• Головна
• Цікаве зі світу Біблії
• ДИВА, ЯКІ ТВОРИВ ІСУС ХРИСТОС

ДИВА, ЯКІ ТВОРИВ ІСУС ХРИСТОС

Опис

Ісус Христос навчав всіма можливими методами: бесідами, розповідями, проповідями, притчами, Своїми вчинками, а також дивами, які Він творив. «І обходив Ісус всі міста та оселі, навчаючи в їхніх синагогах, та Євангелію Царства проповідуючи, і виліковуючи всяку недугу та неміч усяку» – пише євангеліст Матвій (Мт. 9. 35). Приходили багато учнів і народу послухати Ісуса та зцілитися від хвороб своїх, позбутися нечистих духів, бо від Ісуса виходила світла, Божественна сила, яка зцілювала всіх (Лк. 6. 18 – 19).

Диво – це дивовижне, рідке або єдине явище, котре може бути зроблене не силою, не діянням чи мистецтвом людським, а лише всемогутньою силою Божою. Святе Письмо в Старому і Новому Завітах наповнене описом не одного дива Господнього, які творили різні люди, вибрані Господом для втілення Божої науки серед землян.

Матеріалісти, на жаль, не визнають чудес, бо вони сліпо визнають лише матерію і не хочуть визнати, що поряд із земним, матеріальним світом Господь створив світ духовний, невидимий. А в цьому духовному світі не все діється за земними законами. До того ж, матеріалісти не визнають всемогутнього Господа, тому вони сліпі та віра їх сліпа.

Господь Бог вчить нас, що першопричиною всього у Всесвіті є Бог, Бог Всемогутній, Премудрий, Всюдисущий, Благий. Людина та все, що її оточує створена Богом. Через те Бог здатний творити дива, які не може збагнути ні людство, ні сучасна наука.

Ісус Христос надавав особливого значення дивам, котрі він творив. «Я – Син Божий!, – сказав Ісус, – Якщо Я не чиню діл Свого Отця, то не вірте Мені. А коли Я чиню, то хоч Ви й не збагнете, то повірите ділам Моїм, щоб ви пізнали і повірили, що Отець у Мені, а Я – в Отці!» (Ів. 10. 36 – 38).

Одного разу Іван Хреститель послав двох своїх учнів до Ісуса, щоб запитати Його, чи Ісус Той, Хто має прийти згідно з пророцтвом, чи чекати нам Іншого. На те Ісус відповів: «Ідіть, і перекажіть Іванові, що ви бачили й чули: сліпі прозрівають, криві ходять, очищаються хворі на проказу, глухі чують, померлі воскрешають, убогим звіщається Добра Новина» (Лк. 7. 18 – 23).

Всі, хто вірять у Євангеліє, знають, що євангельське вчення надає людині глибокого й відрадного змісту. Це воскресіння і вознесіння Христа, події, здавались би дивними, але вони реальні, не видумані.

У чотирьох Євангеліях описано багато чудес Ісуса Христа. Ці дива – це вагомий доказ Божественності Ісуса Христа і одна з форм повчання Спасителя нашого. Адже Ісус використовував всі засоби, щоб навернути людей до Вчення, яке Він проповідував. Багато різних див творив Ісус перед учнями Своїми і не всі вони записані в Євангеліях.

Після воскресіння Ісус Христос з’явився учням Своїм і сказав їм: «Ідіть по всьому світу та всьому створінню Євангелію проповідуйте! Хто увірує і охреститься, той буде врятований, а хто не повірить – засуджений буде. У тих, хто увірує, будуть такі знамення: іменем Моїм будуть виганяти демонів, говоритимуть мовами новими, братимуть змій, а коли смертоносне щось вип’ють – не зашкодить їм, накладатимуть руки на хворих – і ті будуть здорові» (Мр. 16. 15 – 18).

Отже, кожній віруючій, праведній людині, яка живе за Законами Божими, Господь у нагороду може дати силу творити корисні дива.

Дива спостерігаються і в наш час. Правда, не так часто, як у перші роки християнства. Ми чули і знаємо, що є чудотворні ікони, що молитва Господня творить дива, зцілює, дає нам те, що ми просимо у Господа.

Ви, можливо, зневірилися і скажете, що молитеся і просите Господа, а Він не допомагає вам. Згадайте слова Ісуса: «Віра твоя – тобі допомогла». Не може бути так, щоб людина, котра щоденно грішила, після однієї молитви отримала все, що хотіла. Грішник повинен відпокутувати свої гріхи, очиститися, покаятися, прийняти Христа і Його Вчення та неустанно молитися. Тобто, треба бути істинним християнином, вірити всім серцем і душею. Тоді набагато швидше прийде допомога зверху, тоді Господь Бог допоможе Вам, виконає всі ваші прохання, якщо вони не суперечать християнській моралі. Звичайно, що якщо хтось просить Бога, аби зашкодити ближньому своєму, то цього Господь не допустить. Це парафія диявола і він швидше виконає цю забаганку. Не піддавайтеся на спокуси!

А врешті, щастя не на землі, а на небі – у Царстві Небеснім. Усвідомте це!

 

17.1. Перетворення води у вино

Перше диво Ісуса Христа записав Іван, бо тільки Іван із чотирьох євангелістів був свідком цього дива. Воно було відоме лиш невеликому колу людей – учням Ісуса, кільком слугам та матері Ісуса.

Неподалік від Назарета знаходилось містечко Кана Галiлейська. Там справляли весілля. На цьому весіллі була мати Ісуса – Марія. Весільні забави у юдеїв тривали до семи днів. Починався бенкет після того, як жених приводив наречену в свій дім або у дім свого батька.

Настав третій день весілля. Ісус зі своїми учнями теж завітали на весілля. Ймовірно, що вони прийшли не першого дня, а третього дня.

Марія, мати Ісуса, помітила, що у господарів третього дня весілля не вистачило вина, та й сказала про це Ісусові з надією, що Він зуміє допомогти. Мабуть, Марія й гадки не мала, що Ісус сотворить диво, бо до цього часу Він не творив чудес на Своїй Батьківщині й Марія, мати Його, не бачила, щоб Ісус творив дива.

На прохання Ісуса Марія каже до слуг, які обслуговували весілля, робіть те, що Він вам скаже.

За юдейським звичаєм, гості, що приходили на весілля ритуально омивали руки й посуд до та після вживання їжі. Чиста вода для цих цілей знаходилася у шести кам’яних посудинах, котрі вміщали від 80 до 120 літрів води. На людних весіллях цю воду час від часу поновлювали.

Ісус каже до слуг: «Наповніть водою посудини». Посудини наповнили доверху. Ісус непомітно перетворив цю воду у вино і каже слугам: «Тепер зачерпніть і занесіть до весільного старости». І занесли. Коли весільний староста скуштував воду, що сталась вином, то він не знав звідки взялося таке прекрасне, смачне, високоякісне вино. Знали про те лише слуги, котрі воду наливали.

За звичай, тоді на весіллі завжди спершу давали добре вино, а вже під кінець дня, коли гості понапиваються, то давали гірше вино. А тут все вийшло навпаки, вино господарів було гірше, а те вино, котре Ісус із води перетворив, виявилося найкращим і найсмачнішим (Ів. 2. 1 – 11).

Такий початок чудам зробив Ісус у Кані Галiлейській. У цьому диві видна явна перевага християнства («Ісусове вино») над іудаїзмом («вино господарів весілля»). У цьому диві Христос виявив Свою славу.

Колись Мойсей перетворив воду в кров на знак Божого гніву (2М. 7. 14 – 24), а диво Ісуса було знаменням радості. Це перше диво Ісуса Христа було милостивим даруванням радості, символом тієї радості, яку Господь постійно дає людям через Святого Духа. Це диво вказувало на Всемогутність Господа Бога нашого Ісуса Христа. Це диво на початку служіння Ісуса Христа вказало на те, що й надалі служіння Ісуса буде перетворювати людей так як ця колодязна вода перетворилася у вино.

І увірували тоді в Ісуса Христа учні Його та ті слуги, що бачили це чудо.

 

17.2. Зцілення сина царедворця

Побувши два дні у Самарії, Ісус з учнями знову направився у Галілею, прийшов у Кану Галiлейську, де Він раніше перетворив воду у вино. Там був на службі один царедворець, мабуть, один із придворних Ірода Антипи, а може це був юдей чи язичник – у Євангелії від Івана не сказано (Ів. 4. 46 – 54).

Коли царедворець дізнався, що Ісус з учнями прибув у Кану Галiлейську, то прийшов до Нього і благав, щоб Ісус зцілив його сина, який у тяжкій хворобі лежить у Капернаумі при смерті. Безперечно, батько хворого сина до цього випробував все, що міг, щоб врятувати свого сина, але ні керівний чин його, ні великі гроші цій біді та горю не допомогли.

Відповідаючи на прохання царедворця, Ісус розмірковує, що віра його та інших людей слаба і як би підживлюється завдяки знамен та чудес. «Як знамен тих та чуд не побачите, не ввіруєте!» – каже Ісус (Ів. 4. 48). Безумовно, царедворець був емоційно пригнічений своїм горем, у відчаї та не вступав у богословську бесіду з Ісусом. Все, що він міг, це просити милості в Ісуса, благати Його: «Піди, Господи, поки не вмерла дитина моя!».

Господь відповів царедворцеві (Ів. 4. 50) спокійно: «Іди, – син твій живе! (слово «живе» у розумінні «одужує»). Отже, Ісус допоміг синові царедворця не виходячи з Кани, на віддалі, бо хворий син лежав у Капернаумі, а Ісус був у Кані Галiлейській, себто близько 40 км від хворого.

Царедворець повірив у це диво, яке сталося завдяки всемогутнім словам Ісуса, і пішов додому. Ще десь на півдорозі назустріч царедворцеві бігли раби його, щоб сповістити радісну звістку : «Син твій живе», себто здоровий.

Царедворець запитав рабів «О котрій годині стало легше синові моєму?». Раби відповіли: «Учора о сьомій годині гарячка покинула його».

Зрозумів тоді батько, що якраз о сьомій годині промовив Ісус: «Іди, – син твій живе!». Тоді віра царедворця зміцнилася настільки, що він зумів передати цю віру всім домашнім. Отже, царедворець «увірував сам і весь дім його» (Ів. 4. 53).

Ми бачимо, що сила Господа Бога Спасителя нашого Ісуса Христа настільки велика, всемогутня, що Він може врятувати будь-яку людину від хвороби і смерті на віддалі. Слово Його дійове завжди, а людям треба лиш довіряти і вірити слову Божому.

І перше, і друге диво здійснив Ісус у Галілеї. Це було перетворення води у вино і оздоровлення сина царедворця. Вони свідчать про те, що Ісус Месія, обіцяний Ізраїлю. Але обидва дива не були знаменням для широкого кола людей. На весіллі лиш учні, деякі зі слуг та Вседіва Марія були свідками перетворення води у вино, а зцілення сина царедворця теж не було вселюдним і публічним.

Отже, у Ісуса не було самовихваляння, самореклами, як це притаманно багатьом нам грішникам, які зроблять на копійку, а вихваляють себе на гроші, та люблять, щоб їх хвалили інші. Особливо це притаманно в нинішніх умовах, коли розвелися різні цілителі, шарлатани, в тому числі з медичною освітою, які хибною рекламою заробляють шалені гроші, відбираючи таким чином останні копійки у збіднілих хворих. Ісус зцілював абсолютно безкоштовно.

 

17.3. Вигнання нечистого духу з одержимого у синагозі

Ісус разом з учнями прийшов в Капернаум, що розташований на північно-західному березі Галiлейського моря.

Настала субота. Суботою вважався сьомий день тижня, коли сам Господь Бог після створення світу відпочив після сотворіння і призначив цей день святим. За єврейськими законами субота – це день відпочинку та спокою. Про це також говорив Мойсей біля гори Сінай. У суботу не можна було запалювати вдома вогонь, пекти, варити, носити якусь ношу, купувати чи продавати. Всі жителі міст і сіл збиралися в суботу в святому храмі, молилися.

У Капернаумі в суботу Ісус прийшов у синагогу на звичайну в той день Службу Божу. Зі згоди управителя синагоги Ісус почав навчати у храмі. Коли Він говорив, всі люди, що слухали Ісуса, дивувалися Його розуму, мудрості, величі, геніальності. Ісус навчав не так як книжники до цього, суто притримуючись незрозумілих книжних цитат, а якось особливо зрозуміло, авторитетно, піднесено й світло.

Сама присутність серед людей Святого Господа нашого Ісуса Христа не подобалась сатані, який вирішив перешкоджати Ісусові. Якраз на той час у синагозі знайшовся один хворий чоловік, що мав бісівського нечистого духу в собі.

Під впливом вчинків сатани цей хворий почав кричати, несамовито вести себе, що заважало людям слухати Ісуса. З погляду сучасної медицини можна думати, що у цього хворого була якась психічна хвороба, можливо, шизофренія, чи що інше.

Ця хвора людина була одержимою нечистим духом і кричала: «Що Тобі до нас Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас. Я знаю тебе, хто Ти, – Божий Святий» (Мр. 1. 24). Хіба це не почерк сатани, не його слова?

Ісус сказав вголос кілька простих слів: «Замовчи і вийди з нього!». В той же час нечистий дух вельми затряс хворого. В момент виходу нечистого духу з хворого він закричав несамовитим, гучним голосом. Хворий зцілився та став психічно здоровим.

Всі люди, що були присутні у синагозі, зворушливо здивувалися. Вони викрикнули: «Що це? Ісус навіть нечистим духам наказує і вони Його слухають! Він має владу над ними».

Невдовзі про це диво слава розійшлась по всій Галiлейській країні, як пише апостол Лука: «І неслася чутка про Нього по всіх місцях краю» (Лк. 4. 37).

З іншого боку цей випадок викликав ще й невдоволення священників, фарисеїв та інших, оскільки Ісус зцілив у суботу, в день святий.

Отже, Ісус не застосовував ніяких заклинань, довготривалих ритуалів, як це роблять сьогодні цілителі від сатани. Він сказав декілька слів: «Замовчи і вийди з нього!» і демон тут же підкорився владі Ісуса, струхнув хворого і вийшов з нього.

Під час виходу злого духу хворі завжди голосно викрикують; це дуже характерна ознака виходу злого духу з хворої людини.

Це диво є прикладом того, що Ісус вступив у двобій із сатаною та його силами і миттєво наніс їм поразку. Це є свідченням того, що через Ісуса – Сина Божого і Сина Людського – діяла Божа сила.

У Капернаумі Ісус пізніше й оселився на довго, оскільки Його рідний Назарет знехтував Ним та Його вченням, не сприйняв Ісусового Вчення. Яка дивина!

 

 

17.4. Зцілення Петрової тещі

 

Із синагоги у Капернаумі, де тільки-що Ісус зцілив біснуватого, Ісус з учнями, й зокрема з Яковом та Іваном (Мр. 1. 29), прийшов до дому Симонового (Петрового) та Андрієвого, й побачив, що теща Симонова (Петрова) лежала хвора з великою гарячкою. У домі Ісуса попросили вилікувати хвору.

Ісус став перед хворою, доторкнувся до її руки (Мт. 8. 15) і тут же на очах гарячка покинула її. Теща Симона (Петра) одужала. Але цим диво не закінчилось. Теща зразу ж встала з ліжка і пригощала гостей, що прийшли до її дому. Це теж неабияке диво, бо жоден хворий після такої лихоманки миттєво не стане працездатним. Після спадання такої високої температури хворий, як звичайно, ще довгий час лежить, відчуває слабість, втомлюваність, сонливість, не має апетиту.

Зцілення біснуватого в синагозі та зцілення тещі Петра показало, що Ісус вилікував обох миттєво, без будь-яких побічних ефектів, що не характерно для сучасної медицини. Злий дух вийшов з одержимого і не зашкодив йому, а Петрова теща відчула себе настільки здоровою, що зразу ж стала служити гостям.

Дім Симонів (Петрів) та Андріїв став місцем тривалого перебування в ньому Ісуса, коли Він служив у Капернаумі.

 

 

17.4.1. Зцілення багатьох людей у суботу

 

У ті часи вважалося, що після заходу сонця субота закінчується й, відповідно, закінчувалися всі суботні заборони, бо після заходу сонця закон вже не порушувався. В євангеліях підкреслюється, що цього ж суботнього дня Ісус зцілив не лише біснуватого в синагозі та Петрову тещу, а багатьох, коли наступив вечір, після заходу сонця сусіди та інші люди Капернауму почали приносити до Ісуса своїх хворих дітей, приводити родичів, а інші приходили побачити Ісуса. Майже все місто зібралося біля дверей Петрового будинку. Багато людей несли хворих й, зокрема, біснуватих.

Ісус дуже багатьох зцілив того суботнього вечора. Він зцілював Він від найрізноманітніших невиліковних для тодішньої офіційної медицини хвороб і недуг, виганяв бісів.

Деякі біси, яких виганяв Ісус із хворих, з криком виходили з одержимого й устами хворого виголошували: «Ти Христос, Син Божий». Ісус, звичайно, забороняв їм виголошувати це, мабуть, з цих міркувань, що Він прийшов на землю не для того, щоб демони сповіщали про Нього, а щоб люди визнали Його Месією.

Чуда, які творив Ісус, постійно супроводжували проповідницьку діяльність Ісуса Христа. Ісус Христос творив дива не для того, щоб справити на людей «добре враження», як це роблять сучасні мирські грішники провідники натовпу, а для того, щоб переконати людей у істинності Свого вчення.

 

 

17.5. Перший дивний вилов риби на Галiлейському морі

 

Після того, як Ісус покликав Собі в учні Симона (Петра) та його брата Андрія, Якова, Івана, деякі учні Його – рибалки – ще певний час продовжували рибалити, хоча вже погодилися і стали учнями Ісуса Христа.

Одного разу Ісус прийшов на берег Генiсаретського озера. В цьому місці так звалось Галiлейське море, бо на північно-західному березі його було селище Генісарет. Якраз туди прийшов Ісус. Там зібралося багато людей, щоб послухати Ісуса.

Ісус увійшов у човен Симона (Петра) і відплив на деяку віддаль від берега, щоб Його краще було чути та щоб ліпше було чути Слово Боже. Коли Ісус закінчив говорити з людьми, то запропонував Симону відплисти трохи дальше від берега і закинути невід в озеро. Напередодні Симон, хоч й досвідчений рибак, цілу ніч ловив рибу і, не зловивши ні рибинки, сказав: «Наставнику, – цілу ніч ми працювали і не вловили нічого, – та за словом Твоїм укину невода» (Лк. 5. 5).

Отже, Симон виконуючи прохання Ісуса, мабуть, вже починав вірити в Нього. Закинувши сіті, улов був настільки великий, що Симон запросив своїх спільників Якова та Івана, а також друзів-рибалок з іншого човна. У них навіть сіті розірвалися. Вони обидва човни наповнили рибою, що мало не потонули. Це привело всіх рибалок у жах.

