Іроди, царі Іудеї

Опис

Цар Ірод віддав наказ перебити немовлят Вифлеєму, і до Царя Ірода відправив Ісуса Понтій Пилат перед тим, як послати Його на розп’яття, а ще цар Ірод убив апостола Якова. Тільки це були три абсолютно різних людини. Більше того, у Новому Завіті згадані ще два Іроди, так що загальне їх число досягає п’яти, а всього царів і правителів з цим ім’ям було сім. Тільки двоє з них не грають ніякої ролі в біблійній історії (та й у світовій історії теж), так що про них можна і зовсім не згадувати.

З цим варто було б розібратися, але спочатку потрібно зрозуміти, звідки взагалі взялися ці царі – мабуть, найдивовижніша династія в усій Біблії.

Менш ніж за сто років до Різдва Христового незалежним Іудейським царством правила династія Хасмонеїв, яка прийшла до влади в результаті Маккавейського повстання. Серед інших своїх діянь Хасмонеї завоювали наприкінці II століття до Р.Х. сусідню країну Ідумею (Едом), а потім насильно навернули в іудаїзм усіх жителів цієї країни, яких вважали своїми близькими родичами (їхній предок Ісав був братом-близнюком Якова, предка ізраїльтян). Ставши єдиновірцями юдеїв, ідумеї розчинилися в їхньому середовищі, а знатні люди зайняли своє місце серед знаті юдейського царства.

Колись головним завданням Маккавеїв було відстояти незалежність перед могутніми елліністичними державами, спадкоємцями Александра Македонського, але до середини I ст. до Р.Х. картина абсолютно змінилася. Елліністичні держави самі нестримно втрачали незалежність під натиском союзної Іудеї держави – Риму. Ще нещодавно юдеям здавалося, що в особі римлян вони знайшли ідеальних помічників і покровителів: самі живуть далеко, ні в що не втручаються, проте наводять страх на старих недругів, еллінську династію Селевкідів, і на всі навколишні народи.

Але в Риму була своя мета – експансія. Для них юдейські правителі Хасмонеї були занадто ненадійними і незалежними, Риму був потрібен не самостійний правитель, а вірний намісник, який усім був би зобов’язаний римській підтримці і прекрасно б пам’ятав про це. Ще дуже бажано, щоб для юдеїв він був не зовсім своїм, щоб вони ніколи не змогли зібратися навколо нього і протиставити себе римським легіонам. І тоді на очі римлянам попався юнак на ім’я Ірод, нащадок знатного ідумейського роду, який вже вірно служив їм… Юлій Цезар, а потім і сенат прийняли рішення поставити його правителем в Іудеї.

Римлянам, власне, було байдуже, як саме назветься правитель цієї області, і вони анітрохи не заперечували, коли Ірод присвоїв собі звання царя. Він, звичайно, не мав на те жодного права, не будучи нащадком царя Давида і взагалі юдеєм за народженням, але ж і Хасмонеї колись зайняли престол не згідно із законом, а за правом переможців. Так прийшла до влади династія Іродів, чиє ім’я стане прозивним у багатьох мовах. Ім’я засновника династії Ірода, який отримав з часом прозвання “Великого”, стане ім’ям і для всієї династії, свого роду прізвищем для його нащадків.

До речі, тут потрібно помітити, що римляни як завойовники поводилися зовсім інакше, ніж ассирійці і вавилоняни – мабуть, тому їхня імперія і простояла набагато довше. Вони залишали за скореними народами право жити, як їм буде зручно, а самі лише призначали верховних правителів, збирали податки і строго стежили за лояльністю і дотриманням порядку. Заколоти пригнічувалися з максимальною жорстокістю, але слухняним жителям жилося цілком стерпно. До того ж римляни забезпечували захист від зовнішніх ворогів, завойовані ними землі включалися в єдиний економічний і культурний простір імперії.

Але все-таки це були іноземні загарбники, і серед юдеїв завжди вистачало тих, хто бажав вигнати їх зі своєї землі. Багато хто пов’язував ці очікування з Месією, і коли після урочистого входу в Єрусалим Ісус не проголосив Себе царем, не оголосив римлянам війни, вони відвернулися від Нього. Мабуть, частково тому люди і кричали Пилатові: “Розіпни Його!” – незабаром після того, як вітали Ісуса. У 66-му році буде піднято повстання проти Риму, яке закінчиться катастрофою.

До всього цього в часи Ірода Великого було ще далеко, але без знання цих фактів ми багато чого не зрозуміємо в його історії.

Ірод Великий та його сини

Ця людина згадується в Євангелії у зв’язку з одним-єдиним епізодом – винищуванням немовлят Вифлеєму після народження Ісуса, причому розповідає про це тільки євангеліст Матфей. Він писав передусім для євреїв, а вже вони прекрасно пам’ятали, хто такий цар Ірод Великий! Виходить, що саме цей цар не зупинився перед явним злочином, перебив безліч безневинних дітей, щоб позбутися уявного конкурента.

