Бути людиною молитви

У житті, шановний читачу, неможливо уникнути болю. Батьки, які намагаються захистити своїх дітей від болю, покарань, різких слів, є нещирими, несправедливими й поганими.

Їхні діти зростатимуть дезорієнтованими й не звиклими до болю та труднощів, через що в майбутньому, найімовірніше, страждатимуть на депресію, постійно відчуватимуть неміч і не могтимуть докладати ані найменших зусиль, щоб упоратися із завданнями, виконання яких від них очікуватимуть.

Однак будь-яке надмірне акцентування уваги на болю, боротьбі й зусиллях так само небезпечне. Якщо дітям постійно робити зауваження, якщо когось весь час остерігати перед небезпеками, якщо надто часто лякати його невтішними наслідками того, що може трапитися; якщо перебільшувати страх перед болем, війною, зусиллями чи вигнанням; якщо дуже похмуро змальовувати жахіття якого-небудь випадку, важкої операції, хвороби, то, врешті-решт, зробимо людину нездатною долати життєві проблеми.

Це правда, що в житті нерідко настають кризові моменти, що воно сповнене болю й вимагає від нас неабияких зусиль, але саме завдяки цим випробуванням стаємо сильнішими, відважнішими та енергійнішими, а отже – здатними переборювати будь-які труднощі. Чим більшими є зусилля й біль, тим більше зростає твоя сила. Чим глибше падіння, тим більші зусилля й енергія потрібні для того, щоб підвестися!

Неймовірним є те, на які надлюдські зусилля здатна людина в певних ситуаціях. Людські можливості в спорті, наприклад, не мають меж. Те саме стосується й науки, культури, мистецтва, політики.

Однак, водночас з пришвидшенням розвитку, нарощенням сили й величі зростає й кількість турбот, хвороб і труднощів. Навчившись використовувати атомну енергію, ми отримали більше електричного світла, та водночас опинилися в більшій небезпеці. Чим більше з’являється нових автомобілів, тим швидше ми долаємо великі відстані, але водночас зростає й небезпека аварій на дорогах та забруднення повітря і навколишнього середовища. Чим більше маємо електричної енергії, тим стаємо багатшими, бо користуємося електричними приладами й допоміжними засобами, але водночас збільшується й небезпека того, що можемо постраждати від них.

Життя постійно розвивається по спіралі. Ісус каже: «Хто душу свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою, той знайде її» (Мт. 10:39).

А отже, кожне наше падіння – це не трагедія, а нагода кардинально змінити життя та почати зростати. Адже останнє слово завжди за творенням, а не за руйнуванням.

А тому зловісні пророки, які віщують занепад і кінець світу внаслідок розвитку науки й техніки, не мають рації або, точніше кажучи, знають лише половину правди. Другою половиною володіють ті, які вірять, що людина може бути ліпшою, що завдяки приязні з Богом ми отримуємо силу, котра вбереже нас від тих небезпечних енергій, які ми відкрили.

Чим більше у світі стає небезпек, тим гостріше ми потребуємо захисту. І ми звертатимемося до Бога, волатимемо до Нього, бо лише Він, як Отець, може захистити нас від тих численних небезпек, які ми самі створили.

І, можливо, насправді нам тільки цього й бракує. Маємо науковців, які відкривають нові джерела енергії, та небезпеки, що з’являються у зв’язку з цим; маємо людей, котрі застерігають від украй негативних наслідків екологічного забруднення навколишнього середовища; маємо тих, які працюють, щоб пристосувати наукові досягнення до нашого життя й побуту; але найменше маємо тих, які волали б до Отця, прохаючи Його захистити нас від нас самих. Мало є тих, які просили б, щоб кожне падіння нашого покоління перетворювалося на новий, якісніший рух уперед. Занадто мало є тих, що моляться. А вони нам нині найбільше потрібні, бо молитва – це простір, у якому Бог може прийти нам на допомогу.

Землю тримають ті, що моляться. Тому що, як казав Альберт Айнштайн, «лабораторії потребують ораторій».

Щоб одного дня не полетіти стрімголов у створені власними руками провалля, науковці й техніки потребують людей молитви.

О, якби й ти став на своєму місці людиною молитви!