Це чудо – дивний вилов риби – суттєво переломило свідомість Симона (Петра) і він зрозумів, що стоїть перед Господом, та злякався своєї гріховності. Якраз тоді, створивши це чудо, Ісус пообіцяв перетворити цих простих «ловців риби» у «ловців людей», себто у ловців душ людських. Це диво послужило поштовхом до того, що рибалки, котрі погодилися стати учнями Ісуса, відмовилися від свого рибацького ремесла і почали повсякчас і всюди слідувати за Ісусом, по суті, стали ловцями душ людських.

«І вони повитягали на землю човни, – пише євангеліст Лука, – покинули все, – та й пішли вслід за Ним (Ісусом)» (Лк. 5. 11).

 

 

17.6. Зцілення хворого від прокази

 

Здавен відоме таке захворювання як проказа, або лепра. Ця недуга під назвою «kustha» описана ще в 1500 – 1000 роках до Різдва Христового у папірусі Еберса і Бругша (Єгипет, 1300 – 1000 роки до н.е.). Її називали також «uchedu». У багатьох місцях Біблії цю хворобу називають проказою «zaraath». Найретельніше клінічні прояви лепри описані у VІІІ – V століттях до Різдва Христового в літературі Індії та Китаю. Так, зокрема, в індійській книзі «Sushruta Samhita» (VІ століття до н.е.) та у китайській книзі «Nei Ching Su Wen» (V століття до н.е.) проказу описують у вигляді вузлів на тілі людини, відпадання брів та ураження очей, спотворення носа, порушення чутливості тіла, викривлення ніг, паралічі.

За стародавніми законами, якщо один з подружжя захворював на проказу, то дозволялося розривати шлюб і це не вважалося гріхом. Це був один з методів попередження прокази в інших членів сім’ї.

В європейських країнах перші описи прокази (лепри) зроблені у Греції та Римській імперії (Італії) у V – ІІІ століттях до Різдва Христового. Вважається, що в Європу проказу занесли з Стародавнього Єгипту, Фінікії та країн Азії внаслідок розвитку торгових зв’язків, війн та інших причин міграції народів.

В Європі проказу вперше описав давньогрецький лікар, філософ та вчений-енциклопедист Стагиріт Аристотель (384 – 322 роки до н.е.) у ІV столітті до Різдва Христового. Тоді проказу називали satyriasis або leontia (leontiasis).

Аж у ІІ столітті після Різдва Христового найповніше описали клінічні ознаки цієї недуги європейські лікарі Аретей і К.Гален. Вони виділили шість найважливіших ознак прокази: 1) запалення шкіри; 2) виразки шкіри; 3) потовщення нижніх кінцівок (ніг); 4) левове обличчя, себто обличчя людини схоже на обличчя лева; 5) випадіння волосся; 6) мутиляції, себто самовільне відпадання частини тіла, органа, наприклад, повіки, носа, вуха, пальця тощо.

Епідемія прокази розгорнулася в 1 столітті до Різдва Христового. Проказу принесли тоді римські вояки Помпеї, котрі поверталися з тривалих походів у країни південно-східної Азії.

У Південну і Центральну Америку проказу занесли європейці у ХVІ – ХVІІІ століттях після Різдва Христового.

В Європі довгий час проказу називали «слоновість» («elephantiasis»). Аж у ІІІ столітті після Різдва Христового християнський богослов Ориген (близько 185 – 254 років н.е.) зазначив, що замість назви «elephantiasis» правильніше буде так як написано в Біблії – «zaraath». Річ у тому, що 70 тлумачників, котрі перекладали Біблію на грецьку мову в ІІІ столітті до Різдва Христового, переклали термін «zaraath» словом «lepra» і тому хворобу треба називати «лепра».

Різні народи світу «лепру» називають такими термінами: проказа, хвороба святого Лазаря, елефантіаз, слоновість, арабська лепра, фінікійська хвороба, сатиріаз, леонтіаз, скорботна хвороба, скорбота, північна (якутська) хвороба, кримська хвороба, кримка, чорна неміч, лиса короста, лінива смерть, хвороба Гансена, гансеніаз, ганзеноз тощо.

З погляду сучасної медицини лепра – це хронічна, розповсюджена заразлива, інфекційна хвороба людини. Її спричиняють такі збудники як мікобактерії лепри. Характеризується лепра ураженням шкіри, слизових оболонок, периферичної нервової системи та майже всіх внутрішніх органів. Зараження лепрою, як й туберкульозу, найчастіше відбувається повітряно-крапельним шляхом, хоча збудники можуть проникати в організм через пошкоджену шкіру, при татуюванні шкіри. Їх можуть переносити й різні комахи.

Ісус із Своїми учнями перебував на Галiлейській землі й навчав. В одному місті до Ісуса підійшов хворий весь покритий проказою і благає: «Господи! Коли захочеш, Ти можеш очистити мене!» (Мт. 8. 2).

У ті часи, як відомо, прокажений вважався нечистим. Тому прохання «очистити» слід розуміти «зцілити від прокази». Слід зауважити, що це була занедбана хвороба, проказа досягла своєї останньої стадії. Така проказа і в теперішні часи вважається невиліковною, незважаючи на досягнення сучасної медицини.

Мало того, вже тоді знали, що проказа заразлива і не виліковна в ті часи хвороба і нею легко можна заразитися, тому прокажених ізолювали, відгороджували від суспільства, тікали від них. Але Ісус не злякався. Він простяг руку і доторкнувся до прокаженого, говорячи: «Хочу, – будь чистий!» (Мт. 8. 3).

І тієї ж хвилини, негайно, на очах у всіх безнадійно хворий прокажений очистився від своєї прокази і став здоровим. Потім сказав оздоровленому Ісус, щоб він про це не розповідав нікому, а пішов до священика та приніс жертву (дар) за очищення від прокази згідно з законом Мойсеєвим. За тодішніми законами тільки священик мав право оголосити цього зціленого ритуально чистим.

Ісус, як бачимо, не дозволив оздоровленому говорити про це диво будь-кому, доки першими не побачать зціленого священики. Господь хотів, щоб це було свідчення священиків. Адже в історії Ізраїлю до цього часу не було відомо жодного випадку такого чудесного негайного зцілення від прокази.

Однак, два випадки описані у старозавітній Біблії. Перший випадок описаний у 5-й книзі Мойсея «Числа» (5М. 12. 10 – 15), коли Мойсей зцілив Маріам, звернувшись до Господа зі словами: «Боже, вилікуй її!» (5М. 12. 13).

Другий випадок «Чудесне очищення Наамана від прокази» описаний у 5 розділі Другої книги царів. Річ у тому, що закон приписував сувору ізоляцію прокажених і забороняв їм відвідувати храм, щоб поклонятися Богу.

Можна собі уявити, яке враження справив зцілений, коли він ще недавно був спотворений проказою та з’явився у храмі перед священиками чистий, здоровий.

Зцілений, звичайно, вийшовши, багато оповідав про подію, що сталася з ним (Мр. 1. 45).

Це диво справило настільки великий резонанс серед народу, що Ісус вже не міг явно ввійти у місто, бо тут же сходилися надзвичайно численні натовпи народу і кожен просив у Ісуса вирішити його проблеми. Ісус часто перебував у віддалених і ненаселених пустинних місцях, але й туди до Нього звідусіль приходили люди. Передбачивши це, Ісус велів зціленому не говорити нікому про дивне зцілення.

 

 

17.7. Зцілення паралізованого і прощення йому гріхів

 

Народ називає «параліч» – «розслаблення». Ця хвороба характеризується повною відсутністю рухів та відсутністю сили м’язів певної частини тіла. При розслабленні переважно наступає параліч обох рук та ніг (тетраплегія).

Ісус повернувся зі східного берега Галiлейського моря у Капернаум. Там у одній хаті, мабуть, у хаті Петра, зібралося багато людей, у тому числі фарисеїв та законовчителів, які прийшли сюди з різних міст і сіл Галілеї та Юдеї та навіть з Єрусалиму. Серед цих людей були й вельми впливові люди. Їх навчав Ісус Христос. За юдейськими звичаями люди могли приходити у дім без запрошення і багато людей юрмилися біля дверей, на подвір’ї.

Христа всюди супроводжували натовпи людей. Багатьох з них приваблювало Його Вчення, інших – дивні зцілення. Люди ходили за Ісусом, водили і носили за ним своїх хворих.

Ось і цього разу четверо людей на ношах принесли розслабленого (паралізованого) хворого. Він не міг ходити. Люди хотіли занести хворого у хату й положити перед Ісусом, але людей було настільки багато, що зробити це було неможливо, бо неможливо було ввійти у хату. В ті часи у домах Палестини, як водиться, будували зовнішні сходинки, що вели на плоский дах будинку. Тоді четверо людей, що принесли хворого, вийшли на дах, розібрали дах, який робили переважно з трави змішаної з глиною або глиняної черепиці, потім розібрали частину стелі та через отвір у стелі на ношах опустили хворого посеред хати перед Ісусом. Можливо, їм під руку попалися риболовецькі снасті, що були на стелі, та з їх допомогою опустили хворого.

Рішучі дії цих людей Христос сприйняв як явний доказ їх віри у Нього. Ісус не докоряв їм за те, що вони перервали Його бесіду з народом. Ісус побачив їхню віру і сказав хворому: «Чоловіче, прощаються тобі гріхи твої!» (Лк. 5. 20).

Як бачимо, Ісус почав не із зцілення хворого, а з прощення його гріхів. Мабуть, у цьому випадку параліч наступив у хворого за його гріхи, бо ще в Старому Завіті хвороба і смерть розглядалися як наслідок гріховного стану людей, а зцілення від хвороби – як ознака Божественного прощення. Це, як свідчать здобутки сучасної медицини, не завжди означало, що за кожною хворобою, кожною людською бідою, першопричиною є гріх. Адже хворіють і страждають малогрішні й вірні Богові люди, бо це воля Божа, це їх випробування на цій землі.

Більшість людей, що там були, особливо релігійні вожді, почали подумки вважати, що Ісус здійснив богохульство, богозневагу, оскільки тільки Бог може прощати гріхи і ніхто інший. Це цілком правильно. Але ж присутні там не могли усвідомити, що Ісус – Син Божий, Господь Бог наш у нероздільній Тройці. Це було одним з проявів ставлення опозиції до Ісуса. Присутні там уявляли собі, що Ісус, Котрий так сказав, виступив проти Бога. За юдейськими законами така «богозневага» каралася смертю через каменування (забиття людини каменями). Якраз таке звинувачення призвело пізніше до винесення Ісусові смертного вироку при Понтії Пілаті.

Ісус відчув їх думки проти Себе і питає присутніх: «Що легше сказати: «Прощаються тобі гріхи твої» чи сказати: «Вставай та ходи!»? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи». Тоді Господь сказав розслабленому: «Вставай! Візьми своє ложе та йди додому!» (Лк. 5. 23 – 24).

На їхніх очах, тут же хворий, який до цього зовсім не ходив через параліч, взяв ноші, на яких він лежав, і пішов додому, прославляючи Бога (Лк. 5. 25). Хворий встав і показався, що він здоровий, перед всіма, що там були, і навіть перед тими, що були критично налаштовані до Ісуса. Всі присутні змушені були побачити і переконатися, що ця оздоровлена людина таки отримала від Бога прощення своїх гріхів і одужала. Це є свідченням того, що Ісус зцілював не тільки від фізичної недуги, але й зцілював Він від духовного страждання (гріхи). Отже, зцілення відбулося у цілковитій повноті, чого, на жаль, через невірство не може досягти сучасна медицина.

Всіх присутніх там огорнув жах і страх за надприродну силу Ісуса. Вони були вражені, дивувалися й виголошували: «Дивні речі ми сьогодні бачили». Багато людей увірували в Ісуса і почали прославляти Бога, Котрий дав таку владу людям».

Диво це, що відбулося, було яскравим свідченням Божественної влади (права і сили) Ісуса. Ісус Христос, по суті, на перших порах Свого служіння показав Свою силу прощати гріхи і зцілювати, свою владу над людьми. На жаль, книжники цього так і не зрозуміли.

 

 

17.8. Зцілення паралізованого

 

Ісус Христос з учнями прийшов у Єрусалим на свято. Була якраз субота. Північніше від території Єрусалимського храму поблизу Овечої брами його розташувалася купальня Віфезда. Це був будинок милосердя, що мав п’ять ґанків. До речі, проведені розкопки археологів на цьому місці справді виявили залишки п’яти покритих колонад, ніби ходів, басейну, чим і підтвердили точність опису цієї купальні євангелістом Іваном (Ів. 5. 1 – 15). Між іншим археологи встановили, що там було дві поряд розташовані купальні.

Словом, у цій Віфездській купальні, котру описує євангеліст Іван, лежало дуже багато хворих, слабих, сліпих, кривих, худих та інших. Описуючи цих хворих, видно, який бідний духовний стан був (і залишився – В.М.) у нашому світі. Стосовно цієї купальні, побутувало повір’я, що час від часу Ангел Господній спускався до купальні та змішував воду в басейні й зразу після цього хто перший входив у тільки-що змішану воду, той одужував від будь-якої хвороби, що в нього була.

Цього суботнього дня прийшов до купальні й Ісус. Він побачив там одного безнадійного тяжкого хворого, котрий хворів вже 38 років і був паралізований. Завдяки Своїм надприроднім здібностям і Божественності Ісус знав, що цей хворий довго хворіє, і запитав його: «Хочеш бути здоровим?» (Ів. 5. 6). А хворий відповів Йому, що хоче бути здоровим, але у нього немає ні сил, ні рідних, ні друзів, які допомогли б йому добратися до цілющої води у басейні після того, як Ангел перемішає її. Коли ж він доповзе до води, то там вже багато людей, тому йому не вдається одужати. Отже хворий не раз намагався зцілитися, але безуспішно.

Тоді Ісус каже до хворого: «Встань, візьми ложе своє – та й ходи!» (Ів. 5. 8). В цю ж мить цей, здавалось би, безнадійно хворий на параліч чоловік одужав. Він встав, взяв те на чому лежав і ходив.

Але це був суботній день і юдеї – суворі законники – почали наказувати хворому, що в суботу не можна брати ложа свого, бо гріх. У суботу юдеї нічого не робили і нічого не носили.

А хворий відповів цим юдеям, що не Ви мене зцілили, а Хто вилікував мене, Той сказав мені: «Візьми ложе своє – та й ходи!».

Люди ці, що там були, запитали: «Хто Той Чоловік, що до тебе сказав: візьми ложе своє – та й ходи?». Але зцілений не знав, Хто його вилікував, бо Ісус зразу ж відійшов з цього місця.

Зцілений пішов до храму і там зустрів його Ісус та промовив до нього: «Ось ти видужав. І не гріши більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!» (Ів. 5. 14). Аж тоді зцілений дізнався, Хто його вилікував. Він пішов до юдеїв і всім розказував, що його зцілив Ісус.

Слова Ісуса до хворого: «Встань, візьми ложе своє – та й ходи!» (Ів. 5. 8) свідчать про те, що слова Ісуса служать здійсненню волі Його. Вони показують як Бог діє через слово Своє. А хіба це зцілення та всі інші дива не є підтвердженням слів пророка Ісаї – коли прийде Месія, то «Він прийде й спасе вас! Тоді розплющаться очі сліпим і відкриються вуха глухим, тоді буде скакати кривий, немов олень, і буде співати безмовний язик»? (Іс. 35. 4 – 6).

Аналізуючи це диво, слід підкреслити ще таку деталь. Ісус зцілив цього тяжкого паралізованого хворого в суботу. В суботу за законом Мойсеєвим, який від себе доповнили та ускладнили священики і законники, не можна було нічого робити і не можна було зцілювати. Кожен, хто в суботу перенесе будь-яку річ із громадського місця до свого дому, повинен бути побитий каменями – так вимагало юдейське правило.

Така небезпека загрожувала й Ісусу, оскільки Він зцілив недужого в суботу. Ось чому Ісус зразу після зцілення відійшов з цього місця, бо, як пригадуєте, законники вже допитувалися зціленого – хто його зцілив. Але тоді зцілений, на щастя, не знав – хто його зцілив.

Цим чудодійним зціленням Ісус прославив ім’я Боже.

У храмі Ісус побачив зціленого і сказав йому не грішити, щоб не сталось щось гірше. Ці слова означають те, що гріх і смерть – це наслідок гріха, але ці слова треба розуміти ще так: 38-річні страждання зціленого – це ніщо, проти вічних страждань у пеклі. Задумайтесь, тільки! Ісус сказав: «І не гріши більше, щоб не сталось тобі чого гіршого!».

Це гірше – вічні страждання у пеклі, бо зараз Ісус зцілив не тільки тіло паралізованого каліки, а і його душу звільнив від гріха.

 

 

17.9. Зцілення сухорукого

 

Було це в суботу в Галілеї. Ісус з учнями йшов полем. Учні зголодніли та й почали зривати колосся та їли зернятка. Побачивши це, фарисеї накинулись на них за те, що вони порушують суботу. Тоді між ними відбулася велика суперечка щодо суботи. Ісус захистив своїх учнів, вступивши в суперечку щодо суботи та на прикладах переконав їх, що духовне вище, аніж суботні формальності (Мт. 12. 1 – 8).

Тільки-що закінчилася суперечка з фарисеями щодо суботи, як Ісус прийшов у синагогу, ймовірно, у Капернаумі. В синагозі Ісус побачив хворого, що мав суху праву руку. Фарисеї та книжники, що там були, помітили, що Ісус звернув увагу на сухорукого і завчасно звинуватили Христа, запитавши: «Чи можна зцілювати в суботу?» (Мт. 12. 10).

Як бачимо, сатанинські вороги Ісуса навмисно шукали зачіпки, щоб звинуватити Ісуса.

На це звинувачення Ісус відповів так. Уявіть собі, що ви маєте одну вівцю і ця вівця впала в яму в суботу. То чи знайдеться між вами людина, яка не врятує своєї єдиної вівці, яка впала в яму в суботу. Звичайно, немає нічого поганого у тому, щоб творити в суботу справу милосердя щодо вівці, навіть якщо це – «робота». А люди, до того ж, набагато цінніші від тварин, то тим більше до людей треба проявляти милосердя і в суботу. Ісус також промовив до них: «Я вас запитую, що годиться робити в суботу: робити добро? чи робити зло? врятувати душу? чи погубити душу?» (Лк. 6. 9).

Слова «врятувати душу» треба розуміти також «дати життя» не тільки тілесне, але й духовне. Ставлячи ці риторичні запитання, Ісус розумів, що відмовитися зробити в суботу добру справу рівнозначно тому, що в суботу буде зроблена лиха, погана справа – зло. Адже той, хто може, але не хоче полегшити страждання хворої людини, безперечно, чинить йому зло. Таким чином, Ісус зразу ж відкинув завчасні звинувачення його проти того, що Він збирався робити, бо це не суперечило Писанню і логіка Ісуса Христа з цього питання досконала, вичерпна і бездоганна.

