Притча про батька та сина

В одного чоловіка був син — юнак безтурботний і легковажний. Людина ця з дитинства намагалася навчити свого сина і наставити на шлях істинний, але все марно. Від горя він тяжко захворів і зліг. Перед самою смертю батько покликав до себе сина і сказав:
— Бідолашний хлопчику, скоро я піду, і залишишся ти зовсім один. Пробач мені, що не зміг я напоумити тебе. Обіцяй мені, сину, що тиждень після моєї смерті приходиш сюди щодня на годину чи дві.
Помер батько, а юнак, виконуючи останню його волю, приходив до його кімнати, сідав біля смертної ложі і міркував. Думав юнак про те, як сильно любив його батько, а тепер він залишився зовсім один. Згадував, з якою радістю хвалив він його за Добрі справи, з якою сердечною теплотою говорив про Бога.
— Чим же я відплатив йому за турботу про мене? - подумав юнак, і сам собі відповів:
- Тим, що жив без турбот і без клопоту. І таких друзів собі вибирав — вітряних і безпутних.
Засоромився син, покаявся і не вийшов до своїх друзів ні того дня, ні наступного, ні після.