Чому потрібна віра Богові?

Стосунки з Богом схожі на наші стосунки з іншими людьми в тому, що будь-які стосунки вимагають віри. Ми ніколи не зможемо повною мірою пізнати будь-яку іншу людину. Ми не можемо відчувати все те, що відчувають вони, або проникнути в їх розум, щоб пізнати їх думки і емоції. У Притчах 14:10 говориться: «Серце знає горе душі своєї, і в радість його не втрутиться чужий». Ми не в змозі навіть повністю знати свої серця. У книзі пророка Єремії 17:9 написано: «Лукаве серце людське найбільше і вкрай зіпсоване; хто пізнає його?». Іншими словами, людське серце таке, що воно прагне приховати глибину свого беззаконня, обманюючи навіть свого власника. Ми робимо це, перекладаючи провину на інших, виправдовуючи неправильну поведінку, зводячи до мінімуму свою провину і т. д.

Оскільки ми не в змозі повною мірою пізнати інших людей, якоюсь мірою віра (довіра) є невід’ємною частиною всіх стосунків. Наприклад, дружина сідає в машину, яку веде її чоловік, вірячи, що він безпечно керуватиме автомобілем, хоча часто на обмерзлих дорогах він їздить швидше, ніж вона б цього хотіла. Вона вірить, що він завжди діятиме в їх спільних інтересах. Ми всі ділимося інформацією про себе з іншими, вірячи, що вони не зрадять нас, володіючи цим знанням. Ми їдемо дорогою, сподіваючись, що інші учасники руху наслідуватимуть правила. Таким чином, – і з незнайомими нам людьми, і з нашими близькими і друзями – через те, що ми не можемо повною мірою знати інших, довіра завжди є необхідним компонентом наших стосунків.

Якщо ми не можемо знати повністю інших людей, то як ми можемо розраховувати на те, щоб повною мірою пізнати нескінченного Бога? Навіть якщо Він побажає розкрити Себе, то для нас все одно буде неможливо повністю пізнати Його. Це як намагатися влити океан (величезна, майже неосяжна кількість) у літрову банку (обмежений об’єм). Це неможливо! Проте, якщо ми можемо мати значущі стосунки з іншими людьми, яким стали довіряти, ґрунтуючись на своїх знаннях про них та їх характері, Бог відкрив нам достатньо про Себе через Своє творіння (Рим. 1:18-20), через Своє записане Слово, Біблію (2Тим. 3:16-17; 2Пет. 1:16-21) і через Свого Сина (Ін. 14:9), щоб ми могли вступити у значущі стосунки з Ним. Але це можливо лише за умови видалення бар’єру нашого гріха, сподівання на особу Христа і Його жертви на хресті як плати за наші гріхи. Це необхідно, адже як неможливе співіснування світла і темряви, так і неможливе святому Богові мати стосунки з грішною людиною, якщо її гріх не був сплачений і знищений. Ісус Христос, безгрішний Син Божий, помер на хресті, щоб узяти наше покарання і змінити нас так, щоб той, хто вірить у Нього, міг стати чадом Божим і жити вічно в Його присутності (Ін. 1:12; 2Кор. 5:21; Рим. 3:10-26).

Були часи в минулому, коли Бог являв Себе «очевиднішим» для людей чином. Одним з прикладів цього є час виходу з Єгипту, коли Бог явив Свою турботу про ізраїльтян, наславши виразки на єгиптян, поки ті не були готові відпустити євреїв з рабства. Потім Бог відкрив Червоне море, що дозволило близько двом мільйонам ізраїльтян перебратися на інший берег.

Потім, коли єгипетська армія спробувала пройти тим же шляхом, Він звалив на них води моря (Вихід 14:22-29). Пізніше, у пустелі, Бог дивовижним чином годував Свій народ манною, вів їх днем у стовпі хмарному, а вночі в стовпі вогню, що було видимим явленням Його присутності з ними (Вихід 15:14-15).

Проте, незважаючи на ці неодноразові прояви Його любові, керівництво і владу, ізраїльтяни продовжували відмовлятися довіряти Йому, коли Він хотів, щоб вони увійшли до Землі обітованої. Замість цього вони вирішили повірити на слово десяти чоловікам, що налякали їх історіями про міста-фортеці і гігантського росту народів тієї землі (Числа 13:26-34). Ці події показують, що подальше одкровення Бога про Самого Себе для нас не матиме великого впливу на нашу здатність довіряти Йому. Якби Бог взаємодіяв так само з людьми, що живуть сьогодні, ми б не реагували інакше, бо наші гріховні серця такі ж, як і у древніх ізраїльтян. Ці події показують, що проблема не в тому, що Бог недостатньо відкриває Себе людині, а, швидше, у людських гріховних серцях, які повстають проти правління люблячого Бога. Ми гріховно жадаємо до самоврядування.

Бог достатньо явив нам Свою природу, щоб ми могли довіряти Йому. Він показав через події історії, у природі і через життя Ісуса Христа, що Він – всемогутній, всезнаючий, премудрий, люблячий, святий, незмінний і вічний. І в цьому одкровенні Він показав, що гідний довіри. Але, як і з ізраїльтянами в пустелі, вибір за нами – довіряти Йому чи ні. Часто ми схильні робити цей вибір, ґрунтуючись на тому, що, як ми думаємо, ми знаємо про Бога, а не на тому, що Він відкрив про Себе і що ми можемо зрозуміти про Нього за допомогою ретельного вивчення Його непогрішного Слова, Біблії. Якщо ви ще не зробили цього – почніть уважно вивчати Біблію, щоб мати можливість прийти до пізнання Бога через віру в Його Сина, Ісуса Христа. Він прийшов на землю, щоб спасти нас від наших гріхів і дати нам можливість мати близьке спілкування з Богом, як зараз, так і більш повно – одного разу на небесах.