Тоді каже Ісус сухорукому чоловікові: «Простягни свою руку!». Хворий простяг цю руку і рука негайно стала здорова, стала така як і друга рука (Мт. 12. 13). Фактично Ісус ніякої «роботи» в суботу не робив. Він лише сказав три слова: «Простягни свою руку!» і хворий одужав. Отже, Ісус, по суті, не порушив фарисейського закону. Він поставив релігійних вождів у вкрай незручне становище й водночас зробив добру справу зцілення.

Але це диво – оздоровлення сухорукого – не додало фарисеям віри в Христа. Всі ці обвинувачі переповнилися лютістю, злобою та озвіріли. Вони вийшли із синагоги, зібралися разом з іродіанами і почали обговорювати план, як би знищити Ісуса. Це була їх змова проти Ісуса. Але Ісус, завдяки Своїй Божественності, знав ці плани і пішов звідти.

Іродіани, що були відкритими прибічниками Риму, як відомо, були особливо злісними противниками Ісуса. Вони не тільки в цих, але й в інших злих справах своїх, сприяли тому, щоб якнайскоріше і найуспішніше згубити Ісуса, бо Месію іродіани бачили у Іроді Антипі, тому Ісус їм «не давав життя».

Це диво призвело, як бачимо, до ще однієї конфліктної ситуації стосовно суботи. За законами, які встановили законники, зцілювати в суботу дозволялося тільки тоді, коли людині загрожувала смерть. У випадку зцілення сухорукого законники розцінили, що нічого термінового там не було, бо смерть сухорукому не загрожувала, тому за зцілення в суботу Ісусові загрожувала смертна кара. І про неї фарисеї та книжники, вийшовши з синагоги, вже домовлялися у своїй змові проти Ісуса.

 

 

17.10. Зцілення слуги сотника

 

Ісус спершу проповідував перед людьми поблизу Капернаума, а потім прийшов до міста.

У Капернаумі служив один римський сотник. Цей сотник, на відміну від багатьох римських солдат і командирів, користувався любов’ю та повагою євреїв, що жили у Капернаумі та його околицях. Сотник любив місцеве населення, не робив йому шкоди і навіть побудував їм синагогу. У римського сотника захворів слуга, яким він дуже дорожив. Слуга був тяжко хворий на параліч і знаходився при смерті. Ймовірно, що у слуги був крововилив у мозок – інсульт.

Сотник вірив, що тільки Ісус може вилікувати його слугу. Але він спочатку не наважувався сам прийти до Ісуса, бо думав, що Ісус не виконає прохання римського сотника. Євангеліст Лука (Лк. 7. 3) пише, що сотник прислав до Ісуса юдейських старійшин, щоб вони попросили Ісуса зцілити слугу сотника. Матвій же пише, що сам сотник прийшов до Ісуса (Мт. 8. 5), і це більш ймовірно. До Ісуса наблизився сотник і почав благати: «Господи, мій слуга лежить вдома розслаблений і тяжко страждає».

«Я прийду і вилікую його», – відповів на те Ісус.

Сотник каже: «Господи, я недостойний, щоб Ти зайшов під стріху мою... Промов тільки слово і видужає мій слуга!...» (Мт. 8. 8, 9).

Почувши ці щиросердечні слова, Ісус здивувався, що цей сотник такої великої та щирої віри, чого не зустрінеш так часто в Ізраїлі. Адже такої віри Ісус шукав у Ізраїлі й, на жаль, марно. Принагідно Ісус розповів, що така віра потрібна Господеві кожної людини, що живе у будь-якому куточку нашої планети – «від сходу та заходу». Така щира і глибока віра є зразком того, що така людина засяде у Царстві Небеснім з Авраамом, Ісаком та Яковом. Невірні та грішники ж будуть покидані до «темряви зовнішньої» – і там буде плач та скрегіт зубів (Мт. 8. 11, 12).

Завдяки сотниковій вірі, Ісус сказав йому: «Іди, якщо ж повірив ти, то нехай так тобі й станеться!». Цієї ж митті слуга одужав (Мт. 8. 13).

Як бачимо, сотник назвав Ісуса Господом і просив зцілити слугу, який був паралізований, вельми страждав і знаходився на краю до смерті. Коли Ісус сказав, що прийде і зцілить хворого, то сотник сказав, що він як грішник недостойний, щоб Господь, Котрий наділений великою і всемогутньою владою, приходив, бо Він може зцілити й на віддалі тих, хто знаходиться у Його підпорядкуванні. Це він розуміє як сотник (військовий), бо він сам підпорядковується своєму начальству і сам має вояк у своєму підпорядкуванні. Через те тим, хто має владу, не завжди треба йти на місце виконання своїх наказів. Він може знаходитися й на віддалі (Мт. 8. 9).

Отже, сотник був переконаний у неземному характері й силі Ісуса та в тому, що Він може зцілити на віддалі.

Ісус позитивно підкреслює щиросердечну віру сотника і розказує, що всі такі люди, як сотник, незалежно від місця проживання («схід», «захід»), а отже незалежно від раси і національності, перебуватимуть у Царстві Небеснім. А ті, хто вважає, що їм Царство Небесне належить автоматично, тому що вони немов би віруючі, бо ходять до синагоги чи релігійно приналежні, помиляються. Вони не стануть синами царства.

У нагороду за дивовижну віру римського сотника, Ісус Христос тут же зцілив його слугу, хоча у слуги не було віри у Христа.

 

 

17.11. Воскресіння сина Наїнської вдови

 

Із Капернаума Ісус з учнями у супроводі величезного натовпу людей направилися у місто Наїн. Це місто розташоване близько 40 км на південний захід від Капернаума. Коли вони дійшли до брами Наїна, назустріч їм вийшла багатолюдна похоронна процесія. Вони несли труну померлого сина-одинака у своєї матері-вдови.

Окрім родичів і близьких покійного на похорон зійшлося дуже багато людей з міста, співчуваючи горю матері покійного сина. Адже доля цієї матері була вельми і вельми важка. Після смерті єдиного сина вона залишалася не тільки одинокою, але й беззахисною.

Коли побачив це Господь, змилосердився над нею, і каже матері померлого: «Не плач!». Здається, що ця жінка і, безперечно, багато людей, що там були, чули про Ісуса і вірили в Нього. Тоді Ісус підійшов ближче, носії зупинилися. Ісус доторкнувся до труни з покійним і сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» (Лк. 7. 14). І мертвий негайно ж піднявся у труні та почав говорити.

Всі, хто бачили це, перейнялися страхом. Вони хвалили Бога й говорили: «Великий Пророк з’явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!» (Лк. 7. 16). Вони говорили «пророк», бо, очевидно, зрівнювали Ісуса з пророками Іллею чи Єлисеєм.

Ця чутка про воскресіння Ісусом сина Наїнської вдови розійшлася не тільки по всій Юдеї, а й по всій Палестині та сусіднім країнам.

 

 

17.12. Вигнання духу з біснуватого німого сліпця

 

Було це в Галілеї. Фарисеї продовжували суперечки з Ісусом про те, що Він буцімто порушує юдейські закони і таке інше. У цій суперечці самі фарисеї зробили так, що до Ісуса привели біснуватого німого сліпця, бо надіялися, що Ісус не вилікує такого тяжкого хворого, який не тільки біснуватий, а до того ж ще й німий та сліпий. Таким способом фарисеї сподівалися виграти у цій суперечці, бо гадали, що Ісус не зможе вступити у контакт зі сліпим та німим й, відповідно, не вилікує його.

Можливо, цей хворий був ще й глухий, бо на практиці дуже часто зустрічається глухонімота, себто німі часто німі тому, що вони глухі й ніколи не чули людської мови.

Але Ісус тут же вигнав біса з хворого й цілковито зцілив його. Зцілений почав говорити і бачити, зникла біснуватість.

Дивувався від побаченого весь народ і перепитував: «Чи ж це не Син Давидів?» Це означало, чи не Він Месія, нащадок Давида, Якого обіцяв нам Господь.

Натомість книжники і фарисеї почали звинувачувати, що Ісус виганяє демонів силою Вельзевулу, що є князем демонів. Вельзевул – князь злих духів, з гебрайської мови «пан мух», «пан бджіл», «пан аду», звідси походить демон, диявол, сатана. Книжники і фарисеї безпідставно приписували Ісусові, що Його діяння буцімто не від Бога, а від сатани. «Якщо ж Ти від Бога, – казали книжники, – то дай нам знамення з неба».

Тут Ісус виступив на Свій захист, що, треба сказати, Ісус робив вкрай рідко, бо часто-густо він відходив від суперечок і не сперечався. У відповідь на це звинувачення Ісус висунув на свій захист три аргументи:

1. «Якщо б Я виганяв біса демонською (вельзевулською) силою, то це означало б, що сатана розпочав боротьбу проти самого себе – сказав Ісус. Навіщо сатані допомагати Мені – Ісусу – виганяти свого ж біса з якоїсь людини. Адже людина, що одержима бісом знаходиться у владі демонів. Якщо б Вельзевул це допустив, то його царство дуже швидко розпадеться, коли всіх демонів повиганяють із людей. Тоді демонам прийде кінець».

2. Ісус запитав фарисеїв про тих юдейських заклинателів, які виганяли бісів силою Бога. Така влада була дана апостолам, пророкам і багато людей Божих володіли нею. І це відомо. Словом, Ісус сказав фарисеям таке: «Якщо ви визнаєте, що ваші заклинателі володіють силою Божою і Нею виганяють бісів, то чому ви не хочете повірити в те, що і я володію тією ж самою Божою силою».

3. Ісус сказав про те, що коли Він виганяє демонів, то тим самим підтверджує, що Він сильніший від сатани. Це доводить те, що Ісус зумів увійти у дім сатани і там отримати перемогу. Ісус запитав риторично: «Чи став би я проповідувати Царство Боже, як би я бісів виганяв демонською силою?». Це не логічно. Той, Хто проповідує Царство Боже, повинен діяти силою Святого Духа, а не силою сатани!

А хіба тільки-що зцілений не є тим знаменням або підтвердженням, якого ви хочете – дав їм зрозуміти Ісус. Цим Ісус чітко відповів на запитання книжників: «Якщо ж Ти від Бога, то дай нам знамення з неба». Адже вся земна діяльність Ісуса повсякденно підкреслювала Його Божественність і була одним «знаменням», користуючись словами книжників.

 

 

17.13. Утихомирення бурі на Галiлейському морі

 

Одного дня Ісус навчав на березі Галiлейського, або Тивердіадського озера, яке також називали морем. Ввечері цього ж дня Ісус з учнями вирішив переправитися на східну частину озера і каже своїм соратникам: «Перепливемо на другий бік озера» (Мр. 4. 35).

Вони сіли в човен і переправлялися на протилежний, менш населений бік Галiлейського моря. Поряд з човном, де був Ісус, пливли й інші човни. Коли вони перепливали, Ісус заснув на головній частині човна.

Раптом на морі знялася дуже сильна буря. Штормові хвилі били у човен і заливали їх водою. Вода скоро почала заповнювати човен. Всі на човні виявилися у великій небезпеці.

Налякані учні зчинили паніку. Вони розбудили Ісуса і сказали: «Учителю, Учителю, гинемо!» (Лк. 8. 24). Навіть дорікнули Йому: «Учителю, хіба Тобі байдуже, що ми гинемо?» (Мр. 4. 38). В той момент учні Ісуса називали учителем, бо на той час вони ще не усвідомили, хто Він насправді.

Ісус прокинувся і наказав бурі та хвилям утихомиритися, сказавши слова: «Мовчи, перестань!» (Мр. 4. 39). І стих вітер, ущухла буря і хвилі зникли й на морі настала цілковита тиша. Море заспокоїлося миттєво.

Тоді Ісус каже учням: «Де ж ваша віра?» (Лк. 8. 25). Адже учні поплили за наказом Ісуса і перед тим, як увійти в човен, Ісус сказав їм: «Перепливемо на другий бік озера» (Лк. 8. 22). Значить, учні повинні були довіряти Ісусовому слову, що допливуть, хоч би який тайфун розпочався, а не зневірятися зі страху.

Перелякані учні дивувалися і перемовлялися між собою щодо Ісуса: «Хто ж це такий, що вітрам і воді Він наказує, а вони Його слухають?» (Лк. 8. 25).

Для Галiлейського моря були притаманні такі раптові бурі, під час яких море перетворювалося у бурне і небезпечне. Адже довкола цього озера красуються високі пагорби та вузькі долини. Такий рельєф, як відомо, доволі часто сприяє буянню сильних вітрів. Ісус, здійснив це диво, не виходячи з човна. Мабуть, цей біснуватий шторм був витівкою демонських сил. Але й вони підкоряються Господеві.

Це диво є ще одним свідченням Божественної сили Ісуса.

 

 

17.14. Оздоровлення біснуватого

 

Ісус Христос з учнями переплили Галiлейське море і прибули до землі Гадаринської, яку називали ще околицями Геризиму або землею Гергесинською, що походить від назви міста Герса. Це місто розташоване близько 10 км на південний схід від берега Галiлейського моря. Вся ця територія знаходиться напроти Галілеї, або на південно-східному березі цього моря.

Тільки-що вийшов Ісус з човна зразу ж їх перестрів біснуватий, як зазначає євангеліст Матвій, два біснуватих (Мт. 8. 28). Однак, Марк і Лука пишуть про одного одержимого демоном, хоча вони й не підкреслюють, що це був тільки один хворий. Можливо, їх було два, а один із них особливо агресивний. Біснуватий вийшов з могильних печер, бо у печерах колись хоронили померлих. Цей біснуватий довго хворів, мабуть, демони від покійників вселилися в нього. Він жив на цвинтарі поміж гробів або в горах, не одягався, був дуже сильний, такий що його ніхто навіть не міг зв’язати, ні ланцюгами, ні кайданами, бо він їх розривав (Мр. 5. 3, 4) і ганяв пустинею (Лк. 8. 29). Такі напади збісіння траплялися з ним. Він був дуже лютий, бився об каміння, кричав та нікому не давав переходити тією дорогою.

Побачивши Ісуса з учнями, біснуватий підійшов ближче, вклонився Ісусові й почав гучно кричати: «Що Тобі до нас, Сину Божий? Передчасно Ти прийшов сюди нас мучити!» (Мт. 8. 29; Мр. 5. 7).

Неподалік від них пасся гурт великих свиней. Демони, що знаходилися у біснуватому, відчули, що Ісус хоче їх вигнати з нього. Аж тут Ісус запитав хворого: «Як тебе звати?». У відповідь почув: «Легіон – нас звати, бо нас багато» (Мр. 5. 9). В той час легіон включав 4200–6000 вояків.

Тоді демони, що знаходилися у хворому, благали Ісуса, щоб Він не звелів їм йти у безодню (Лк. 8. 31), себто у бездонне водне конання. Демони ті попросили Ісуса: «Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свиней», бо вони не хотіли залишатися злими духами без плоті, їм все-одно треба було у когось вселятися.

Тоді Господь відповів їм: «Ідіть! Вийдіть духи нечисті з людини!» (Мр. 5. 8).

І вийшли демони з цього біснуватого та увійшли в гурт свиней, який негайно збісився, і всі свині у кількості близько двох тисяч кинулися з кручі в море та потонули у морській воді.

Пастухи підійшли до Ісуса й побачили, що біснуватий, який мав легіону, цілком здоровий, а свині втопилися. Пастухи, побачивши це, дуже налякалися і повтікали. Вони йшли через села та міста і про все це розповідали: і про біснуватого, що вилікувався, і про гурт свиней, що збісився і втопився.

Тоді сила-силенна людей зібралася і вийшли назустріч Ісусові. Вони побачили, що біснуватий одужав, свині потопилися. Люди благали Ісуса, щоб пішов Собі з їхнього краю (Мт. 8. 34; Мр. 5. 17). Адже ці люди були язичниками і не хотіли, щоб одновірцям їх розказували Вчення Ісусове, яке вони не сприймали. А той хворий, що демони вийшли з нього, почав благати Ісуса, що хоче йти разом з Ним.

Ісус сказав: «Повернись до свого дому і розкажи, які великі речі вчинив тобі Бог!».

Зцілений пішов і всім розказував про це. Він був першим свідком Ісуса Христа у язичницькому світі цієї території.

Ісус з учнями, послухавши вимоги людей, сіли в човни та повернулися.

Поведінка одержимого демоном, що описана вище, – це не просто психічна хвороба, а наслідок демонічних сил спотворити і зруйнувати людський облік і подібність Божу. Коли одержимий дияволом зустрів Ісуса, то демон, що знаходився в ньому, безперечно, добре знав про те, Хто Такий Ісус і яку Він має владу над демонами. Ось чому демон заставив хворого поклонитися Ісусові, бо хотів підлеститися до Нього. Після цього, мабуть, демон словами хворого звернувся до Ісуса з проханням не мучити його, а заселити у свиней.

У цій історії особу демона важко відокремити від особи людини, тому що тіло людини виражало волю демона, його дух. До того ж, у хворого вселився не один демон, а багато – цілий легіон.

І ось цілий легіон демонів увійшов у свиней. Юдеї, як відомо, вважали свиней «нечистими тваринами». Але жителі східного берега Галiлейського моря, переважно язичники, розводили свиней для продажу у Десятимісті. І коли Ісус спрямував демонів у череду свиней і ті з кручі кинулись в море й потонули там, то під словом «море» можна розуміти як сатанинську сферу. Отже, демони в свинях потрапили в те ж саме бездонне водне конання, якого вони боялися. Це диво підкреслює владу Ісуса над світом демонів.

 

 

17.15. Зцілення кровоточивої

 

У Капернаумі була одна жінка, у якої 12 років були значні маткові кровотечі. Вона чимало натерпілася від цієї хвороби, виглядала блідою, немічною. Хвора ходила до багатьох лікарів, витратила майже все своє майно на лікування і ніякої допомоги не отримала від жодного лікаря, а навпаки, щороку їй ставало гірше і гірше.

Слава про Ісуса вже рознеслася не тільки по країні Юдейській, а й далеко за її межами. Люди тільки й говорили про Його дива, чудодійні зцілення. Жінка ця вірила в Ісуса і вважала, що коли вона хоч доторкнеться до одежі Ісусової, то одужає.

І ось жінка ця дізналася, що у Капернаум прибув Ісус з учнями Своїми. Ісус проповідував, а потім йшов дорогою до старшого синагоги Яіра і довкола Нього був великий натовп людей. У хворої продовжувалася кровотеча і в такому стані вона прийшла до Ісуса. Жінка пройшла через натовп народу позаду Ісуса, щоб Він не бачив, і доторкнулася до одягу Ісуса.

Миттю припинилася у хворої кровотеча (Лк. 8. 44) і тілом, і душею вона відчула, що одужала від тривалої, виснажливої маткової кровотечі.

