Народився, щоб спасти

Різдво — особливе свято. Його центром є Господь Ісус Христос — Спаситель, Який народився для того, щоб стати Царем і Визволителем людства.

Це свято — одне з найпопулярніших у світі. Незважаючи на масову секуляризацію, більшість людей все-таки відзначає його як день народження Спасителя, немовляти Христа (хоча при цьому багато хто не вірить, що це було насправді).

Однак, як би широко не відзначався цей день, нинішній стан суспільства говорить про те, що спасіння, заради якого народився Спаситель, відбувається далеко не з усіма. Незважаючи на те, що під час Різдва Бог зробив найбільше чудо, ставши справжньою Людиною, продовжуючи при цьому бути справжнім Богом, більшість людей, що живе сьогодні у світі, так і залишається неспасенною.

Дивно спостерігати, як люди бажають одні одним добра, миру, любові і при цьому не звертаються до джерела цих благ, дарованого через народженого Месію.

У чому ж причина цієї трагедії?

Чому зміст Різдва не проникає в глибину людських сердець?

Чому люди задовольняються зовнішніми ефектами свята, не дозволяючи йому заповнити собою їхню сутність?

Чому навіть далеко не всі християни пізнали силу Різдва, силу Боговтілення і, відзначаючи й оспівуючи Різдво, продовжують жити так, начебто Христос ніколи не приходив?

Звернемося до Божого Слова і сфокусуємо нашу увагу на відомому тексті, записаному в Євангелії від Івана, 3-му розділі, 16-му вірші. Ці слова Ісуса Христа допоможуть нам зрозуміти причини, через які більшість людей сьогодні перебуває осторонь від головної мети Різдва.

Ці слова Христос сказав у бесіді з юдейським учителем Никодимом, який прийшов до Нього вночі через те, що боявся осуду людей. Прийшов, щоб поставити декілька важливих запитань, що стосуються відносин людини з Богом.

«Був один чоловік із фарисеїв Никодим на ім’я, начальник юдейський. Він до Нього прийшов уночі, та й промовив Йому: «Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, — бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде» (Ів. 3:1–2).

Очевидно, що Никодим був порядною людиною, яка перебувала у щирому духовному пошуку. Він визнавав, що Ісус Христос прийшов від Бога. Він відзначав і правильно оцінював те, що робив Христос. Він мав достатньо смиренності, щоб, незважаючи на своє становище, прийти до Господа з визнанням Його величі. Але подальша бесіда Ісуса з цим чоловіком показує, що, принаймні на момент їхньої розмови, Никодим так і не зумів осягнути суті місії Христа. Він так і залишився осторонь від джерела сили й благодаті, яке Бог відкрив через втілення Свого Сина.

У цьому Никодим схожий на багатьох наших сучасників.

Ісус Христос розпочав Свою розмову з Никодимом поясненням головного елемента відносин людини з Богом — народження згори, без якого все інше не має ніякого сенсу.

«Ісус відповів: «Поправді, поправді кажу Я тобі: коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Цар­ство Боже. Що вродилося з тіла — є тіло, що ж уродилося з Духа — є дух» (Ів. 3:5–6).

Істина про народження згори була цілком новою й незрозумілою для Никодима, хоча він і був дослідником і вчителем юдейського закону.

«Відповів Никодим і до Нього сказав: «Як це статися може?» Ісус відповів і до нього сказав: «Ти — учитель ізраїльський, — то чи ж цього не знаєш? Поправді, поправді кажу Я тобі: Ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви не приймаєте. Коли Я говорив вам про земне, та не вірите ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?» (Ів. 3:9–12).

У Своїй відповіді Ісус підкреслив, що головною проблемою Никодима було невір’я. Сумно, що цей розумний і високоморальний чоловік залишався неспасенним, розмовляючи з Самим Спасителем.

Для того, щоб допомогти Никодимові і багатьом подібним до нього, Ісус Христос у цій розмові сформулював сутність Своєї місії спасіння, заради якої Він прийшов на землю, підкресливши те, що необхідно знати й прийняти, аби спасіння було реальним для нас.

«Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Потреба у спасінні

Бог втілився тому, що люди мають велику потребу в спасінні. Вони гинуть.

Проблема Никодима, а також і будь-якої іншої людини, полягає в нерозумінні усієї небезпеки і складності свого становища. Людям здається, що в їхньому житті загалом усе добре, за винятком якихось дріб’язків, як, скажімо, погане здоров’я, важкі люди навколо, економічна криза тощо. Часто таких «дріб’язків» надто багато, проте люди продовжують думати, що причина не у глобальних внутрішніх проблемах їхньої особистості, а у зовнішніх факторах, зміни яких вони прагнуть, чекають і вимагають.

