Вже заміж….

- Ну що, так і не знайшла нареченого? Мабуть, не там шукаєш? – так тільки можуть впевнені у собі подруги запитувати. Так безапеляційно.
Настя завжди бентежилася, більше посміхалася, трохи сумно і ... чомусь з жалем дивлячись на співрозмовницю.
Скільки разів уже обговорювали цю тему, але подруга шкільна так і не зрозуміла жодного разу пояснення Насті. Не розуміє та не хоче зрозуміти. Сама вже кілька разів сходила «за чоловіка», кілька разів міняла на цивільних – у вічному пошуку ідеалу. Вони були надто різними. Але чомусь спілкувалися. Аня вважала, що Настена пропаде без її «зрілої» опіки. А Настя.. Настя просто шкодувала недолугу подругу. Жаліла і молилася за неї. Аніної імпульсивності та непогрішної впевненості боялися всі. І нескінченна низка чоловіків, претендентів на руки і серця яскравої блондинки і навіть рідні. Одна Настя своєю м'якістю та покірністю могла вислухати, пом'якшити випади та перевести їхню розмову у спокійніший тон.
- Ну, от їздила ж до церкви. Там свої, тобі ж свої. І що, нікого не знайшлося, не зачепився погляд?
- Аня, ну не для того ж я їздила ... Не на оглядини ..
- Одне іншому не заважає.
- Заважає. Розумієш, заважає. Не можна це змішувати. Не я мушу шукати, розумієш? Я ж по плоті шукатиму, оцінюючи зовнішність. А це зовсім не головне, - сумно зітхнула Настена.
- Ага... Розкидайся нареченими і далі. З ким залишишся? Чим сусід поганий? А той молодий? Що дуже молодий був чи що? На два роки всього й молодше. Адже нікого себе не підпускаєш.
- Анечко, не так має бути. Так не прийнято, не правильно так… У нас у церкві дівчина одна кілька років молилася, щоб Господь дав їй зрозуміти, чи той брат, кого Він приготував їй у чоловіки. І лише нещодавно побралися. І він просив у Бога і вона. І поки що відповіді не отримали, навіть не зустрічалися.
- Ну так. Так життя і пройде ...
- Зовсім не краще травмувати себе та іншого, якщо не створені один для одного.
- Та розумію я. Тільки жити щось хочеться зараз. Нетерпляче.
- А я потерплю – зітхнула Настена. Я помилитись не хочу. Мені не можна помилятися. Бо інакше борошно, а не життя. І любов прийде потім, розумієш?
- Та я знаю, що ти малохольна. Ой, вибач, я не хотіла образити.
- Ну, не хотіла, вже гаразд.
А знаєш, як моя тітонька виходила заміж? Я тобі здається, не розповідала? Вона свого майбутнього чоловіка всього два рази бачила. Він часто до них приїжджав – церкву будували. А вона після роботи поспішала туди на будівництво. Там і бачилися кілька разів. А він придивлявся. А потім із пастором поговорив. Вона вже нікого не мала. Дідусь із бабусею померли. Вона сама жила. А коли немає батька – є пастор. І тільки потім пастор її запросив для розмови і запитав, чи не хоче вона сім'ю створити, бо є добрий працьовитий брат, якому вона до серця припала. Тітка сказала, що питатиме у Господа, не знаючи навіть імені нареченого. І лише потім, коли через молитву почула ім'я нареченого, дала згоду пастору. Після цього церква молилася. Теж чекали на відповідь від Господа. І лише потім пастор оголосив про заручини. Ніхто в церкві навіть не здогадувався, для кого букет тримає брат, коли стояв перед усією церквою. І за всі півроку вони навіть не розмовляли віч-на-віч, не те щоб бігати на побачення чи ще щось. У всьому має бути чистота.
- Це ти про кого? Про тітку Марину? Нічого собі…. Та вона ж вийшла заміж, коли їй було добре за тридцять.
- Так, але, Анечко, хіба це вік, коли попереду все життя і ціла вічність? Ось глянь на цю чашку, - наливаючи чай, показала Настя. Яка вона тендітна, гарна, які маки на ній намальовані. Любо – дорого подивитися. Але це недовговічно. Швидко розколеться. Навіщо купила цей сервіз? Бо сподобався. Тому що красивий. Милуватися ним можна, а чай пити треба з оглядом та обережністю. Та що там чашка, ми всі речі вибираємо так, і з такими мірками до людей підходимо. А серця, наші душі тільки Господь знає. Навіть у спілкуванні одна з одною людина все одно лукава трохи, кожному хочеться здатися краще, ніж вона є насправді. Розумніше, що тонко відчувають, ми самі собі вигадуємо образ, які ми повинні бути, якими ми хотіли б здатися в очах інших і намагаємося переконати оточуючих, що ми саме такі. А насправді те, які ми? Твій сусід хороша людина. Грунтовний, на людях добрий, ввічливий, господарський. За таким, і правду, спокійно жилося б. Але одного разу я почула, як він озвався про жінку. Які слова на її адресу промовила і зрозуміла, що з ним я не хочу пов'язувати свою долю. Хоч він і віруючий чоловік, але… Це мені й дав почути Господь, розумієш? Чи погоджуюся я миритися з такою його рисою характеру чи ні? А мені не хотілося б, щоб і про мене він десь, комусь подібними словами сказав. Розумієш, від надлишку серця кажуть уста. Якщо у серці любов до людей живе, але нічого брудного з вуст не проллється. А якщо ллється потік бруду, то це є в людині. І навіть виплескується через край. Хіба з таким свою долю зв'язати можна? і правду, спокійно жилося б. Але одного разу я почула, як він озвався про жінку. Які слова на її адресу промовила і зрозуміла, що з ним я не хочу пов'язувати свою