А Ісус в цей момент відчув, що «вийшла з Нього сила» (Мр. 5. 30) цілительства. Він звернувся до народу та запитав: «Хто доторкнувся до Мого одягу?» (Мр. 5. 30).

Коли всі відмовлялися признатися, то Петро промовив: «Учителю, Ти бачиш, як тисне на Тебе довкола народ і питаєш: Хто доторкнувся до Мене?» (Лк. 8. 45; Мр. 5. 31).

Ісус на те відповів: «Доторкнувся хтось до Мене, бо Я відчув як сила вийшла з Мене» (Лк. 8. 46). Ісус глянув довкруги, щоб побачити ту жінку, що доторкнулася до Нього.

Жінка, безперечно, злякалася й затрусилася від благоговійного страху, бо знала, що це вона свідомо доторкнулася до Ісуса і одужала. Вона дізналася, що не втаїлася, підійшла напроти Ісуса і впала ницьма перед Ними і розповіла Ісусові всю правду.

Ісус сказав на те: «Будь бадьорою! Твоя віра, дочко, врятувала тебе. Йди з миром та будь здоровою від своєї недуги!» (Мт. 9. 22; Мр. 5. 34; Лк. 8. 48). Отже, жінка була вилікувана, очищена і врятована Христом.

У ці часи жінки з гінекологічними кровотечами вважалися ритуально не чистими. Їх цуралося суспільство, бо вважалося, що кожен, хто хоч доторкнеться до кровоточивої жінки ставав «нечистим». У Євангелії зазначається, що хвора страждала 12 років не тільки від кровотечі, а й від тих, можна сказати, варварських методів лікування, які застосовували тоді лікарі цього часу, бо медицина, як відомо, була на дуже низькому рівні порівняно з сьогоденням. До того ж, хвора жінка розпродала все своє майно і потратила на лікування: і все безуспішно. Стан хворої все погіршувався.

Сьогодні відомо дуже багато причин маткової кровотечі. Серед них психічні потрясіння, несприятливі матеріально-побутові умови, зміна клімату, гострі й хронічні інфекції, перенесені хворою, інтоксикації, авітаміноз, професійні шкідливості, розумова та фізична перевтома, запальні процеси жіночих статевих органів, порушення функції щитовидної залози, кори наднирників, патологія гіпоталамо-гіпофізарної системи, туберкульоз, фіброміома, рак, поліпи матки, ерозії шийки матки та багато інших причин. Невідомо, яка причина кровотечі була у цієї хворої. Відомо одне, що навіть сьогодні медицина дуже часто не може врятувати жінок з хронічними матковими кровотечами і виявляється безсильною. Ісус же силою Своєю зупинив цю кровотечу миттю і надійно.

Коли хвора відчула в собі оздоровлювальну силу Ісуса, вона ще більше повірила в Нього.

Спершу хвора, знаючи, що вона вважається «нечистою», хотіла затаїти, те що вона торкнулася Ісуса, і не хотіла привернути на себе увагу. Думала, що коли вона одужає, то так й непомітно піде.

Зцілення у цьому випадку відбулося без видимого втручання Ісуса. Водночас Ісус відчув Сам в Собі, або усвідомив, що вийшла з Нього сила.

Хто зцілив цю жінку? Бог Отець чи Ісус свідомо направив на неї Свою оздоровлювальну силу? І так, і так могло бути. Це немає суттєвого значення. Адже Бог Отець, Бог Син і Бог Святий Дух – єдині й нероздільні у Святій Тройці! Через те всяке таке чудодійне зцілення від Бога.

Чому Ісус звернувся до людей і запитав: хто торкнувся Моєї одежі?

Мабуть, Він хотів зав’язати розмову із колишньою хворою. А учні, як бачимо, не розуміли суті цього запитання Ісуса, бо у такому натовпі багато людей торкалися Ісуса. Але Ісус відрізняв мимовільний, випадковий дотик до Нього від дотику свідомого з вірою, з певним замислом.

Жінка, що зцілилася, у всьому призналася. Ісус вважав, що зцілення жінки було завдяки її вірі, яка повернула їй здоров’я. Слова Ісуса «Йди з миром та будь здоровою від своєї недуги!» (Мр. 5. 34) ще більше підбадьорили хвору та переконали її у повному зціленні.

 

 

17.16. Воскресіння дочки Яіра

 

Коли Ісус із землі Гадаринської переплив Галiлейське море і повернувся у Капернаум, на Нього чекало багато людей. До Ісуса прийшов старший синагоги Яір. Яір відповідав за матеріальні цінності синагоги і за порядок здійснення у ній Богослужінь. У жителів Капернауму Яір користувався повагою. Він був прихильним до Ісусового вчення. Старший синагоги наблизився до Ісуса з сльозами на очах. Він припав до Ісусових ніг, молив і благав Ісуса завітати до його дому та допомогти його вкрай хворій дванадцятирічній дочці, що була при смерті.

– Моя дочка помирає. Прийди ж, – благав Яір, – поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила! (Мр. 5.23).

Ісус вирушив до дому Яіра. За Ним йшов великий натовп людей. Йдучи дорогою, Христос зцілив жінку з матковою кровотечею так, як описано вище.

Коли Ісус ще розмовляв із зціленою жінкою, тут же прибіг старшина синагоги і каже до Яіра:

– Дочка твоя померла, не турбуй більше Вчителя! (Лк. 8. 49; Мр. 5. 35).

Ісус почув ці слова старшини синагоги і заспокоїв:

– Не лякайся, тільки віруй і буде врятована дочка твоя (Лк. 8. 50).

Ісус Христос прийшов на подвір’я Яіра і побачив метушню людей. Всі плакали, ридали і голосили за померлою 12-річною дівчинкою. У ці часи спеціально наймали таких людей, які добре голосили на похоронах. Це були учасники офіційної церемонії плачу. Ісус сказав їм:

– Не плачте, – не померла дівчина, вона лише спить! (Лк. 8. 52; Мр. 5. 39).

Присутні там навіть насмілилися насміхатися з Ісуса, але Він усіх їх випровадив. Господь дозволив увійти з Ним в кімнату до дочки Яіра тільки Своїм трьом учням – Петрові, Якову та Іванові – братові Якова, а також батькові й матері померлої дочки. Вони були безпосередніми свідками чудесного воскресіння дочки Яіра.

Ісус взяв померлу дочку за руку і вигукнув: «Дівчино, вставай!» (Лк. 8. 54). Цієї ж хвилі повернувся дух у тіло померлої та дочка Яіра ожила. Вона зразу встала і почала ходити здоровою. Ісус звелів дати їй їсти.

Батьки воскреслої дочки та три учні Ісуса жахнулися від дива великого. Вони дуже здивувалися. Батьки раділи і безмежно дякували Господу. Ісус сказав їм нікому не розказувати, що сталося, бо, мабуть, Ісус не хотів привертати увагу до Себе демонстрацією чудес, бо головною метою Його було навчання людей християнської віри. Але вістка про це дивне воскресіння розійшлася всією країною.

Отже, Яір просив Ісуса покласти руки на його дочку. Зцілення покладанням рук символізувало передати хворому, або тому, хто її потребує, життєву енергію. В народі добре знали, що Христос якраз так і зцілював. Знав про це і Яір.

Йдучи до Яіра, в дорозі Ісус затримався у зв’язку з тим, що Він зціляв ще кровоточиву жінку. Ця затримка повернулася серйозним випробуванням для віри Яіра, бо дочка тим часом померла. Але віра Яіра була міцна!

Це чудо показує дивовижну й незламну віру Яіра в Спасителя, бо коли Яіру повідомили, що дочка його єдина померла він ще все-таки надіявся на Ісуса. Він був переконаний, що тільки Ісус, і ніхто інший, не може повернути його дочки до життя. Це особливо підкреслює євангеліст Матвій. Віра Яіра свідчить й про те, що не всі релігійні керівники і вожді були вороже налаштовані до Ісуса Христа та Його Вчення.

Коли Ісусові сказали, що дочка Яіра померла, Він, звичайно, усвідомлював і розумів це, але не заперечував її смерті, а саму смерть Ісус зрівняв із сном. Це свідчить про те, що смерть, як і сон, є тимчасовою, бо дівчині суджено було воскреснути.

Хто міг воскресити померлу, як не Бог?! Це ще раз підтверджує Божественність Ісуса Христа і владу Його над смертю.

Після воскресіння дочки Яіра, Ісус звелів дати їй поїсти, що свідчить про задовільний стан воскреслої та про те, що Ісус не тільки повернув душу померлому тілу, а й повернув дочці Яіра нормальний стан здоров’я, високу якість життя. Це диво не може збагнути й сучасна медицина. Смерть, зокрема біологічна смерть, це повне і незворотне припинення життєдіяльності організму, себто безповоротне припинення всіх функцій організму.

Біологічній смерті передує клінічна смерть, себто такий стан, який характеризується припиненням лише серцевої діяльності та дихання, а всі інші функції органів ще зберігаються. Якщо така клінічна смерть триває більше 7 хвилин, то наступає в першу чергу відмирання кори головного мозку, а потім наступають незворотні зміни всіх інших внутрішніх органів і таку людину з погляду сучасної медицини вже не можна оживити.

Припустимо, хворого, що був у клінічній смерті, реанімували. Хіба зможе він встати, поїсти! Мало того, сучасна медицина може успішно повернути до життя 30 – 40 % хворих, що знаходилися у клінічній смерті, але не довше як 7 хвилин. Коли клінічна смерть триває більше 7 хвилин, то наступають незворотні зміни мозку і реанімація, тоді безуспішна.

Час, що пройшов від смерті дочки Яіра, – це не 7 хвилин, а більше. Вже були найняті люди, щоб оплакували покійну і т.д. Отже, дочка Яіра, з погляду сучасної медицини, була у стані не клінічної смерті, а у стані біологічної смерті, себто смерті безповоротної, з точки зору наших наукових уявлень.

Свідками воскресіння дочки Яіра з Ісусових учнів були Петро, Яків, Іван, брат Якова, бо тільки з ними Ісус ввійшов до покійної. Можливо, це був натяк учням, щоб вони не сумнівалися у подальшому воскресінню Ісуса Христа. Ці учні також були свідками Преображення Господнього.

 

 

17.17. Зцілення двох сліпих

 

Ісус Христос з учнями йшли дорогою. За Ним йшли два сліпці й вони голосно вигукували та благали: «Змилуйся над нами Сину Давидів!» (Мт. 9. 27).

Називаючи Ісуса Сином Давидовим, сліпці зверталися до Нього як до Месії, щоб Він їх помилував. Сліпі настирливо йшли за Ісусом і увійшли за Ним у дім, у який прийшов Ісус, прохаючи у Нього змилування.

Ісус запитав сліпих: «Чи вірите ви, що Я можу вчинити оце?» (Мт. 9. 28), себто зцілити їх.

Вони переконливо відповіли: «Так, Господи!». Сліпі назвали Ісуса Господом і тим самим підкреслили Його Божественність. Їх віра була щира і вони не сумнівалися в тому, що Ісус може їх зцілити.

Тоді Ісус доторкнувся до їхніх очей і сказав: «Нехай станеться вам згідно з вашою вірою!» (Мт. 9. 29).

І обидва сліпі тут же прозріли і з радістю побачили світ. Їх зір був відновлений завдяки їх вірі.

Незважаючи на те, що Ісус, як завжди у таких випадках, попереджав зцілених, щоб нікому не говорили про своє прозріння, вони, як тільки відходили, розголошували про своє дивовижне зцілення всім зустрічним. Слава про Ісуса розійшлася всією країною.

Попередження Господа, як завжди при чудесних зціленнях, мабуть, було пов’язане з тим, щоб стримати незрівнянно багатьох людей, котрі ходили за Ісусом і не давали Йому проходу, благаючи, суто, фізичного зцілення й нерідко забуваючи про зцілення духовне, бо, зціливши тіло, продовжували грішити. Справді, Ісус зцілював багатьох людей. Він допомагав їм від фізичних страждань, але його покликанням було духовне зцілення земних грішників, задля чого Він прийшов на землю. Й саме це диво – оздоровлення очей двом сліпцям символізує те, щоб народ прозрів і змінився, щоб жив за Заповідями Господніми.

 

 

17.18. Зцілення німого й біснуватого

 

Коли ж два тільки-що дивовижно зцілених Ісусом і прозрілих виходили з будинку, то зразу ж привели до Ісуса німого й біснуватого чоловіка. Диявол, що вселився у хворого, відняв у нього здатність говорити.

Ісус тут же вигнав демона і зцілив хворого. Німий зразу заговорив. Народ, що був присутній там і бачив все, дивувався. Люди говорили, що ніколи не бувало такого в Ізраїлі.

Проте фарисеї, як й сучасні горе матеріалісти-марксисти, відносяться до цього дивовижного зцілення по-іншому. Фарисеї ухвалили між собою та говорили між людьми, що Ісус виганяє демонів силою князя демонів (Мт. 9. 32 – 34). Звичайно, це не має жодних підстав і доводів. Це попросту наговір демонських служак – фарисеїв. Адже фарисеї не раз робили подібні навмисно продумані наклепи, щоб сіяти серед людей зневагу до Ісуса. Все це сатанинська природа осудження Христа, це перепони сатани на земному шляху Ісуса.

За двотисячолітню історію після Різдва Христового, на превеликий жаль, народ не виправився, а навпаки, ще більше озвірів. Про це свідчать ворожнеча між людьми, сім’ями, народами, свідомі вбивства, в т.ч. за замовленням. Адже немає такого року Божого, щоб не було війн між державами. За весь цей час відношення до християнського вчення було двояке. З одного боку, знаходилися ревізіоністи щодо християнського вчення, внаслідок чого від істинного християнства відокремилося ряд течій. З іншого боку, язичники теж не тільки не розвивалися, а й трансформувалися у атеїстів, невірів, в тому числі серед людей освічених і вчених. Отже, вся ця когорта відлюдників нічим не відрізняється від фарисеїв.

 

 

17.19. Нагодування п’яти тисяч чоловік

 

Було це вже після того як Ірод Антипа наказав відсікти голову Івану Хрестителю (Предтечі) і принесли її на золотій таці Соломії – дочці Іродіади. Ісус Христос з учнями невдовзі прибули з Єрусалиму і мандрували Галілеєю, неподалік від Галiлейського моря, зокрема на його північно-східному березі, де воно називається Тивердіадським морем. На цій частині приморської суші розташувалося місто Тивердіада, яке заснував Ірод Антипа. Неподалік була Віфсаїда (тепер – Табгха). За Ісусом завжди йшло безліч народу, який не раз бачив дива Ісуса і вірив у Нього. Слава про Ісуса розповсюдилася всією країною і дійшла до її правителя – Ірода Антипи. В той час наближалося велике юдейське свято – Пасха. Люди у ці передпасхальні дні, мабуть, замислювалися про ягнят, опрісноки, сподівалися на прихід обіцяного їм нового «Месії», не усвідомлюючи, що Месія перед ними.

Ісус після смерті Івана Хрестителя більше уваги приділяв Своїм учням. Він зійшов на гору і сидів там зі Своїми учнями на самоті. Коли Ісус глянув неподалік, то побачив, що до Нього наближається безліч народу, щоб слухати Божу науку. Побачивши людей, Ісус знав, що вони розгублені, безпомічні, беззахисні й до того ж голодні, тому каже Пилипові: «Де ж ми купимо хліба, щоб нагодувати цих людей?».

Це запитання Ісус задав не випадково, а щоб випробувати Пилипа. Адже Пилип був родом із неподалік розташованої Віфсаїди і на ці землі в дитинстві не раз ступала його нога. Через те Пилип не міг не знати, які й де тут є крамниці.

Пилип замислився і каже, що такій кількості людей хліба не вистачить навіть на двісті динарів, щоб кожен з цих людей хоч ледь-ледь покуштував. Двісті динарів – це великі гроші, якщо врахувати, що в ті часи середня денна зароблена плата одного робітника складала близько одного динара.

Таких грошей у скарбниці Ісуса та його учнів не було. Адже ця скарбниця поповнювалася тими мізерними поданнями, які давали люди, що були прихильниками Ісусового Вчення.

Апостоли пропонували Ісусові відпустити людей, щоб пішли у найближчі села і купили собі їжу. Ісус відповів на це словами:

– Ви дайте їм їсти (Мр. 6. 37).

Не зрозуміли апостоли Ісуса і питають:

– Чи ми повинні піти та хліба купити на двісті динарів і дати людям їсти?

– Скільки хліба є? – запитав Ісус.

– Є тут один хлопчина, котрий має п’ять ячмінних хлібів та дві риби. Але ж це мало для такої безлічі народу. – мовили Андрій, брат Симона Петра і учень Ісусів. У цих словах виражене людське безсилля і безпомічність.

Тоді Ісус промовив до своїх учнів:

– Скажіть людям сідати!

А росла там велика трава і на траву сіло п’ять тисяч чоловік, що прийшли туди. Але вказуючи п’ять тисяч, малось на увазі лише чоловіків, хоча понад тієї цифри були й жінки і діти. Вони розташувалися рядами по 50 і 100 чоловік. Ісус зцілив тоді багатьох хворих, повчав, говорив з ними про Царство Боже.

Потім Ісус взяв п’ять ячмінних хлібів і дві риби, звернувся з проханням та подякою до Бога Отця, благословив хліб і рибу. Хліб і риба множилися у руках Ісуса у міру того, як Ісус давав хліб і рибу учням, а учні роздавали їжу людям. Всі їли, скільки хотіли і наситилися досхочу. Слово «наситилися» підкреслює те, що диво, справді, здійснилося.

Коли люди наїлися, Ісус сказав Своїм учням, щоб зібрали недоїдки, що залишилися, і щоб ніщо поживного не пропало. Коли люди почали збирати кусочки риби і хліба, то назбирали 12 повних плетених кошиків недоїдків. І все це з п’яти хлібів і двох риб.

Це чудодійне дійство особливо яскраво підкреслює всемогутність Бога і Його співчуття до людей. Факт, що після насичення 5000 чоловік, а окрім них жінок і дітей, свідчить про те, що, там було не 5000 чоловіків, а 15 – 20 тисяч людей разом з жінками та дітьми. 12 кошиків їжі, що залишилося після нагодування всіх, вказує на те, що Господь щедро і більше ніж щедро готовий виконати прохання і задовольнити потреби Свого народу, навіть тоді, коли народ духовно сліпий і не кається. Бог терпеливий і очікує нашого виправлення.

Люди, що там були, гомоніли про Ісуса: «Він справді Пророк, Котрий повинен прибути на світ!» (Ів. 6. 15). Люди говорили, що Ісуса треба проголосити царем, щоб Він керував ними і так як Мойсей вивів їх народ з Єгипетського рабства. Вони не сумнівалися, що Ісус виведе їх із Римського гноблення, тоді їм буде добре. Ці міркування людей свідчать про те, що популярність Ісуса Христа досягла свого апогею. Але це не збігалося із земними планами Ісуса і з волею Бога Отця. Ісус, дізнавшись про це, відправив учнів човном, відпустив народ, а Сам відійшов і один пішов на гору, усамітнившись.