Ісус, звертаючись до Никодима, підкреслює: «Я прийшов для того, щоб урятувати людей від загибелі». Грішна людина перебуває в стані загибелі, що походить із неї самої. Вона сама «створює» свою загибель.

Безпосередньо перед цим Ісус нагадав Никодимові про те, як Бог рятував ізраїльтян, які гинули від зміїних укусів.

«І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський» (Ів. 3:14).

Ісус згадує подію, коли за гріхи євреїв Бог допустив появу величезної кількості змій, які смертельно жалили людей. Єдиним порятунком для людини, вжаленої зміями, була можливість подивитися на мідного змія, якого Бог повелів Мойсею зробити й поставити на високій жердині.

Подібно до того, як ізраїльтян жалили змії, кожна людина у світі вжалена гріхом. Жало гріха подібне до зміїного жала. Людина, яку вжалила змія, перебуває в стані вмирання. Вона ще може рухатися, але смерть уже діє в ній. Порятунок неможливий без усвідомлення свого істинного стану — стану загибелі. Ось чому Христос говорив: «Лікаря не потребують здорові, а слабі. Я не прийшов кликати праведних, але грішників (на покаяння)» (Мк. 2:17), «Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле» (Мт. 18:11).

Людина ніколи не зможе отримати спасіння, якщо не зрозуміє реальності своєї загибелі. Никодим, прийшовши до Христа, щиро цікавлячись питаннями закону й по­клоніння Богові, не мав чіткого усвідомлення своєї загибелі, своєї повної непридатності. Він прийшов до Христа, щоб злегка підправити себе, але не був готовий визнати своє повне банкрутство.

У цьому полягає одна з основних причин, чому мільйони людей, які святкують народження Спасителя, не мають спасіння.

Джерело спасіння

Никодим прийшов до Ісуса Христа, щоб поговорити про релігійність, про те, як йому краще виконувати закон. Очевидно, він був дуже старанною людиною і виконував набагато більше заповідей, ніж інші. Тепер він прийшов до Месії, щоб дізнатися від Нього, що йому ще потрібно, як він може ще краще й точніше виконувати закон.

Никодим прийшов зі своїм власним джерелом спасіння. Він сам, його релігійні справи, його праведність були, на його думку, вихідною точкою спасіння. Але Ісус радикально відкидає цей підхід. Він категорично стверджує, що єдиним джерелом спасіння є лише Божа любов: «Так бо Бог полюбив світ».

Якби не безмежна, непідвладна людському розумінню Божа любов, людина відразу ж, з моменту гріхопадіння, опинилася б у стані вічної загибелі. Тільки завдяки Своїй великій любові Бог почав здійснювати Свій дивовижний план викуплення людства. Тільки завдяки великій Божій любові світ продовжує існувати. Тільки завдяки великій Божій любові Бог послав на землю Свого Сина. Тільки завдяки великій Божій любові люди сьогодні можуть отримувати спасіння, довіривши Христу самих себе.

Велика Божа любов є центром спасіння. Не ми, не наші заслуги, а Він і Його дивовижна любов! Не наша релігійність, не наша шляхетність, не наша активність, не наше благочестя, а тільки Його любов є джерелом нашого спасіння!

Попереджаючи людину про небезпеку гріха, Бог абсолютно зрозуміло сказав їй: «…напевно помреш». Це не вирок, а опис реальності. Так само як СНІД викликає смерть, гріх викликає вічну загибель. План спасіння грішної людини коштував Богові дуже дорого. Він коштував Йому втілення, життя в реаліях занепалого світу, смерті на хресті Голгофи.

Отже, другий елемент, без якого неможливе спасіння, — визнання й розуміння величі Божої любові, що виявилася в Його плані викуплення.

Інструмент спасіння

Яким же чином спасіння людини стало можливим? Ісус Христос говорить про це просто й лаконічно: «Бог віддав Сина».

Що ж це коротке слово «віддав» реально означало для Бога Отця і для Бога Сина?

Син прийняв обмеження тлінного світу. Насамперед, це обмеження фізичного світу. Безмежний, нескінченний і незбагненний Бог увійшов у рамки фізичного, створеного світу.

«Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши ви­гляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина» (Флп. 2:6–7).

Для того, щоб спасти людей, Бог повинен був стати реальною людиною. Він повинен був бути людиною, щоб стати представником людей на хресті. Він повинен був бути людиною, щоб прожити справжнє людське життя, досконале життя, яке зараховується тим, хто вірить у Нього.

Син узяв на Себе тягар провини людського гріха. Цей найтяжчий вантаж реально тиснув на Нього всією своєю вагою.

«Наступного дня Іван бачить Ісуса, що до нього йде, та й каже: Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29).

Нескінченний гніт людських провин наліг на Сина Божого. І лише Він міг витримати його.

