчасове й матеріяльне. Вісім годин на роботі витрачаємо на те, щоб здобути якісь матеріяльні цінності. Зводимо будинки, купуємо одяг, взуття, їжу, тішимося, отримуючи шоколад, подарунки, вихваляємося гарним автомобілем, далекими подорожами, близькими знайомствами з відомими людьми. Вважаємо, що для того, аби отримувати від життя втіху, треба добре спати, здорово харчуватися, робити фізичні вправи. Тому журимося, коли нам не вистачає їжі, бракує грошей, коли не можемо модно вдягнутися, поїхати відпочити, купити нових меблів або коли не маємо будинку чи помешкання. Інакше кажучи, вважаємо, що той, хто володіє великим багатствами, – це людина, яка досягла успіху, а той, хто нічого не має, змарнував своє життя.

Тому незрозумілими є для нас слова апостола Павла: «…Невидиме – вічне». Невидимим є добро, невидимим є чисте сумління, внутрішня радість від доброго вчинку, невидимими є скарби, які ти здобув, прочитавши якусь книжку, благодать, отримана після глибокої молитви, утіха, яку відчув, витерши сльозу сусіда, невидимою є твоя приязнь з Богом. Тіло видиме, а дух невидимий. Тіло старіє, час нищить його, і воно помирає. Дух з дня на день молодшає, оживляє тіло, дає радість твоєму життю, наповнює тебе сенсом і спокоєм. Те, що духовне, не минає, воно вічне й буде з тобою завжди.

Сам подумай: що для тебе важливіше – бути ситим чи відчувати вдоволення у своєму серці? Чи будеш щасливим тоді, коли вкрадеш, щоб заспокоїти голод, чи тоді, коли, навіть будучи вбогим, урятуєш іншій людині життя? Відчуваєш щастя після ситного обіду чи після прочитання вартісної книжки? Будеш щасливим, коли вдягнеш наймодніший одяг і, приємно пахнучи дорогим одеколоном, простуватимеш містом, чи тоді, коли відвідаєш хворого, допоможеш колезі на роботі, погуляєш з дитиною? Я впевнений, що без матеріальних цінностей жити неможливо. Вони нам конче потрібні, однак не є обов’язковою умовою щастя та життєвої самореалізації. Насамперед слід шукати того, що духовне, наповнити життя добрими вчинками, позитивними словами, глибокою вірою, культурним змістом, а тоді нам буде дано й те, що потрібне тілу.

Якщо шукаємо того, що духовне, матимемо й тілесне. Якщо ж шукаємо лише тілесного, втратимо і духовне, і тілесне. У цьому – мудрість життя.

Кожен народ пишається своїми культурними й духовними цінностями. Вони – безцінні. Матеріальні багатства країни теж є гордістю цієї землі. Високий економічний рівень життя суспільства свідчить про здібності й працьовитість членів цієї спільноти. Отож, матеріяльні багатства – це корисні й потрібні речі. Але якщо на їхній основі водночас не відбувається духовний і культурний розвиток, то такий народ і така країна залишаються бідними й убогими. Найбільша біда – це духовна вбогість, а отже, лихо тим народам, яким бракує культури, хоча й володіють великими багатствами. Це небезпечно і для народів, і для кожної окремої людини. Матеріяльне багатство без духовної сили – це як тіло без душі або людина без сумління. Великі енергетичні багатства в руках людей без сумління нагадують зброю в руках дитини. Людина без духовних цінностей є дикуном і руйнівником. Вона дуже швидко перетворюється на тирана. «Для неї, – як каже апостол Павло, – шлунок стає богом, а славою – те, чого повинна соромитися» (пор.: Флп. 3:19).

Рівновага духовних і матеріяльних цінностей конче потрібна. Але оскільки ми постійно працюємо для того, щоб здобути матеріяльне, кожному з нас слід постійно нагадувати, що передусім треба прагнути невидимих, нетлінних скарбів. Там, де твоє серце, там і скарб твій. Спостерігай, споглядай свою душу й збагати її.