Ці дивовижні події у передпасхальні дні відбувалися за рік до розп’яття Ісуса Христа, яке теж пов’язане з Пасхою.

Тут добре описано, як Господь випробовував Пилипа. Треба сказати, що Бог часто випробовує людей, щоб утвердити їх у вірі до Себе. І це ми бачимо у своєму повсякденному житті, як Бог випробовує то одну, то іншу людину, а то й цілі народи.

Якщо зрівняти це чудо з старозавітним дивом, коли пророк Єлисей двадцятьма ячмінними хлібами нагодував 100 чоловік (2 Цар. 4. 38 – 44), то видно, що тут п’ятьма ячмінними хлібами і двома рибами 5000 чоловік нагодував Саме Той, Хто був незрівнянно більший від Єлисея – Сам Господь.

Недарма у Євангеліях підкреслюється, що там, де Ісус проповідував і сотворив це чудо, було багато трави. Під цим треба розуміти те, що Ісус добрий Пастир, котрий годує Своїх овець, Свою паству на зеленому пасовищі.

Якщо ж врахувати, що місце те було пустинне і передпасхальні дні, то це в очах народу сподобляло Ісуса з Мойсеєм, котрий вивів їх народ з Єгипетської неволі. Ось чому вони вирішили призначити Ісуса їх земним царем Ізраїльським.

Диво насичення п’яти тисяч людей – це єдине диво, безперечно, окрім воскресіння Ісуса Христа, котре описане у всіх чотирьох Євангеліях. Це придає цьому диву надзвичайно важливого значення, оскільки йдеться не так про фізичне нагодування, як про духовне збагачення народу. Це підтверджує й той факт, що Господь перед нагодуванням довго розмовляв з народом, проповідував йому. Це диво склало неабияке враження на юдеїв і піднесло їх месіанські очікування до найвищого рівня. На превеликий жаль, навіть після такого надзвичайного величного дива багато послідовників Ісуса відійшли від Нього.

Але цим чудом Ісус дав урок Своїм учням – він показав їм, як вони повинні давати духовну їжу людям. Ось чому євангеліст Лука, описуючи це диво, називає дванадцять учнів Ісуса – апостолами.

 

 

17.20. Ісус йде поверх води Галiлейського моря

 

Після чудесного нагодування п’яти тисяч чоловік біля Віфсаїди Ісус звелів Своїм учням сідати у човен і плисти без Нього на протилежний берег Галiлейського моря – до Віфсаїди. Сам Він відпустив народ і пішов помолитися на гору. Місцевість Віфсаїди на сьогодні важко встановити. На східному березі Йордану була Віфсаїда Юлія, а на західному березі ріки однойменну місцевість називали – Віфсаїда в Галілеї, яка була, по суті, рибацькою околицею Капернаума. Учні відчалили від північно-східного берега Галiлейського моря і поплили до Віфсаїди, звідки повинні були прямувати до Капернауму.

Настав вечір. На морі розбушувалася буря і учні вітром та хвилями були занесені до південної частини Галiлейського моря, а Ісус один залишався на суші. Учні під впливом страхіття бурі розгублювались, панікували і тим самим проявляли слабість своєї віри.

Учні, як відомо, з горбистої сторони Галiлейського моря плили і були вже далеко від берега. До речі, Галiлейське море славиться своїми неочікуваними і сильними бурями, особливо у нічний час.

Ісус Христос довго молився, а потім берегом відправився туди, куди апостоли поплили у човні. Була десь четверта година над ранком. На морі продовжував бушувати сильний вітер. Вітер їм був супротивний. Й Ісус побачив, як Його учні, веслуючи і потрапивши у біду, знемогли. Човен з апостолами був десь п’ять кілометрів від берега; це приблизно на середині моря.

Тоді Ісус Христос, побачивши змореність Своїх учнів, вирішив підбадьорити та втішити їх. Він підійшов до учнів по поверхні схвильованого моря. Всі апостоли, як побачили, що йде Ісус по поверхні моря, подумали, що це мара привиділася їм, налякались та й стали кричати.

Ісус зразу ж, заспокоюючи учнів, обізвався до них: «Будьте сміливі, це Я, не лякайтеся!» (Мр. 6. 50).

Однак, Петро захотів до кінця пересвідчитися, що перед ними Ісус Христос і каже: «Коли, Господи, це Ти, то звели, щоб я прийшов до Тебе по воді» (Мт. 14. 28).

Ісус каже: «Іди!» (Мт. 14. 29).

Петро виліз із човна і поверхнею води пішов до Ісуса. А коли Петро, стоячи на воді, звернув увагу на велику бурю і на високі морські хвилі, то злякався й почав тонути та кричати: «Рятуй мене, Господи !» (Мт. 14. 30).

Тоді Ісус простяг руку Петрові, схопив його і каже: «Маловірний ти, чого засумнівався?» (Мт. 14. 31).

І Ісус із Петром увійшли у човен до учнів, а вітер в цю ж мить затих.

Учні в човні вклонилися Ісусові й сказали: «Ти справді Син Божий!» (Мт. 14. 33).

Апостоли дуже дивувалися. Адже вони так і не усвідомили ще свіжого в пам’яті чуда про нагодування 5000 чоловік п’ятьма ячмінними хлібами і двома рибами, так й цього чуда – ходіння по поверхні збуреного моря, бо духовність їх була ще малою. Про це свідчать слова, «бо серце їхнє було затверділе» (Мр. 6. 52). Тепер стає зрозумілим, чому Ісус завчасно відділив Своїх учнів від народу і відправив їх човном. Мабуть, Ісус дав можливість учням усвідомити те диво, яке тільки-що відбулося на їх очах нагодування п’яти тисяч чоловік.

Це диво також яскраво показує владу Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа над стихією. Це диво дало учням урок віри. Адже з кожним дивом, яке творив Ісус Христос учні все більше усвідомлювали Його суть.

Окрім цього, останні два дива засвідчують, що Ісус Христос виступає перед народом і учнями як Той, що дає хліб, дає життя і як рятівник Спаситель, який позбавляє людей від біди, скорботи, недолі й приходить на допомогу кожній людині, що опинилася в скруті.

 

 

17.21. Вигнання демона з дочки грекині-сирофінікіянки

 

Щоб ухилитися від фарисеїв Ісус з учнями покинув Ізраїльські землі та ймовірно з Капернаума прийшов у Тирські та Сидонські землі, що на побережжі Фінікії. Це третя подорож Ісуса за межі Галілеї в період Його служіння народові. Від Галілеї Тир знаходився на віддалі майже 50 км або 60 км на північний-захід від Капернаума, а Сидон – близько 80 км. Ці портові міста на узбережжі Середземного моря знаходяться на території сучасного Лівану. Тирські та Сидонські землі, до речі, в основному заселяли язичники. За кілька сотень років до Ісусової ери жителів цих земель називали хананеянами.

Ісус з учнями непомітно зайшли до одного дому. Мабуть, хотіли відпочити з дороги та, мабуть, Ісус хотів наодинці залишитися з апостолами, щоб навчати їх одних, бо в Галілеї це просто було неможливо. Тому Ісус не хотів, щоб хтось знав про їх прихід. Але Ісус з учнями не змогли втаїтися, бо вістка про Ісуса передавалася з уст в уста і розійшлася багатьма землями і країнами.

Одна жінка хананеянка (євангеліст Марк називає її грекинею-сирофінікіянкою, оскільки вона народилася у сирійській провінції Фінікії) довідалася про Ісуса, прийшла й почала галасувати: «Змилуйся над мною, Господи, Сину Давидів, – мою дочку тяжко мучить демон!» (Мт. 15. 22). Слова «Сине Давидів» свідчать про те, що жінка була переконана, що Ісус є Месія.

Ісус не сказав їй жодного слова, але жінка продовжувала просити Його. Тоді учні Ісусові помітили настирливість жінки, яка, мабуть, не відстане, теж почали благати Вчителя, щоб відпустив цю жінку, бо вона кричить, галасує, несамовито благає. На їх прохання Ісус нагадав учням: «Я посланий тільки до овечок дому Ізраїлевого, що загинули» (Мт. 15. 24). Це означає, що Ісус прийшов на землю, щоб запропонувати народам Царство Боже, обіцяне ще у минулих століттях через Давида й тому ніби не належало б благословляти язичників перед благословенням Ізраїлю. Але жінка не відступала.

Потім жінка вклонилася Ісусові, припала до Його ніг, виражаючи цим жестом надзвичайно велику повагу до Ісуса, та ще більше почала благати, щоб Господь із дочки її вигнав демона.

«Господи, допоможи мені!» (Мт. 15. 25) – невпинно благала сирофінікіянка. Вона відчувала, що тільки Ісус може допомогти її дочці.

Ісус сказав: «Дай, щоб спершу наїлися діти» (Мр. 7. 27). «Не годиться взяти хліб у дітей і кинути його щенятам» (Мт. 15. 26).

Під «дітьми» Ісус розумів Своїх учнів, а під «хлібом дітей» – їх привілеї, себто цю духовну їжу, якою Він годував їх, навчаючи наодинці. Слово «щенята», себто «маленькі собачата», треба розуміти тварин, які жили у домах язичників і яким язичники поклонялися, себто ідолам, богам, тваринам. Цей вираз Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа не має образливого значення.

У цих Ісусових словах жінка усвідомила свій статус язичниці. Вона погодилася з Ісусовими словами і мовила: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що падають зі столу дитячих кришок» (Мр. 7. 28) чи «їх панів» (Мт. 15. 27). Цими словами хананеянка погодилася з правом Ісуса відмовити у її проханні, але й сама, як Ісус, скористалася аналогією «Але ж і щенята їдять ті кришки, що падають зі столу дитячих кришок». Себто, коли Ісус навчає учнів, то й язичникам залишиться якась їжа, якась користь від цього вчення.

Ісус побачив велику віру жінки, яку, на превеликий жаль, не завжди Він бачив у Ізраїлі. Ісус за це нагородив хананеянку-язичницю та відповів: «О жінко, твоя віра велика, – нехай буде тобі так, як ти хочеш!» (Мт. 15. 28). «За слова ці – демон вийшов із твоєї дочки, йди собі!» (Мр. 7. 29). Як засяяла радість хананеянки і ще більше зміцнилася віра її!

І тієї ж години дочка жінки хананеянки одужала, бо коли мати повернулася додому, то побачила, що дочка лежала у ліжку, а демон вийшов з неї.

Це дивовижне зцілення Ісус Христос здійснив на віддалі, не даючи жодного повеління словами. Воно поклало солідний початок проголошенню Євангелії у язичницькому світі. До цього Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос навчав в основному серед юдеїв.

 

 

17.22. Зцілення глухонімого

 

Ісус Христос з учнями залишили Тирські та Сидонські краї та Сидонським шляхом подалися до Галiлейського моря поблизу Десятимістя. Цей маршрут вказує, що Ісус, вийшовши з Сидону, пішов у південно-східному напрямку і наблизився до східного берега Галiлейського моря, себто до території Десятимістя. Коли Вони йшли околицями Десятимістя, то люди привели до Ісуса глухонімого і почали благати, щоб поклав на нього руку і зцілив. Як відомо, дефект мови часто буває пов’язаний із дефектом слуху. І це слушно як у фізичному, так й у духовному розумінні.

Тоді Ісус взяв від людей глухого немову (глухонімого) і вклав Свої пальці у вуха хворого, потім сплюнув і доторкнувся до язика хворого, а потім глянув на небо, зітхнув і промовив до глухонімого «Еффата!» (Мр. 7. 34), що з арамейсько-галілейської мови, якою говорив Спаситель і Господь Бога наш Ісус Христос, означає «Відкрийся!». Це слово, як відомо, було легко прочитати глухому по рухах губ Ісуса.

Окрім того, застосування Ісусом арамейсько-галілейського слова свідчить про те, що хворий не був язичником. І, як образно описує євангеліст Марк: «І відкрилися вуха йому, і путо його язика розв’язалося негайно, – і він став говорити виразно!» (Мр. 7. 35).

Ісус Христос, як завжди, звелів, щоб нікому не розказували про це диво, але чим більше Христос прохав не розповідати про його дивні зцілення, тим більше розголошувались ці діяння серед народу. Всі люди, що чули про це чудесне зцілення глухонімого, дивувалися й говорили, що Христос чинить добро: глухі починають чути, а німі – говорити (Мр. 7. 37). Характерно, що людей найбільше вражали дива Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа і вони поміж собою найбільше говорили про чудеса, які творив Ісус і менше про Його вчення, притчі, Царство Боже і про всю Божу науку.

Про цей випадок чудодійного зцілення розказує тільки Марк. Описуючи його, євангеліст підкреслює, що люди визнали благодатні справи Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа. Це чудо немов пророкує, що станеться з апостолами, коли їм відкриються вуха, себто вони заговорять про Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа та його земні діяння.

При зціленні цього багатостраждального глухонімого Ісус застосував мову жестів і символів, суть яких євангеліст не пояснює. Але це означає, що одні й ті ж методи зцілення не можуть бути ефективні у всіх хворих. Ісус знав, що для цього хворого може бути ефективний тільки цей метод, який і застосував Ісус. Тільки цей метод міг розбудити віру хворого і зцілити.

Сучасна наукова медицина називає такий Ісусів підхід до зцілення індивідуальний і науково обґрунтованим, оскільки він виявився ефективним.

Не важно, що через 2000 років після цього чудодійного зцілення сучасна медична наука і практика не може пояснити як здійснюється таке зцілення і чому відбувається зцілення. Через те невіри і невігласи, прибічники сатанізму повсюдно затіяли атеїстичну пропаганду, не розуміючи елементарного, що жодний грішник не зможе відтворити аналогічне зцілення, оскільки це дано тільки Спасителю і Господу Богу нашому Ісусу Христу та Його послідовникам і вибраним людям. Весь успіх і неуспіх залежить від того: хто зцілює і кого зцілюють?

На жаль, багато лжецілителів розвелося останніми роками, які, оздоровлюючи, всує проголошують Ім’я Господнє, а насправді вони не є християнами і не мають до християнства жодного відношення. Все це від сатани, тому остерігайтеся таких лжецілителів і лжелікарів. Вони самі грішать і вас спрямовують на гріх. Вже той факт, що ви звернулися до сатаніста, це вже гріх.

 

 

17.23. Чудесне нагодування чотирьох тисяч людей

 

У Десятимісті Ісус навчав, проповідував, зцілював. За Ним ходило багато людей, які оточували Ісуса та Його учнів і вдень, і вночі. Серед людей, окрім юдеїв, було багато язичників, які навернулися до Бога і прославляли Господа. І ось впродовж трьох днів служіння зібралося багато людей – чотири тисячі чоловіків й окрім них ще багато жінок і дітей, які вже зголодніли.

Ісус покликав Своїх учнів і каже, що Йому жаль цих людей, бо вони вже три дні ходять з Ним, а їсти не мають чого, голодні. Адже ці люди не думали про їжу, лиш би послухати проймаючі промови Ісуса Христа.

– Коли відпустити цих людей голодних додому, – міркував Ісус з учнями, – то вони дуже ослабнуть дорогою, бо деякі люди поприходили здалеку. Через те Ісус не наважувався відпустити людей голодними.

– А учні засумнівалися, мовивши: хто ж зможе стільки народу нагодувати хлібом тут у пустині? (Мр. 8. 4).

Не зрозуміло, чому учні не здогадалися, що Ісус може нагодувати ці 4000 чоловік так, як раніше він нагодував 5000 чоловік п’ятьма хлібами і двома рибами.

Тоді Ісус запитав учнів:

– Скільки маєте хліба?

І у відповідь почув:

– Сім хлібів і трохи рибок (Мт. 15. 34).

Ісус Христос звелів, щоб усі люди посідали на землю. Він взяв сім хлібів і трохи риби, подякував Богові Отцю, поламав цей хліб і рибу на шматочки і дав Своїм учням, щоб роздавали хліб і рибу людям.

Всі люди їли хліб і рибу, наситилися досхочу. Потім назбирали сім повних кошиків недоїдків хліба і риби. В ті часи модою було те, що майже всі жителі ходили з плетеними кошиками. Ці кошики були доволі великі. В них і людина могла б поміститися.

Потім Ісус Христос з легкістю на душі відпустив народ, сів у човен і прибув до Магдалинської землі, яка розташовувалася на західному побережжі Галiлейського моря, а місто Магдала було північніше від Тиру. З міста Магдали, до речі, походила Марія Магдалина. Кажуть, що інша назва Магдали Далмануфа, а інші дослідники вважають, що Магдала і Далмануфа – це два містечка, що розташовані поблизу один від одного. Так чи інакше Магдала знаходилася побіч Тіверіади, що на західному березі Галiлейського моря.

Це диво переконує нас у тому, що благословення Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа будуть виливатися через Його учнів не тільки на Ізраїль, але й на язичників, бо серед цих людей було дуже багато язичників.

Події цього дива ніби повторюються з чудодійним нагодуванням п’яти тисяч осіб, але це зумовлено тим, що учні Ісуса Христа ще не повністю усвідомили Його науки, хто Він. Пригадуєте, вони навіть не здогадалися як Ісус може нагодувати так багато людей, хоча на їх очах Він нагодував ще більше.

Ось це диво повторюється Спасителем і Господом Богом нашим Ісусом Христом тому, щоб зміцнити віру Своїх учнів, більше розкрити їх, бо вони ще на цей час не зрозуміли що Ісус Христос – це Спаситель і Господь Бог наш.

 

 

17.24. Зцілення сліпого

 

Ісус Христос із учнями прийшли у Віфсаїду. Там до Ісуса люди привели одного сліпого і благають Ісуса змилосердитися над хворим і доторкнутися до нього, щоб зцілити його.

Взяв сліпого за руку Ісус і вивів його за межі поселення, мабуть, для того, щоб залишитися з хворим наодинці й не робити це диво всенароднім видовищем. Адже раніше Ісус, звичайно, творив чудеса перед народом. Там, за поселенням, Ісус послинив хворому очі, поклав руки на нього і навмисно задля повчання учнів Своїх запитав, чи бачить немічний.

Хворий зиркнув очима і вдоволено вигукнув: «Я бачу людей, які ходять немов дерева!» (Мр. 8. 24).

Треба гадати, що цими людьми були 12 апостолів, оскільки тільки вони були з Ісусом. На даному етапі, як бачимо, відбулося лише часткове зцілення, бо хворий бачив апостолів смутно – немов не люди рухалися, а дерева.

Потім Ісус поклав Свої руки на очі хворого і він прозрів цілковито, почав бачити все яскраво і виразно, себто одужав.

Ісус знав, що оздоровлений жив не у Віфсаїді, тому Він послав зціленого додому і наказав: «До поселення не заходь і нікому про це не розповідай!» (Мр. 8. 26).