долю. Хоч він і віруючий чоловік, але… Це мені й дав почути Господь, розумієш? Чи погоджуюся я миритися з такою його рисою характеру чи ні? А мені не хотілося б, щоб і про мене він десь, комусь подібними словами сказав. Розумієш, від надлишку серця кажуть уста. Якщо у серці любов до людей живе, але нічого брудного з вуст не проллється. А якщо ллється потік бруду, то це є в людині. І навіть виплескується через край. Хіба з таким свою долю зв'язати можна? і правду, спокійно жилося б. Але одного разу я почула, як він озвався про жінку. Які слова на її адресу промовила і зрозуміла, що з ним я не хочу пов'язувати свою долю. Хоч він і віруючий чоловік, але… Це мені й дав почути Господь, розумієш? Чи погоджуюся я миритися з такою його рисою характеру чи ні? А мені не хотілося б, щоб і про мене він десь, комусь подібними словами сказав. Розумієш, від надлишку серця кажуть уста. Якщо у серці любов до людей живе, але нічого брудного з вуст не проллється. А якщо ллється потік бруду, то це є в людині. І навіть виплескується через край. Хіба з таким свою долю зв'язати можна? але… Це мені й дав почути Господь, розумієш? Чи погоджуюся я миритися з такою його рисою характеру чи ні? А мені не хотілося б, щоб і про мене він десь, комусь подібними словами сказав. Розумієш, від надлишку серця кажуть уста. Якщо у серці любов до людей живе, але нічого брудного з вуст не проллється. А якщо ллється потік бруду, то це є в людині. І навіть виплескується через край. Хіба з таким свою долю зв'язати можна? але… Це мені й дав почути Господь, розумієш? Чи погоджуюся я миритися з такою його рисою характеру чи ні? А мені не хотілося б, щоб і про мене він десь, комусь подібними словами сказав. Розумієш, від надлишку серця кажуть уста. Якщо у серці любов до людей живе, але нічого брудного з вуст не проллється. А якщо ллється потік бруду, то це є в людині. І навіть виплескується через край. Хіба з таким свою долю зв'язати можна?
- Так вийшла б заміж і потім перевиховала!
- Анечко, перевиховати чоловіка справа звичайно хороша, але... утопічна. Один одному поступатись, відсувати власну правоту і намагатися побачити правоту та бажання іншого, - це взаємне має бути. Дружина поступається і слухається чоловіка, чоловік поважає і цінує думку дружини. Тоді мир та лад. А якщо перевихованням займатись – то це вже війна… Це не на радість. Мені потрібний такий як я. Зі схожими інтересами, зі схожими поглядами, зі схожими звичками, у тих же життєвих цінностях. Мені потрібний помічник і друг у житті, і я хочу бути помічницею... Війна з людиною не для мене. Війну я і так веду зі своїм внутрішнім непокірним «Я». Великим Я. І з спокусами, і з спокусами, і з думками.
- Та мені теж набридло з мужиками своїми воювати. А що робити, якщо вони не хочуть мене чути? Усі настирливі, завзяті, непримиренні трапляються. Ти чого смієшся? Ага, ти зараз скажеш що в мені цього самої надміру і тому й чоловіки такі ж трапляються?
- Не зовсім. Тобі це просто дуже знайоме, бо ти така сама. І бачиш це в інших.
- Не знаю, не знаю... Ось ти така спокійна, все в тебе легко і добре... Я теж так хочу. А прийду додому і одразу на скандал нарвусь.
- Та чому це? З якими думками ти підеш додому? Який настрій принесеш додому? Ігор з рейсу повернеться, ти його обідом зустрінеш або поки він буде в душі, кишені його перевірятимеш?
- Звичайно буду. І телефон перевірю та кишені. Контроль має бути.
- Ага. І не тільки контроль з твого боку, а й підозрілість, недовіра. Анют, ну навіщо ти так? Адже він добрий. Добрий, працьовитий, дбає про тебе, а ти його підозрами ображаєш. З любов'ю б його зустріла, сказала б, що сильно скучила, що переживала за нього, запитала б, як з'їздив у рейс... -
Так він уявить казна-що, і на голову сяде. Чоловіків не можна балувати. Він не повинен знати, як я до нього належу. Він повинен мучитися, переживати, завойовувати мою увагу щодня.
- А ну так... Я ж забула, ти в нас войовниця. Тому й воюєш із усіма. Здалася б без бою - до полонених милість виявляють, - засміялася Настя.
- Та ну тебе… Ти така – я інша. Баби різні потрібні, баби різні важливі. Аби тебе заміж видати. І ти все на принца чекаєш…
- Ань, а ти як думаєш, чи потрібний він мені? Мені не принц потрібен, а брат по серцю. Звужений.
- А простіше за кого не хочеш?
- Ну ось. Ми знову повернулися до того, що ти мене не чуєш. Я тобі про простоту в Господі і говорю. А ти мені про що? Дякую тобі, моя подружко, тільки в житті буде те, що Господе завгодно. Якщо завгодно Йому буде мені принца послати – прийму, може йому нема на кого любов свою і турботу витратити, а я якраз цього потребую. Якщо бідного, що потребує турботи – значить так завгодно Йому, значить у мені цього більше і потрібно її, цю турботу віддати і любов'ю все покрити. А якщо такий самий, як я – значить так і має бути – щоб у радості та любові жили. Загалом, за все Йому дякувати треба. І просити – а Він влаштує. І все буде благословенно. У нас такі брати добрі є! Чисті, сердечні, проповідники сильні, брати добрі та щирі. Може, і я для когось уготована. Все може бути. У Господа все дивно і чудово влаштовано.