Тут повстає таке цікаве питання: про більшість героїв Нового Завіту ми не знаємо з історичних джерел нічого чи майже нічого, тоді як про знаменитого царя Ірода історики старовини повідомляють нам дуже багато. І серед цих оповідань немає навіть згадок про побиття немовлят у Вифлеємі! Чому?

Але перш ніж висловити припущення, поговоримо про те, чим прославився Ірод. Він був дійсно ефективним правителем і вмів добитися свого. Він успішно відбив з римською допомогою напади зовнішніх ворогів, парфян і арабів, з внутрішньою опозицією розправився без коливань. Одружився на внучці первосвященика Гіркана II, щоб надати легітимності своїй династії. Але найбільш він відомий своєю будівельною програмою: при ньому зводилися нові квартали Єрусалиму, надійні фортеці, розкішні палаци, сучасні театри (театри, втім, ображали крайніх ревнителів юдейської релігії).

Найголовніше, що при ньому був перебудований Храм. Коли Ірод прийшов до влади, на Храмовій горі в Єрусалимі стояла вся та ж скромна будівля, яку звели переселенці з Вавилону відразу після повернення в Єрусалим. Соромно було перед римлянами за цю маленьку, занепалу будівлю. Ірод у 22 році до Р.Х. починає радикальну перебудову всього храмового комплексу, яка триває дев’ять років – і весь цей час богослужіння не припиняються. Стіна Плачу, яку і сьогодні можна побачити в Єрусалимі, – це лише частина платформи, зведеної Іродом, щоб розширити простір для Храму. Можна уявити собі, наскільки прекрасною була сама його будівля! Саме в цей Храм приходитиме потім Ісус… але простоїть Храм менше століття і буде зруйнований тими самими римськими легіонами, які привели Ірода до влади.

Велич не завжди пов’язана з моральністю, і нерідко виявляється, що правителі, які добилися грандіозних успіхів, проливали річки крові. Так і при Іродові Великому тортури і страти за найнікчемнішими приводами стали нормою життя. Він винищив усіх нащадків попередньої династії, Хасмонеїв. Він засудив у різний час до страти за одними лише підозрами власну улюблену дружину і двох синів. Будучи тяжко хворим, за декілька днів до смерті, він велів зібрати в цирку всю юдейську знать і поголовно її перебити – втім, цей його заповіт так і не був виконаний. На тлі таких гучних злодіянь тихе вбивство нікому не відомих немовлят у невеликому містечку Вифлеємі могло вже просто не хвилювати істориків того часу, адже в послужному списку Ірода були куди яскравіші злочини. А тут лише немовлята… Але християнська Церква шанує святими саме цих немовлят, а не великого царя, який відбудував Храм, і навіть не його безневинно вбитих синів – урок для прийдешніх поколінь, які не раз ще сумуватимуть за земною величчю і сильною рукою.

Точну дату початку правління Ірода назвати важко, оскільки владу над Іудею він отримував поступово, зазвичай початком його одноосібного правління вважають 37 рік до Р.Х. Дата його смерті нам відома точно: це 4 р. до Р.Х. Але тоді виходить, що Ірод помер ще до Різдва Христового? Тільки якщо прийняти за дату цього Різдва 1-й рік від Р. Х.. Дійсно, “наша ера” бере свій відлік від Різдва, але його передбачувана дата вичислена була в ранньому Середньовіччі неточно – адже ні в Біблії, ні в якихось інших древніх авторитетних джерелах ясних вказівок на неї немає, і підрахунки були дуже приблизними. А тепер уже всі звикли саме до такого літочислення, і навіть якщо когось бентежить, що Різдво відбулося за декілька років до початку нової ери, ніхто не збирається міняти систему літочислення.

Царство Ірода не пережило свого правителя. Перед смертю він з відома Риму розділив його між своїми синами: Іродом Архелаєм, Іродом Антипой і Іродом Філіпом. Саме тому їх називали тетрархами, тобто “четвертовладниками”. Строго кажучи, частин у державі тепер було чотири, але Архелай отримав в управління відразу дві, таке було побажання римського імператора Октавіана Августа. З часом Август обіцяв навіть зробити Архелая царем. Втім, настрої правителів мінливі: досить скоро Август відправив Архелая в заслання, а підвладну йому територію (включаючи Єрусалим) включив до складу римської провінції Сирія, тепер нею правили римські намісники.

Антипа, якому дісталася Галилея і землі за Йорданом, і Філіп, область якого лежала на схід від Галилейського озера, правили своїми землями набагато довше, хоча і вступали іноді в конфлікти один з одним і з римськими призначенцями. Євангеліст Лука навіть відмічає, що Ірод Антипа і римський намісник Пилат, які раніше ворогували один з одним, помирилися під час “суду” над Ісусом.