Таким чином, зцілений пішов додому, минувши Віфсаїду, на околиці якої він одужав.

Це чудо описав тільки євангеліст Марк, причому це єдине чудо зі всіх чудес Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа, котре Він учинив у два прийоми.

Зір, як відомо, є прообразом розуміння. Повернення зору сліпому, само собою, є прообразом стану учнів Ісуса Христа у їх еволюції – від нерозуміння учнями Ісуса Христа на початку Його служіння до неповного розуміння Ісусового вчення і, врешті-решт, до повного прозріння. Себто все так як у цього сліпого, який спочатку був цілком сліпий і нічого не бачив. Потім, коли Ісус послинив хворому очі, поклав руки на нього і запитав, чи бачить немічний, то він неповністю став бачити, бо люди здавалися йому немов дерева. Цим Ісус хотів наочно показати учням, що ця людина вже не повністю сліпа, однак бачить ще погано.

Чи не вони – учні Його – не такі на цю пору? І врешті-решт, коли Ісус поклав Свої руки на очі хворого, то він прозрів, почав бачити все ясно, виразно й усвідомлено. Саме до такого стану повинні будуть прийти учні Ісуса, незважаючи на те, що процес їх духовного прозрівання затягнувся, проходить повільно та з труднощами.

Це диво натякає нам ще на таке. Ісус Христос показав, що так як цілковите зцілення цього сліпого відбулося не прилюдно, так й розуміння учнями Ісусового Вчення краще відбувалося тоді, коли Він навчав учнів не на людях, а окремо, особисто бесідував з учнями, себто тоді, коли їм не перешкоджали злорадні й лихослівні думки натовпу, особливо, коли натовп підбурювали книжники і фарисеї проти Ісуса. Натовп, безперечно, інколи ставав на заваді Ісусові реалізовувати розвиток Його запланованої діяльності, оскільки більшість людей турбувалися суто за свої меркантильні інтереси, за своє фізичне зцілення, а не за духовне.

 

 

17.25. Вигнання демона з підлітка сновидного-епілептика

 

Спускаючись з гори Єрмон, Ісус Христос із трьома учнями ще залишилися на горі, а решту учнів попереду їх опустилися до підніжжя гори. Коли ж Ісус Христос прийшов до решти учнів Своїх, то побачив, що біля них багато народу й особливо книжників. Вони гостро сперечалися з учнями. Коли цей натовп побачив Ісуса Христа, то від здивування, від нежданої появи серед них Ісуса сполохнувся, побіг назустріч Ісусові, вітаючи Його. Ісус запитав книжників:

– Про що ви сперечаєтеся з учнями? (Мр. 9. 16).

А у відповідь один з натовпу впав навколішки перед Ісусом і повідомляє:

– Учителю, я привів до Тебе сина свого. Він має духа німого. Цей дух, як схопить сина, кидає ним об землю, трясе. Тоді син випускає з рота піну, скрегоче зубами, сохне. Син біснується під час нового Місяця та мучиться тяжко (Мт. 17. 15). Цей дух так вимучує сина, що він ледве відходить (Лк. 9. 39).

– Я, – мовив батько, – казав Твоїм учням, щоб прогнали злого духа, та вони не змогли (Мр. 9. 18; Мт. 17. 16; Лк. 9. 40).

Вислухавши батька хворого підлітка, Ісус Христос каже народові:

– О, роде невірний і розбещений, – доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене хворого! (Мр. 9. 19; Мт. 17. 17).

– Цими словами до народу Ісус підкреслює, що народ невіруючий і розбещений, тому він терпить невдачі.

До Ісуса привели цього хворого. Як тільки хворий побачив Ісуса Христа, то демон затряс ним. Хворий впав на землю, ним трясло, підкидало; він заливався піною, що витікала з рота. Це був типовий епілептичний напад.

Побачивши це, Ісус запитав батька:

– Як давно хворіє син?

Батько відповів, що з дитинства цей дух водив його і в вогонь, і до води, щоб погубити.

Мабуть, йдеться про небезпечне для життя ходіння уві сні. Тоді благає батько Ісуса:

– Коли можеш Ти, то змилуйся над нами і допоможи нам!

Щодо цього благання Ісус так відповів: «Щодо того твого «коли можеш», – то тому, хто вірує, все можливе!» (Мр. 9. 23).

Ісус так сказав, тому, що, мабуть, помітив сумніви батька у вірі й наголосив, що з Божою допомогою нема нічого неможливого для людей.

У цю мить батько хлоп’яти слізно закричав:

– Вірую, Господи, – допоможи невірству моєму! (Мр. 9. 24).

Почувши цей виклик до натовпу почало прибувати все більше народу, серед них багато просто із-за цікавості.

Тоді Ісус наказав нечистому духові: «Душе німий і глухий, Я наказую тобі: вийди з нього, і більше в нього не входь!» (Мр. 9. 25).

У цю мить хворий, що лежав на землі, голосно закричав, затрясся і нечистий дух вийшов з нього, а хворий збліднув, став нерухомий, немов мертвий. Багато присутніх людей навіть почали казати, що хлопець помер. І цей опис, як і воскресіння дочки Яіра, показують, що звільнення від влади сатани завжди схоже на перехід від смерті до життя. Тоді Ісус взяв руку хворого, підвів його, підліток встав і відчув себе здоровим тієї ж миті (Мт. 17. 18).

І всі дивувалися Величі Божій! (Лк. 9. 43).

Коли Ісус з учнями прийшли до дому, то учні почали питати Господа чому ж ми не могли зцілити цього хворого. На те Ісус сказав учням: «Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту» (Мр. 9. 29). Тут, безперечно, не йде мова про якийсь особливий рід злих духів, а про демонські сили взагалі. А щодо «молитви і посту», то слід розуміти невдачу учнів тому, що вони не поклалися молитовно на силу Божу. Обидва слова – і «молитва», і «піст» – означають потребу зосередження на Богові задля досягнення конкретної мети, забувши про все плотське. Можливо, учні самонадіялися у зв’язку з тим, що раніше у них були успіхи у зціленні.

Виходячи з розповіді батька хворого та назви підрозділу у Євангеліях (Мр. 9. 14 – 29; Мт. 17. 14 – 18; Лк. 9. 37 – 43) – «Оздоровлення сновидного», у хворого підлітка було дві вельми важкі хвороби – сновидність та епілепсія.

Сновидний – це хворий на сомнамбулізм, яке називають ще «сноходіння, або ходіння уві сні», «автоматичне блукання», російською мовою – «лунатизм». Сновидність характеризується сутінковим затьмаренням свідомості й тому такі люди ходять уві сні, блукають. При цьому вони роблять звичні для них рухи та дії, а коли прокидаються, то всього того зовсім не пам’ятають й не знають, що вони витворяли уві сні.

Епілепсія – це хронічна недуга, яку ще називають «падуча хвороба», «схоплення», «епілептичні напади». При епілепсії уражається головний мозок, тому хвороба проявляється повторними судомами, припадками, нападами, внаслідок чого змінюється особистість хворого.

Цей випадок віддзеркалює надзвичайну велику людську потребу у зціленні та нездатність Ісусових учнів допомогти, себто це та життєва повсякденна реальність, з якою ми зустрічаємося при відсутності Христа. Учні, від яких очікували допомоги, виявилися не здатними допомогти, оскільки при відсутності Ісуса вони, мабуть, ослабли у вірі. А віру треба зміцнювати у молитві та своїх вчинках.

 

 

17.26. Знаходження грошей у роті риби

 

Як тільки Ісус Христос з учнями повернулися до Капернауму, то їх там перестріли збирачі податків на храм. Вони підійшли до Петра і питають: «Чи не заплатить ваш Учитель дидрахми?» (Мт. 17. 24).

Адже відповідно до ізраїльських традицій кожний єврей у віці понад 20 років повинен був один раз на рік заплатити особливий податок у розмірі однієї дидрахми на підтримання храму. А дидрахма – це монета вартістю дві драхми.

Характерно, що збирачі податків звернулися до Петра з такою зневажливою інтонацією, бо, мабуть, думали, що Ісус через матеріальну бідність Свою не зможе заплатити дидрахми, як велить закон.

Однак, Петро відповів, що Учитель заплатить, бо він знав, що цього року ні Ісус, ні Петро ще не платили податку. Потім Петро прийшов додому, а Ісус, безперечно, як Господь Бог наш, знав про цю розмову, хоч не був присутній при ній, і перш ніж Петро розкаже Йому про це, Ісус, випереджаючи, сказав Петрові: «Як ти думаєш, Симоне: царі земні з кого беруть мито або податки: від синів своїх чи чужих?» (Мт. 17. 25).

Петро відповів, що від чужих земні царі беруть податки, то Ісус каже: «То ж вільні сини! Але щоб їх не спокусити, піди на море, закинь вудку і як зловиш першу рибу, відкрий їй рота і знайдеш там сатира; візьми цього сатира і віддай збирачам податків за Мене і за себе» (Мт. 17. 26 – 27).

А «сатир», як відомо, – це грецька срібна монета, що вартує 4 драхмам. Хоч у Євангелії від Матвія немає завершення цієї історії, але без сумніву можна здогадатися, що Петро так і зробив і що чудодійні слова Ісуса Христа справдилися: все було так, як сказав Христос.

Отже, коли Петро сказав, що від чужих земні царі беруть податки, а члени їх сімей (сини) від сплати податків звільняються, то Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос, задаючи Своє запитання, хотів показати Петрові, що не тільки Він Сам, як Цар, повинен бути звільнений від сплати податків й учні Його, як сини Царства, повинні звільнятися від оподаткування, бо вони мають привілеї.

Але Ісус не хотів ускладнювати ситуацію, бо влада і так постійно шукала приводу, щоб звинуватити Ісуса, тому Він і створив це чудо – знаходження грошей у роті риби.

Це диво підкреслює, що Ісус Христос наставляє кожного з нас виконувати свої обов’язки перед владою, щоб не ускладнювати собі життя, а також радить всім людям давати гроші на розвиток церкви.

Ці міркування слід прийняти до уваги, бо й сьогодні багато українських церковних приходів на грані виживання, особливо у східних областях країни. А зумовлено це тим, хоч як не дивно, що після владарювання спустошливого атеїзму, нині на превеликий жаль переважна більшість прихожан пенсійного віку. За свою пенсію вони самі не спроможні звести кінці з кінцями, не кажучи вже про фінансову підтримку церкви. Молодь і працездатне населення, на жаль, ще не знає дороги до Церкви. Це сумно!

 

 

17.27. Зцілення сліпого від народження

 

Одного суботнього дня Ісус Христос у Єрусалимі проходив з учнями і побачив сліпого від народження чоловіка. Принагідно учні запитали Його: «Учителю, хто у цьому випадку згрішив: чим сам сліпий, чи батьки його, що сліпа дитина у них народилася?» (Ів. 9. 2).

Ісус дослівно так відповів на це запитання: «Не згрішив ні він сам, ні батьки його, а народився він сліпим тому, щоб діла Божі з’явилися на ньому» – і продовжив – «Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надходить ось ніч, коли ніхто нічого не зможе виконувати. Поки Я на світі, – Я Світло для світу» (Ів. 9. 3 – 4).

Під словом «день» треба розуміти час, відведений Ісусові, для реалізації Його земних справ. Слово «ніч» віщує Ісусові, що наближається Його мученицька смерть на цій землі. Фраза «Я Світло для світу» підкреслює, що Ісус – джерело Спасіння для тих, хто прийме Його Вчення і піде за Ним, для всієї нашої планети. Після того як Ісус піде з нашої землі, «світити світові» будуть Його учні, свята церква, святі люди, які будуть приводити до Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа все нові й нові душі людські.

Сказавши це, Ісус сплюнув на землю та зі слини, землі та пороху (прах, з якого Господь створив першу людину) замішав грязь, помазав нею очі сліпонародженого і сказав йому: «Йди і помийся у ставку Сілоам».

У перекладі з гебрайського назва цього ставка «Сілоам» означає «посланий, посланець або послання», що підкреслює той факт, що Ісус Батько Небесний послав Ісуса на землю, себто Ісус був Посланий – Посланець Божий.

До речі, цей ставок чи купальня Сілоам знаходилася на південно-східному краї Єрусалиму. До неї текла вода зі струмка Гіхон тунелем, який побудував ще цар Єзекій.

Хворий так й зробив. Пішов і вмився та повернувся зрячим. Ісуса з учнями на цьому місці вже не було.

Сусіди і люди, що раніше бачили цього сліпого, перепитувалися – чи не той це чоловік, що був сліпий, сидів і просив милостиню? Одні люди, пізнавши його, говорили, що це той самий, що був сліпий, інші казали – ні, це схожий на цього сліпця. А він сам радісно відказував:

– Це я! Це я! Це я був сліпий і прозрів!

Люди запитували:

– Як же ти прозрів?

А зцілений із задоволенням оповідав:

– Чоловік, що Його звуть Ісусом, грязь зробив і нею помазав мені очі, а потім послав мене в Сілоам вмитися. Я так зробив і почав бачити (Ів. 9. 10 – 11).

Люди, що чули цю оповідь, почали розпитувати, де ж Ісус, а оздоровлений відповідав, що не знає. Тоді люди схопили зціленого Ісусом сліпця і повели його до фарисеїв, звинувачуючи Ісуса, що Він зцілив сліпого від народження у суботу і цим порушив закон.

Фарисеї теж по-своєму почали розпитувати зціленого чоловіка, як він прозрів, коли і як його зцілив Ісус.

А хворий, що прозрів, розповів їм:

– Грязь поклав мені Ісус на очі, я вмився і бачу.

Багатьох фарисеїв обурило те, що в суботу Ісус місив землю й порох зі слиною, а це була, як вони вважали робота, яка заборонялася в суботу.

Тоді думки фарисеїв розділилися. Одні звинувачували Ісуса, казали, що не від Бога Він, бо суботи не дотримується, й тому Він буцімто відвертає людей від Господа. Інші не погоджувалися з першими фарисеями й мотивували це тим, що грішна людина не може чинити такі чудеса. Така суперечка виникла між фарисеями. Тоді фарисеї запитали зціленого:

– А що ти скажеш про Ісуса, оскільки Він тобі очі відкрив?

Зцілений без вагання, ствердно відповів:

– Ісус – Пророк! (Ів. 9. 17).

Але юдеї не повірили тому, що незрячий прозрів при такому сумнівному, на їх погляд, методі зцілення. Вони відшукали й покликали батьків того зціленого, щоб переконатися: Чи це їх син?, Чи він народився сліпим?, Як він прозрів?

Безперечно, батьки засвідчили, що це їх син, що він народився сліпим і що він тепер абсолютно добре бачить. Але батьки боялися юдеїв, котрі давно вже готовили змову проти Христа, і прагнули відлучити Його від синагоги як єретика, тому батьки вилікуваного сліпого сказали, що вони не знають як він прозрів, яким чином, і запропонували допитувачам запитати самого їх сина, оскільки він дорослий, то й все сам розкаже їм про себе.

Вдруге з натиском лжесвідчити звернулися юдеї до оздоровленого сина тільки-що допитаних батьків з словами: «Віддай хвалу Богові. Ми знаємо, що грішний Отой Чоловік – Ісус» (Ів. 9. 24).

У напруженій обстановці під юдейським загрозами оздоровлений сліпонароджений був на боці Ісуса Христа й на те відповів: «Я не знаю – чи Він грішний? Одне тільки знаю, що я був сліпим, а тепер бачу!» (Ів. 9. 25).

І ще раз нав’язливо запитали зціленого: Як його зцілив Ісус?, Що Він йому робив?, Як Він відкрив йому очі?

Оздоровлений дещо роздратовано і саркастично відповів до них: «Я вже вам все це говорив, а ви не слухали. Що бажаєте знову почути? Може й ви Його учнями хочете стати?» (Ів. 9. 27).

Тоді юдеї висварили зціленого, виправдовуючись: «То ти Його учень, а ми учні Мойсеєві. Ми знаємо те, що Бог говорив до Мойсея, а звідки ж узявся Оцей, ми не відаємо» (Ів. 9. 28 – 29).

«То ж воно й дивно, що не знаєте ви, звідки Він», – сказав оздоровлений юнак, – «а Він мені очі відкрив! Всі ми знаємо, що грішників Бог не послухає. Бог слухає богобоязливих, богоприхильних і виконує їх волю. Споконвіків не чувано, щоб хтось на світі очі відкрив сліпому від народження. Коли б не від Бога був Ісус, то Він нічого не міг би вчинити і не міг би зцілити мене» (Ів. 9. 30 – 33).

Обурені, нестримані, егоїстичні та самолюбиві юдеї вигнали оздоровленого, промовляючи услід: «Ти грішником народився, і ти збираєшся нас вчити!».

Через недовгий час дізнався Ісус, що фарисеї та інші юдеї вигнали зціленого Ним юнака, знайшов його і питає: «Чи віруєш ти в Сина Божого?» (Ів. 9. 35).

Юнак, уточняючи, запитав: «Хто ж то, Пане, Такий – Син Божий, щоб я вірував у Нього?» (Ів. 9. 36). Безперечно, я хотів би вірувати в Сина Божого.

Ісус роз’яснив йому: «Ти ж бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою це Він (Син Божий)» (Ів. 9. 37).

«Я вірую, Господи, вірую!» – від всього серця вигукнув прозрілий і низько вклонився Спасителю і Господу Богові нашому Ісусу Христу.

Й Ісус розповів про Свою місію: «На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видющі, щоб стали незрячі» (Ів. 9. 39).

Вислів «На суд Я прийшов у цей світ» насправді означає, що Ісус не прийшов судити чи засуджувати людей, а якби попередньо випробовувати їх наскільки вони готові сприйняти благу вістку – Євангеліє. «Темні» – це ті, котрі повинні усвідомити свою безпомічність й прозріти. Ті «видющі», котрі стануть «незрячі», – це ті, що думають буцімто вони бачать – «видющі», а насправді, вони засліплені своєю самонадіяністю, своїм егоїзмом, своїм зверхвидаванням, своєю гординею і не побачили того, що творить Ісус, по суті, «незрячі». Ісус мав на увазі, що «осудить» їх, наказуючи сліпотою та й вони самі засліплюють себе й втікають від Світла. Далі свою справу робить сатана.

Деякі фарисеї, що були там, сприйняли ці слова стосовно себе і запитали: «Чи ж ми невидющі?».

А Ісус Христос відповів їм: «Якби ви невидющі були, то не мали б гріха; а тепер ви говорите: «Бачимо», – то й ваш гріх зостається при вас!» (Ів. 9. 40 – 41).

Ісус не раз зцілював сліпих. Про це вказував пророк Ісая, що Месія буде «відкривати очі незрячим» (Іс. 42. 7). Це диво, описане євангелістом Іваном, знаменне тим, що Ісус у ньому розкрив Себе і повідомив, що Він Син Божий.

Ісус Христос зцілив тяжкого хворого, безнадійно сліпого від народження. Його фізична сліпота є символом сліпоти духовної.