«А Він Сам, відійшовши від них, як докинути каменем, на коліна припав та й молився, благаючи: Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!.. І Ангол із неба з’явився до Нього, і додавав Йому сили. А як був у смертельній тривозі, ще пильніш Він молився. І піт Його став, немов каплі крови, що спливали на землю…» (Лк. 22:41–44).

Він, Праведний, став винним заради того, щоб ми стали праведними й вільними від провини гріха.

Син прийняв покарання за людський гріх. Христос не лише взяв на Себе провину гріха, але й зазнав кари за цю провину.

«А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:5).

Христос витерпів тяжкі муки. Жодна людина на землі не здатна була винести стільки, скільки виніс Син Божий, страждаючи під гнітом покарання за людський гріх.

Син умер за людський гріх. Ісус Христос не лише взяв на Себе провину нашого гріха, не тільки страждав за наш гріх, але й реально вмер за наш гріх, віддавши Своє життя заради нашого викуплення.

«І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» (1 Пет. 1:18–19).

Метод здійснення спасіння

Після опису небесного Ісус Христос переходить до земного, пояснюючи, яким чином спасіння, звершене по­сланим на землю Божим Сином, стає надбанням людей.

Що потрібно, щоб конкретна людина була врятована? Відповідь на це запитання і дуже проста, і досить складна одночасно: «…щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув…»

Ісус підкреслював, що Бог полюбив увесь світ, це значить, що увесь світ не був відданий загибелі, що увесь світ відчуває на собі дію Божої загальної благодаті, але це не означає, що увесь світ буде врятований. Спасуться лише ті, про кого Христос сказав: «Хто вірує в Нього».

Чи означає це, що кожна людина, яка не заперечує існування Ісуса Христа, буде спасенною? Чи означає це, що будь-яка людина, яка вважає себе християнином, спасеться? Чи означає це, що всі ті, хто належав до церкви або прийняв хрещення, мають спасіння? Що значить «вірувати» у розумінні Ісуса Христа?

Ми можемо знайти відповіді на ці запитання, ще раз проаналізувавши розмову Христа з Никодимом.

Учитель юдейський покладався на силу й авторитетність своїх знань і своєї релігійності. Але у стосунках з Богом ми завжди зустрічаємося з тим, що набагато вище наших інтелектуальних можливостей. Ми зустрічаємося з ситуацією, у якій єдино правильною реакцією людей є смиренне визнання Божої величі, преклоніння перед Ним і довіра Йому.

Бог з ласки Своєї розкриває Никодимові, так само як і усім іншим людям, суть спасіння. Глибина цього явища незбагненна для людського розуму. Людина може тільки, визнавши Божу велич, прийняти Його свідчення, довірившись Йому.

Віра — це не просто згода з тим, що Бог існує. Віра — це визнання авторитетності Божого слова й реальна, практична довіра йому. Віра завжди пов’язана з істиною й преклонінням перед нею.

Багато релігійних людей сьогодні готові визнавати Бога, але вони не хочуть серйозно сприймати Його свідчення. Вони не хочуть схилитися перед авторитетністю Його слова.

У цьому була проблема Никодима. У цьому сьогодні проблема більшості людей, що святкують народження Спасителя, але не мають спасіння.

Результат спасіння

Кожному з нас, безумовно, необхідне спасіння від загибелі. Але Бог через Свого Сина пропонує щось набагато більше. Він дає нам життя, яке ніколи не закінчиться. Ісус спасає людину, щоб не просто витягнути її із прірви гріха й загибелі, а для того, щоб зробити її новою людиною, що любить Бога, знаходить насолоду в Богові, цінує істину Божу, здатна бути слухняною Богові. Усе це можливо лише в одному випадку — коли людина народжується згори й одержує нову природу, природу Ісуса Христа.

Це — життя, сповнене глибоким миром, який дає Христос.

Це — життя, наповнене небесною радістю.

Це — життя, що ніколи не припиниться.

Це — вічне життя!

Дорогий читачу! Згадуючи велике свято Світлого Різдва Христового, будь ласка, знайдіть кілька хвилин, аби поміркувати над запитаннями, які є надто важливими, щоб залишити їх без відповіді:

–   Чи визнаєте ви себе повністю загиблим грішником?

–   Чи розумієте ви Божу любов як єдину причину, через яку можливий порятунок? Чи цінуєте ви її?

–   Чи розумієте ви, у чому полягала сутність вашого викуплення?

–  Чи цінуєте ви те, що Божий Син зробив заради вас на Голгофському хресті?

–   Чи маєте ви спасаючу віру? Чи визнаєте ви абсолютну авторитетність Божого Слова й чи схиляєтеся ви перед нею?

–   Чи маєте ви вічне життя?

Олексій Коломійцев