Це диво має й велике повчальне значення. Адже учні Ісусові, побачивши сліпого, знали, що будь-яке людське страждання є наслідком гріха. Тому вони й завдали Ісусові запитання: «Чому ця людина народилася сліпою?». Адже вона не могла згрішити ще у лоні своєї матері – міркували учні. Виходячи з таких міркувань, учні гадали, що сліпонароджений прийшов на цей світ тому, що згрішили його батьки, або хтось один з батьків – мати чи батько.

Але Господь і Спаситель наш сказав, що у даному випадку сліпота не є наслідком якогось конкретного гріха чи прогрішення. Такі люди час від часу народжуються на світ, щоб завдяки цим вадам, виявилося Боже піклування про людей, якого вони не завжди усвідомлюють. Адже чим безнадійніша трагедія для людини, для сім’ї, для народу чи народів, тим яскравіше на її тлі виявляється і звеличується творіння Боже і рятівна слава Божа.

 

 

17.28. Зцілення скорченої жінки від духа немочі

 

Ісус Христос навчав у одній із синагог Переї в суботу. Там була одна жінка, яка 18 років мала духа немочі. Вона була скорчена, скривлена, зігнута, згорблена і не могла випростатися. Ісус побачив її серед численного народу і покликав до Себе.

Жінка ця ледь підійшла до Ісуса і Він поклав на хвору Свої руки та сказав їй: «Жінко, ти звільнена від недуги своєї» (Лк. 13. 12). Жінка зразу ж випросталась, зцілилася і стала славити Бога!

Старший цієї синагоги, побачивши це чудодійне зцілення, замість хвали Ісусу сильно обурився, що Ісус оздоровив у суботу, порушивши закон. Старший синагоги звернувся до народу з такими словами: «Є шість днів, коли можна працювати, – приходьте тоді та оздоровлюйтесь, а не суботнього дня» (Лк. 13. 14).

Ісус відповів на це лицемірство і це лжеповчання: «Лицеміре, хіба кожен з вас у суботу не відв’язує від ясел свого вола чи осла і не веде напоїти його. А цю Авраамову дочку, яку сатана зв’язав вісімнадцять років, хіба не належить звільнити від цих пут у суботній день?» (Лк. 13. 16).

Коли супротивники Ісусові слухали ці слушні й мудрі слова Його, то неабияк засоромилися. А народ, прихильний до Ісуса, тішився всіма славними вчинками Господа, які Він вчинив.

Ми бачимо, що Ісус, як завжди, навчаючи народ, підкріпляв Свої вчення Своїми славними ділами, все сказане аргументував і зрозуміло доносив до народу. Цей раз Ісус це чудодійне зцілення провів під час Свого останнього навчання у синагозі. Після цього Він навчав у різних інших місцях.

Зцілення цієї хворої жінки каліки символізує місію Ісуса – зцілення народу від духовного каліцтва, дарування йому здатності триматися прямо, а не горбитися, не згинатися перед закордонним тягарем імперського гноблення.

Хвору жінку Ісус зцілив і словом, і накладанням рук, причому наступило миттєве одужання, жінка випрямилася і славила Бога.

Проводячи це зцілення, Ісус засудив і натовп, і його вождів, у тому числі й старшого синагоги, натякаючи на те, що ні народ, ні його керівники, не цікавляться серйозно тим, що Бог міг би зробити і робить у житті кожного з нас. Ісус заїкнувся, що релігійні вожді Ізраїлю своїми не Богоугодними словами і поведінкою утримують народ від прийняття Царства Божого.

Слова Ісуса «Лицеміре, хіба кожен з вас у суботу не відв’язує від ясел свого вола чи осла і не веде напоїти його. А цю Авраамову дочку, яку сатана зв’язав вісімнадцять років, хіба не належить звільнити від цих пут у суботній день?» (Лк. 13. 16) підкреслюють наскільки лицемірні Його противники. Адже вони в суботу з «чистою совістю» доглядають за своєю худобою, годують її, напоюють, а допомогти в суботу людині, не кому-небудь, а людині, вважають «протизаконним». На якій підставі?

– Безпідставно.

Почувши ці слова, противники Христові не мали чим Йому заперечити, вони засоромилися.

 

 

17.29. Зцілення хворого на водянку

 

Було це у Переї. Ісус Христос у суботу прийшов у дім одного з фарисейських старшин, щоб хліба спожити.

Присутні, що були в цьому будинку, в основному законники і фарисеї, пильно споглядали за Ісусом, бо у цьому домі був один хворий на водянку.

Виглядає, що фарисеї та законники навмисне запросили цього хворого, щоб дізнатися, що Ісус буде робити, коли побачить цього недужого.

Водянка, або водяна хвороба, – це скупчення рідини (води по-народному, а по-науковому – транссудату) у будь-якій порожнині (черевній, плевральній, довколосерцевій, дуплині чи довкола мозку, яєчка, в оці, матковій трубі, сім’яному канатику, слізному мішку, суглобі тощо) тіла людини. Не всі із зазначених різновидностей водянки можна побачити оком.

Оком легко можна побачити, коли рідина скупчується у всіх порожнинах тіла одночасно та у всіх м’яких тканинах, що називається анасаркою. Якраз такий найважчий різновид водянки, мабуть, був у хворого, який був у будинку фарисейського старшини. Такого хворого видно зразу, бо він стає товстим і величезним від наявності води у порожнинах тіла та у шкірі, під шкірою, у м’язах. Такий хворий задихається, з трудом пересувається. Це дуже важкі хворі, великі страждальці, які, як звичайно, приречені на смерть.

Побачивши бідолашного хворого на водянку Ісус Христос, запитав законників і фарисеїв:

– Оздоровлювати в суботу годиться чи ні?» (Лк. 14. 3).

Господар дому і його гості мовчали.

Тоді Ісус Христос доторкнувся до хворого, вилікував його та відпустив.

Потім Ісус знову звернувся до присутніх:

– Коли (син) чи осел або віл котрогось із вас упаде в криницю, то хіба ви не витягнете його суботнього дня? (Лк. 14. 5).

Деякі книжки пишуть, що Ісус сказав слово «син», замість «осел чи віл», тому ми додали «син» у цей вислів. Законники і фарисеї, що були там, нічого не могли відповісти на це запитання Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа. Так й передбачав Ісус, але навіть якби вони не мовчали, то погодились би, що якщо чийсь син упав би у колодязь, то він не звертав би увагу на суботу, а мерщій витягнув би рідного сина. Ця розмова Ісуса повчає, що допомагати страждальцю, хворому в суботу не забороняється.

Це дивне зцілення хворого на водянку, а головне, розуміння Ісуса Його найзапеклішими ворогами – законниками та фарисеями, підготовляє нас до розуміння того, що й нечисті та грішники можуть унаслідувати Царство Боже, якщо вони переорієнтують свою свідомість та виправляться.

Благословенний Бог наш всіх закликає до Царства Божого: кожного – і праведного, і грішника. Кожен, хто покається, і прийме для себе за ідеал Вчення Ісуса Христа у будь-який період свого життя має шанс увійти в Царство Боже. Згадаємо, як простив Ісус розбійнику, що був прибитий до хреста поряд з Ісусом і покаявся в останні хвилини свого життя.

 

 

17.30. Воскресіння Лазаря

 

У Віфанії, розташованій на східному схилі Оливної гори, був один хворий Лазар, що не тільки походив з одного села з Марією та сестрою її Мартою, а приходився братом Марії. Тієї ж Марії, котра, як відомо, пізніше помазала Господа миром і своїм волоссям Йому ноги обтерла.

Побачивши, що загальний стан Лазаря щодня погіршується, Марія з Мартою послали гінця до Ісуса Христа з сумними словами: «Ось нездужає, Господи, той, кого Ти любиш!» (Ів. 11. 3).

Коли дізнався про це Ісус, то й сказав Своїм учням: «Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, – щоб Син Божий прославився нею» (Ів. 11. 4).

Хоч Ісус любив Марту, сестру її Марію, Лазаря та дізнався про нездужання Лазаря, Він ще два дні продовжував навчати у Єрусалимі, де йому повідомили про хворобу Лазаря. А Віфанія від Єрусалиму була на віддалі 15 стадій, або близько 3 кілометрів. Коли Ісус дізнався про важку хворобу Лазаря, то Він не відправився в дорогу негайно. Це не тому, що Ісус недостатньо любив Лазаря чи страхався юдеїв, а тому, що Ісус так діяв у відповідності з планами Отця.

Через два дні після звістки про Лазаря Ісус сказав учням, що хоче вирушити в Юдею. Правда, учні сумнівалися щодо правильності такого рішення, говорячи:

– Учителю, недавно юдеї хотіли Тебе камінням побити, а Ти знову туди підеш?

Ісус відповів:

– Хіба день не має дванадцять годин? Якщо хтось ходить вдень, не спіткнеться, бо він бачить цьогосвітнє світло. А хто ходить вночі, той спіткнеться, бо немає в ньому світла. – Друг наш Лазар заснув, піду його розбудити, – додав Ісус (Ів. 11. 9 – 11).

Учні з нерозумінням мовили:

– Якщо заснув, то він, Господи, видужає, – стверджували вони (Ів. 11. 12).

Але Ісус натякнув учням про смерть Лазаря, а вони й далі думали, що Господь каже про відпочинок уві сні. Тоді Ісус зрозуміліше для учнів сказав:

– Помер Лазар. І Я тішуся за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Ходімо ж до Лазаря (Ів. 11. 14 – 15).

Зауважмо, що Ісус смерть Лазаря назвав як «сон», сказавши «Лазар заснув». Цим Ісус підкреслив лише фізичну, тілесну смерть Лазаря, але не духовну. Смерть, як можна зрозуміти зі слів Ісуса, схожа до сплячого тіла, але не є несвідомим сном душі покійного. На жаль, учні спершу хибно зрозуміли Ісуса, бо подумали, що Лазар не помер, а заснув.

– Ходімо й ми, – сказав Хома, званий Близнюк, до співучнів, – щоб з Ним повмирати (Ів. 11. 16).

У цих словах прозвучала прихована іронія невіруючого Хоми, кличка якого Близнюк вказувала на його нестійкі, двоїсті думки.

Коли Ісус з учнями прибули до Віфанії, то дізналися, що Лазар помер і пройшло вже чотири дні як його поховали, де він спочиває у гробі. Зауважимо, що через жаркий клімат Палестини померлих у цьому краї ховали у день смерті. Багато юдеїв прийшли до Марти з Марією висловити своє співчуття.

Марта дізналася, що до їхнього дому наближається Ісус і побігла Йому назустріч, а Марія була вдома, бо не знала, що Ісус підходить до їх дому. Зустрівши Ісуса, Марта каже до Нього:

– Коли б Ти, Господи, був тут, то не помер би мій брат. – І продовжує Марта, – Але я знаю Ісусе, що чого Ти тільки попросиш в Бога, то дасть Тобі Бог! (Ів. 11. 21 – 22).

Ісус відповідає Марті:

– Воскресне твій брат! (Ів. 11. 23). З цієї обіцянки зав’язується бесіда Ісуса з Мартою.

А Марта, знаючи про загальне воскресіння всіх померлих, каже Ісусові:

– Знаю, що Лазар воскресне у день воскресіння останнього дня (Ів. 11. 24).

Ці слова вказують, що Марта не вірила про воскресіння сьогоднішнього дня, а про воскресіння останніх днів земних.

Ісус повчає Марту та випробовує її віру словами:

– Я воскресіння й життя! Хто вірує в Мене, – хоч й вмре, буде жити. І кожен, хто живе і хто вірує в Мене, – повіки не вмре. – Чи ти віруєш в це?, – запитує Ісус Марту.

Марта виражає повну згоду з Ісусом і каже Йому:

– Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що прийшов на цей світ (Ів. 11. 27).

Отже, Марта вірила у три постулати стосовно Ісуса:

1) що Він Христос (Месія);

2) що Він – Син Божий;

3) що Він – прийшов у це світ земний.

Цим Марта підкреслила, що Ісус є Месія і прийшов у світ виконати волю Божу.

Промовивши це, Марта відійшла і покликала нишком Марію, кажучи:

– Учитель тут, і Він кличе тебе! (Ів. 11. 28).

Слово «Учитель» не притаманне для жінок цих часів, бо вчити жінок не було звичаєм юдейських рабинів.

Як дізналася Марія про прибуття Ісуса, квапливо встала і побігла до Нього. Ісус був ще на тому ж місці, де Марта зустріла Його. А юдеї, що були у домі Марії, як побачили, що Марія квапливо встала й мерщій побігла, подалися за нею. Вони гадали, що Марія пішла до гробу Лазаря – плакати там. Адже за єврейською традицією кожного померлого оплакували досить довго, щоб цими діями утішити осиротілих близьких і рідних.

Коли Марія зустріла Ісуса, то припала до Його ніг і, ридаючи, проказувала:

– Коли б Ти, Господи, був тут, то не вмер би мій брат! (Ів. 11. 32).

Голосіння Марії, розжалобило юдеїв та Ісуса, зворушило Його і Він запитав:

– Де ви поховали Лазаря?

А Йому відповідають:

– Іди, Господи, та подивися!

Це ще більше розжалобило Ісуса і Він заплакав. Цим Ісус показав Свою високу емоційність, близькість і любов до людей, а також Свою відмінність від сухих грецьких богів, яким поклонялися язичники.

Юдеї перешіптувалися: «Дивись, як Він любив Лазаря!». А дехто дорікав: «Він очі сліпим відкриває, вони прозрівають. Чи не міг Він зробити так, щоб Лазар не помер?!».

Ці розмови були неприємні Господу і Він, розжалоблений, зажурений і засмучений, прийшов до гробу Лазаря. Лазар спочивав у печері, яка була привалена важким каменем. Такі печери вирубувалися в м’яких вапнякових скалах і їх називали гробами. Гріб привалювали каменем.

Ісус мовив: «Відваліть цього каменя!».

Створилася напружена і драматична ситуація. Юрба людей завмерла в очікуванні.

Марія плакала, а сестра покійного Марта висловила свою недовіру і звернулася до Ісуса: «Господи, уже чути запах, бо Лазар вже чотири дні у гробі».

Безперечно, за такий час тіло руйнується мікробами і віддає неприємний запах.

Ісус тоді нагадує Марті: «Чи не казав Я тобі, що якщо будеш ти вірити, то славу Божу побачиш?» (Ів. 11. 40).

Люди відвалили камінь від гробу Лазаря. Ісус звів очі до неба й промовив: «Отче, подяку приношу Тобі, що мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш мене, але задля народу, котрий довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене» (Ів. 11. 41, 42).

Виголосивши ці слова, Ісус показав Себе, як Син Небесного Отця, як щиро послушний Отцеві Своєму. Це показує, що Ісус дійсно посланий Отцем. Промовивши ці слова, Ісус Христос гучно проголосив: «Лазарю! Вийди сюди!» (Ів. 11. 43).

У цю ж мить із гробу вийшов воскреслий Лазар. Його руки і ноги були перев’язані пасами, а обличчя – хусткою. Це доповнило характеристику Ісуса не тільки як Чудотворця, а й Спасителя і Господа Бога нашого.

Ісус проказав до людей, що там були: «Розв’яжіть Лазаря та й відпустіть його, щоб ходив!» (Ів. 11. 44).

Воскресіння мертвого Лазаря – це чудо з чудес, яке сотворив Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос у присутності великої кількості людей, що були переконливими свідками надзвичайного Божого діяння, котре підтвердило те, що для Бога немає нічого неможливого. Це диво підтвердило загальновідомий вислів Ісуса: «Я є воскресіння і життя».

Смерть – це найстрашніший наслідок людського гріха, гріха в духовній сфері. З точки зору сучасної медицини впродовж 7 хвилин після припинення роботи серця і зупинки дихання наступає клінічна смерть. Впродовж цих 7 хвилин, хоча серце вже зупинилося і небіжчик не дихає, але мозкові клітини ще не зруйнувалися і якщо оживити такого хворого, то він може стати нормальною людиною. Ця клінічна смерть рівнозначна смерті духовній, при якій людина в тілі, або фізично, існує на цій землі, але вона не вірить в Бога, не дотримується Його законів, себто відділилася від Бога. Якщо духовно мертва людина покається, повернеться до Бога, то вона може ожити.

Через 7-10 хвилин після зупинки серця і дихання, себто клінічної смерті, наступає біологічна смерть. При біологічній смерті наступає незворотне припинення життєдіяльності організму, себто роботу серця, органів дихання і мозку вже не вдається відновити. Сучасна медицина у цих випадках безсильна і воскресити хворого вже не може.

Отже, біологічна смерть рівноцінна втраті вічного життя і вічних муках у пеклі. Це чекає всіх грішників, антихристів, атеїстів і заядлих комуністів, котрі не повернулися до Бога.

Лазар знаходився у стані біологічної смерті чотири доби, або 96 годин, вже тіло його почало розпадатися під впливом мікробів. Здавалось би, що це вже все – ніхто не допоможе. Але Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос показав, що Бог Всесильний, Всемогутній і може все.

Цим і розвіяні сумніви деяких скептиків, котрі не вірять що під час повторного приходу Ісуса Христа на землю буде воскресіння мертвих і Страшний суд.

Це диво – воскресіння померлого Лазаря – віддзеркалює всю повноту сили Божої та прорікає, що після власної смерті Ісус теж воскресне і Його власна смерть та воскресіння принесуть Ісусові безмежну славу.

Слова Ісуса Христа «Хіба день не має дванадцять годин? Якщо хтось ходить вдень, не спіткнеться, бо він бачить цьогосвітнє світло. А хто ходить вночі, той спіткнеться, бо немає в ньому світла» ніби мають земний зміст, але вони відносяться до духовного.

Так, «ходити вдень» при «світлі» означає щодня ходити (жити) за волею Господньою, дотримуючись Заповідей Божий, і таке життя безпечне, бо така людина «не спіткнеться». Інша річ, ті хто «ходять вночі» «без світла», себто живуть у сфері зла, ті «спотикаються». Цими словами Господь закликає: не відходьте від світла!

 

 

17.31. Зцілення десятьох хворих на проказу

 

Коли Ісус Христос з учнями йшов до Єрусалиму, то Він проходив між Самарією та Галілеєю. На цьому шляху Вони підходили до одного Самарійського села, а назустріч їм вийшли 10 чоловіків хворих на проказу. Вони стали здалеку перед селом на шляху, через який наближався до них Ісус.

Коли Ісус наблизився до хворих, то всі вони гучно промовили: «Ісусе, Наставнику, – змилуйся над нами!» (Лк. 17. 13).

Побачивши їх, Ісус промовив до хворих, що були в ці часи невиліковними: «Йдіть та покажіться священикам!» (Лк. 17. 14).

Прокажені так і зробили. Вони повернулися і пішли до села. Поки вони йшли, то й очистилися від прокази, себто цілковито вилікувалися і стали ритуально чистими.

Один самарянин із десяти зцілених, коли побачив, що вилікувався, то повернувся до Ісуса й почав гучним голосом славити Бога. Він припав обличчям до Ісусових ніг, висловлював Йому щиросердечні й безмірні подяки.

На це Ісус запитав: «Хіба не десять вас очистилося, а дев’ять де? Чому вони не повернулися хвалу Богові віддати, окрім цього чужинця». Продовжуючи, Ісус сказав зціленому самарянину: «Підведися та йди: твоя віра спасла тебе!» (Лк. 17. 17 – 19).

Творячи це диво, Ісус зцілив 10 хворих на проказу, не наближаючись до них. Це вже другий випадок, описаний євангелістом Лукою, коли Ісус зцілив хворих на проказу. Як і в перший раз, Ісус звелів зціленим показатися священикам.

Як бачимо, зцілилося 10 чоловік і лише один з них – самарянин з іншого племені – виявився щиро вдячним, повернувся, прославляв Бога і подякував Ісусові. Тільки він усвідомив значення того, що зробив для нього Ісус. Лука не пише, чи усвідомив він те, що Ісус – Месія. Але цей зцілений зробив правильно.

Інші дев’ять зцілених не повернулися подякувати Ісусові. Це може символізувати те, що в особах невдячних дев’яти Ізраїльський народ не визнавав Ісуса за Месію, хоча ходив до Ісуса за зціленнями, вживав духовну і натуральну їжу з Його рук, якщо згадати дива нагодування багатьох тисяч людей. Але, на превеликий жаль, не признавали ізраїльтяни Ісуса за Месію, тоді як неєврейський народ, який представляє той же зцілений самарянин, виявився не таким як інші. Такі люди є і серед нас.

 

 

17.32. Зцілення сліпого Вартимея

 

Ісус Христос з учнями був у Єрихоні, що розташований близько 8 км на захід від ріки Йордан. Коли Ісус виходив з міста з учнями та з безліччю народу, то в цей час біля дороги сидів один невидющий Вартимей, син Тимеїв, та просив милостиню.

Коли сліпий почув, що повз нього проходить народ, то й запитав когось поблизу: «Що це таке?».

Йому сказали, що проходить Ісус Назарянин. Тоді сліпий почав голосно, не замовкаючи, горлати: «Ісусе, Сину Давидів, – змилуйся над мною!».

Люди, що йшли попереду, сварили на сліпого, щоб він замовк, бо некрасиво перед людьми, а він ще більше волав: «Сину Давидів, – змилуйся над мною!».

Це свідчить про те, що Вартимей вже чув від людей, що Ісус повертає хворим зір.

Ісус зупинився і звелів привести сліпого до Себе. Люди покликали Вартимея й кажуть йому: «Будь бадьорий, устань, – Він кличе тебе» (Мр. 10. 49).

Незрячий скинув свого плаща, зіскочив з місця і прибіг до Ісуса. Коли ж Вартимей наблизився до Ісуса, то Господь запитав його:

– Що ти хочеш, щоб Я зробив тобі? (Лк. 18. 41; Мр. 10. 51).

Незрячий відповів:

– Господи, – нехай я прозрію!

А Ісус каже до сліпого:

– Стань видющий! Іди, твоя віра спасла тебе! (Лк. 18. 42; Мр. 10. 51).

У цю ж мить сліпий прозрів і пішов вслід за Ісусом у Єрусалим, прославляючи Бога і дякуючи Йому. Всі люди, що бачили це дивовижне зцілення, віддали хвалу Богові.

Євангеліст Матвій пише, що там було двоє сліпих (Мт. 20. 30). Далі Матвій описує події так як і Марк та Лука: сліпі почали благати Господа, Сина Давидового, щоб зцілив їх; Ісус зупинився і покликав сліпих та запитав, що вони хочуть, а сліпі сказали: «Господи, – нехай нам розкриються очі!» (Мт. 20. 33). Ісус змилосердився, доторкнувся до їхніх очей і тут же сліпі прозріли та подалися за Ісусом.

Можливо, сліпих було двоє, але Марк і Лука зосередили свою увагу на одному з них – на Вартимеї, який привертав найбільшу увагу. Можливо, це диво євангелісти записали з розповіді одного з апостолів, а самі не бачили його.

За Матвієм і Марком зцілення відбулося під час виходу Ісуса з Єрихону, а Лука пише, що це диво Ісус здійснив тоді, коли підходив до Єрихону. Тут всіх євангелістів – правда. Адже в ті часи існувало два Єрихона – старий і новий. Ісус Христос здійснив чудодійне зцілення сліпих тоді коли вийшов із старого Єрихону (Матвій і Марк) і направлявся до нового Єрихону (Лука).

У Марка – це останнє описане диво. Воно праобразно немов говорить про апостолів, які, можливо, зараз не розуміють слів, діл, діянь і науки Ісуса Христа, але вони прозріють та урозуміють Месіанське служіння Господа Ісуса Христа.

Це диво – вилікування сліпого – має великий символічний зміст. Сліпа, безпомічна людина, жебрак – сам не може поліпшити свого стану: ні здоров’я, ні матеріально. Ця людина сидить біля дороги і чекає чогось. І ось проходить Месія і сліпий пізнає у Ньому свого Спасителя, Єдиного рятівника, Котрий може зробити його зрячим. Тоді як інші грішники, люди, вожді Ізраїлю були у сумніві щодо Постаті Ісуса. Це стосується і тих, що йшли попереду і заставляли сліпого замовкнути, щоб не галасував.

Сліпий назвав Ісуса Сином Давидовим й тим самим визнав, що Ісус – Месія нащадок Давида – Месія-Цар. Незважаючи на фізичну сліпоту, Вартимей вірив, що Ісус з Назарету є Ізраїльський Месія. Водночас більшість юдеїв, хоч й були зрячими, залишалися сліпими духовно, бо не вірили в Ісуса. Треба підкреслити, що Ісус не відхилив цих слів, якими назвав Його сліпий, значить, все прийняв із вуст Вартимея.

Ще одна річ, Ісус зцілив сліпих перед тим, як зробити тріумфальний вхід в Єрусалим, себто напередодні Своєї мученицької смерті Ісус знайшов час і можливість, щоб послужити тим, хто мав таку потребу. В цьому віддзеркалюється вельми вагомий аргумент Вчення Ісусового.

Проголошені Ісусом слова «...твоя віра спасла тебе!...» свідчать не про те, що віра сліпого є причиною зцілення, а про те, що віра є засобом зцілення. Фізичне спасіння Вартимея, тобто виведення його зі світу тьми у світ бачення – це лише зовнішній прояв духовного спасіння Вартимея. Вартимей є прекрасним зразком учня відмінника Божої науки.

Сліпий був зцілений силою Месії, в Котрого вірував. Якби Ізраїль повірив у Месію, то віра його народу зцілила б народ від духовної сліпоти.

 

 

17.33. Диво з фіговим деревом

 

Ісус Христос з учнями вранці вийшов з Віфанії та прямував до Єрусалиму. Він зголоднів. При дорозі Ісус побачив одне фігове дерево (смоківниця або інжирне дерево) вкрите листям. Він підійшов до дерева, щоб знайти на ньому якісь плоди, але нічого, окрім листя не побачив на фіговому дереві.

Річ у тому, що плоди на фіговому дереві з’являються перед листям або одночасно з листям, але їх на цьому дереві не було. З іншого боку всі ці події проходили напередодні пасхальних днів, себто ближче середини місяця Ніссан (квітня). А вже у березні на фіговому дереві з’являються їстівні бруньки, немов плоди, а після цього дерева ці покриваються листям. Ці ранні плоди (бруньки) місцеві жителі вживали як їжу.

Коли ж Ісус не побачив плодів, незважаючи на густе, розкішне листя, то це свідчило про те, що цього року фігове дерево не плодоноситиме, бо зелені бруньки дерева переважно опадали, а в кінці травня – на початку червня достигали розкішні плоди. Через те Ісус цілком логічно шукав їстівні плоди на фіговому дереві перед Пасхою.

Не побачивши плодів на фіговому дереві, Ісус каже до дерева: «Нехай плоду з тебе ніколи не буде повіки! Щоб більше ніхто твого плоду не з’їв аж повіки» (Мт. 21. 19; Мр. 11. 14).

Фігове дерево у ту ж мить засохло.

Все це бачили і чули учні Ісуса та інші люди. Вони дивувалися, перешіптуючись: «Як швидко всохло це фігове дерево!».

У відповідь їм Ісус промовив: «Правду кажу вам: Коли б мали ви віру, і не мали сумніву, то ви вчинили б так не тільки з фіговим деревом, а якби й цій горі ви сказали: «Зрушся та зсунься в море», – то й так сталося б. Все, чого ви в молитві попросите з вірою, – то отримаєте!» (Мт. 21. 21 – 22).

На цьому прикладі Ісус виклав учням урок віри. Він наголосив, що віруючі від усього серця отримують все, чого вони тільки не попросять Бога у молитві з вірою. Ісус, зробивши це диво, хотів переконати народ, як важливо вірити. На жаль, Ізраїльський народ так й не повірив у Ісуса.

Фігове дерево, на наш погляд, є символом Ізраїлю тих днів. На перший погляд Ізраїль здавався родючим, приносив плоди й гордився тим, але являв собою безпліддя, висох духовно. Можна розуміти це так: багатообіцяюче листя Ізраїлю не прикривало його духовної пустоти.

Говорячи фіговому дереву, що воно ніколи не дасть плодів, Ісус не мав тут жодного злого наміру. Він втілив у ці слова велике передбачення, що юдейський народ найближчим часом відкине й відмовиться від свого Царя Ісуса Христа і розіпне Його.

Це передбачення Ісуса Христа стосується й найближчих років існування Ізраїлю та його нащадків, яке здійснилося. Цим Ісус передбачив, що у 70 роках після Різдва Христового римляни прийдуть у країну з величезною армією прийдуть у країну, зруйнують Єрусалимський храм і цим самим покладуть кінець політичному існуванню Ізраїлю. Ретроспективно ми знаємо, що так й сталося. У цій війні загинула сила-силенна людей.

Відвернення Ісуса від фігового дерева не треба розцінювати, що Ісус на віки вічні відвернувся від Ізраїльського народу. Це можна простежити разом з історією цього Богом обраного краю від Ісусових часів і до сьогодення.

 

 

17.34. Зцілення відтятого вуха у раба Малха

 

Це диво сотворив Ісус у ці жахливі години, коли Його зрадив Юда й Ісуса було схоплено у Єрусалимі для страти. В суперечці між апостолами та людьми, що прийшли за Ісусом, Петро, захищаючи Господа, мечем рубанув по вусі раба Малха та відтяв йому праве вухо. Малх був рабом у первосвященика.

Ісус сказав тоді: «Облиште, – уже досить!» (Лк. 22. 51). Він доторкнувся до рани на місці вуха і негайно зцілив раба. Вухо миттєво відновилося у Малха.

А до первосвящеників і влади сторожі храму та старших, що прийшли за Ісусом, промовив Господь: «Немов на розбійника вийшли з мечами та киями» (Лк. 22. 52).

Це диво вказує на правдивість всіх цих подій, тому що навіть відомі конкретні імена. І справді, у первосвященика був раб Малх.

 

 

17.35. Другий дивний вилов риби на Галiлейському морі

 

Це диво є першим після Воскресіння Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа і останнім серед всіх чудес, котрі описані у чотирьох Євангеліях. Перед здійсненням цього дива Ісус з’являвся Своїй Матері, Марії Магдалині та двічі Своїм учням, причому вдруге Він з’явився учням у присутності Хоми, оскільки Хома не міг повірити у Воскресіння Ісуса. А цього разу Ісус з’явився учням втретє і було це так.

Перед вечором зібралися разом Симон Петро, Хома Близнюк, Натанаїл з Кани Галiлейської, обидва сини Заведеєві та ще двоє інших Ісусових учнів. Й каже до них Симон Петро:

– Піду риби наловити.

А інші учні мовлять Петрові:

– І ми підемо з тобою.

І всі вони пішли, сіли у човни. Ловили рибу цілу ніч й нічого не впіймали.

Вранці учні почули вельми знайомий голос з берега:

– Чи не маєте діти якоїсь поживи? (Ів. 21. 5). Мається на увазі: чи піймали ви що-небудь?

– Ні!, – відказали апостоли з човна і коли глянули на берег, то побачили там Постать, але не впізнали Ісуса, бо до берега було далеко.

Тоді голос з берега пролунав:

– Закиньте невода праворуч від човна, то й знайдете! (Ів. 21. 6).

Апостоли так і зробили й наловили стільки риби, що не могли витягнути невода.

Тоді з берега Ісус говорить: «Це ж Я, Господь!» (Ів. 21. 7).

Симон Петро перший впізнав Ісуса. Як почув він, що це Господь, то накинув на себе одежину, бо він був роздягнутий, і кинувся в море та поплив до берега. Це, безумовно, характеризує гарячий, імпульсивний характер Петра. Інші учні, що були від берега ліктів за двісті, з човна водою тягнули невода, переповненого рибою. Коли вони вийшли на берег, то побачили там багаття, а на його вугіллі – рибу й хліб. Поряд стояв Ісус і каже до них: «Принесіть тієї риби, що ви наловили!» (Ів. 21. 10).

Пішов Симон Петро й витягнув невода на берег. Там було 153 величезні риби і невід не продерся ні в одному місці. Для рибаків завжди було традицією підраховувати кількість пійманої риби та ділити її поміж всіма рибаками, що ловили разом.

Тоді Ісус каже до учнів: «Ідіть, снідайте!» (Ів. 21. 12).

Всі учні твердо знали, що це Ісус, Господь Бог наш, тому жоден з учнів не вагався, бо не наважився запитати: «Хто Ти Такий?».

Ісус підходить ближче до учнів, бере хліб, рибу і роздає їм. Сам теж розділив трапезу зі Своїми учнями.

Таким чудодійним чином, Ісус втретє з’явився Своїм учням після того, як воскрес із мертвих.

Якщо ми прочитаємо у Євангелії від Матвія (Мт. 28. 6 – 7), то після воскресіння Ісуса Ангел Божий сповістив жінкам, що йшли до гробу Господнього: Немає Ісуса тут, бо він воскрес, як й казав. Підійдіть і гляньте на це місце, де знаходився Він. Ідіть і хутко скажіть Ісусовим учням, що Він воскрес із мертвих, і зустрінуться вони з ним у Галілеї. Там учні Його побачать. Це появлення Ісуса Христа на березі Галiлейського моря підтверджує слова Ангела.

Для Господа було дуже важливо засвідчити Своїм учням про Своє Воскресіння, тому Ісус в різних місцях з’являвся Своїм учням, щоб обнадіяти їх та зрівноважити їх психологічно після всього того, що вони пережили, починаючи від схоплення Ісуса, розп’яття Його, смерті та воскресіння. Учні були розгублені, не знали, що їм робити, яке їх призначення. І от Петро має намір ловити рибу і з ним пішли інші учні, які були свідками цього дива.

Тут важливо відмітити, що після Воскресіння всі кому з’являвся Ісус, не зразу пізнавали Його, лиш через певний час. Це може свідчити про те, що після Воскресіння, Ісус, мабуть, дещо зовні змінився, але не настільки, що Його не впізнавали. Спільний сніданок Ісуса з сімома Своїми учнями після Воскресіння Ісуса надзвичайно вразило учнів. Пізніше, через роки, у одній із своїх проповідей Петро наголосить, що він найбільший свідок щодо Ісуса, бо він їв і пив з Ісусом після Його воскресіння (Дії. 10. 41).

 

 

17.36. Післямова щодо цілительства

 

Звичайно, Ісус під час Свого земного життя вчинив немало див. У книжці описано лише ті, що найяскравіше віддзеркалені у чотирьох Євангеліях. Про всі діяння під час земного життя Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа описати нам грішникам неможливо.

Серед багатьох див Ісуса найчастіше мали місце чудодійні зцілення. І це заслуговує уваги. Ісус Христос чітко показує на всіх цих дивах-прикладах для лікарів, що їх лікування тіла – це ніщо, якщо водночас не проводиться духовне зцілення пацієнта.

Ще античний, давньогрецький лікар Гіппократ, що жив у 460 – 370 роках до Різдва Христового, говорив, що допомога хворому могла б бути набагато ефективнішою, якби лікар впливав і на духовний світ пацієнтів, себто поєднував фізичне і духовне. Недарма, ще стародавні римляни, як й інші давні народи, сповідували істину, що втілена у такий афоризм: «У здоровому тілі здоровий дух – то є велике благо». Через те здавен медицина і церква йшли пліч-о-пліч. І це правильно.

Такий церковно-медичний взаємозв’язок спостерігався й в Україні. Так, ще в ХІ столітті чернігівський князь Святий Микола заснував лікарню при Печерському монастирі у Києві. На початку ХХ століття перший у Києві рентгенівський апарат з’явився саме при одному з Богоугодних закладів. Підтверджено, що віруючі лікарі несуть людям правильне знання, добро й лікують вони набагато краще, аніж невіри. На жаль, цей церковно-медичний зв’язок перервався за роки Радянської влади, котра сповідувала матеріалізм і атеїзм.

За роки Незалежності України, на жаль, ні держава, ні більшість лікарів, вихованих на комуністичній ідеології, не цікавляться або мало цікавляться духовністю. Про це свідчить й те, що лише в поодиноких лікарнях України створюються умови для відправи Служби Божої для хворих, сповідання тяжко та смертельно хворих. Багато лікарів чинять цьому всілякі не обґрунтовані перепони. Вони не визнають, що гріх – причина хвороби, що піст – це духовно-лікувальний засіб, що аборт – це дітовбивство. Ці духовні наслідки хвороби лікарями не досліджуються, тому й результати лікування не довготривалі й ненадійні. А скільки хворих лікуються у різних окультистів, віддаючи душу дияволу!

Таким чином, наше суспільство загалом можна охарактеризувати сьогодні як черстве, жорстоке і бездуховне. В цьому причина хвороб і різних соціальних катаклізмів таких як Чорнобильська катастрофа, котра не має рівних на нашій планеті.

Отже, дорогий читачу, зроби з цього висновок! Вивчай і сповідуй Вчення Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа.

Подивіться ще цікаве

Цікаві факти про біблійних пророків

Xpoнoлoгія від пoчaтку cтвopeння людини

Іроди, царі Іудеї

Хто поділив Біблію на розділи і вірші?

Біблійна хронологія: від Адама до наших днів

Хронологія СтарогоЗавіту 1

Кліматичні Зміни: Веселка, Динозаври та Сп'яніння Ноя після Потопу

ДВІ ЛЕПТИ ВДОВИ - ЦІКАВІ ФАКТИ

Подорожі Біблійних героїв на мапі

Божі пророки

Який перший колір згадується в Біблії?

Довгожителі у Біблії

Біблія:

Читати Біблію

Слухати Біблію

Дитяча Біблія

Біблійні мапи