ВІДБУДУВАТИ ДІМ ГОСПОДНІЙ

«У другий рік царя Дарія, у шостий місяць, у перший день місяця, було слово Господнє через Аггея пророка до Зоровавеля, сина Салафиїлового, правителя Юдеї, і до Ісуса, сина Іоседекового, великого ієрея: так сказав Господь Саваоф: народ цей говорить: “не прийшов ще час, не час будувати дім Господній”.

І було слово Господнє через Аггея пророка: а вам самим час жити у домах ваших прикрашених, тоді як дім цей у запустінні? Тому нині так говорить Господь Саваоф: наверніть серце ваше на путі ваші. Ви сієте багато, а збираєте мало; їсте, але не у ситість; п’єте, але не напиваєтеся; одягаєтеся, а не зігріваєтеся; той, хто заробляє платню, заробляє для дірявого гаманця. Так говорить Господь Саваоф: наверніть серце ваше на путі ваші. Зійдіть на гору і носіть дерева, і будуйте храм; і Я буду благоволити до нього, і прославлюся, – говорить Господь» (Аг. 1:1-8).

Пророк Аггей розповідає в цьому фрагменті про історичну подію: повернення єврейського народу у Єрусалим після його полону і життя на вигнанні у Вавилоні; а також про відбудову Храму, воістину святого місця, у VI столітті до Христа.

Та згодом, з приходом Ісуса на землю, ця подія набирає нового значення. І справді, Ісус сам назвав Себе правдивим Храмом (див. Ін. 2:19-22). За Його прикладом кожен християнин також стає храмом Святого Духа, як стверджує святий Павло (див. 1Кор. 6:19). Сьогодні ми можемо наново прочитати цей уривок зі Старого Завіту у світлі об’явлення, яке дав Ісус, застосовуючи його до Себе і до тих, хто нас оточує.

Бог, по-суті, просить нас відбудувати наш внутрішній храм, щоб Він «благоволив» до нього і щоб Він був «прославлений». Бог показує нам план, і ми вже повинні взятися до справи. Наш храм був понищений життєвими випробуваннями, а може навіть зруйнований. Та хіба це важливо! Бог допоможе нам відбудувати його, якщо ми хоч трохи залучимо свою волю і свої таланти – а Він попровадить.

Але дехто каже: «Ще не час…». Щоб взятися до діла, треба бути при доброму здоров’ї, в мирі, впоратися з усіма проблемами… Це оманливі оправдання! Неправильні шляхи! Це слово Боже лунає у нашому серці сьогодні; і саме сьогодні ми повинні за це взятися – мужньо, сміливо, розраховуючи на Господа, а не на власні мізерні сили. Ця справа невідкладна, адже йдеться про наше спасіння!

«Їсте, але не у ситість; п’єте, але не напиваєтеся…» Чи не так є з нами, чи не це переживаємо?

Ми прагнемо миру, як пиття, справедливості – як їжі, ми хотіли б любити, щоб нас любили, хочемо бути зцілені, звільнені… але завжди є це «але», якийсь брак; і нерідко такі мізерні результати! Ми не отримуємо того, чого прагнемо; розчаровуємося, незадоволені.. Це і є трагедія сучасної людини: незважаючи на увесь технічний прогрес, комфорт, розвинуті системи, вона нещасна, тому що немає повноти. Чи в такому разі ситуація безвихідна?

Нам запропоновано вихід, який можна побачити у продовженні згаданого уривку: «Зійдіть на гору», тобто покиньте круговерть свого життя, тягар своїх проблем, щоб подивитися на себе збоку, піднятися нагору. Що ми загалом і робимо, приходячи у церкву помолитися, на годину відійти від метушні цього світу, аби віднайти головні цінності.

«Носіть дерева». Яке саме дерево? Хрест Ісуса Христа, який ми споглядаємо і возвеличуємо разом у Євхаристії, Ісуса, Який віддав Себе, щоб спасти кожного з нас від гріха і смерті. Дерево, яке зігріває нашу віру, нашу надію, нашу любов до ближнього. Дерево, яке прояснює наше життя, опромінює нас світлом правди. Міцне дерево, яке охороняє наш внутрішній храм на скелі Божої присутності, а не на піску людських думок.

«Будуйте храм». Саме для цього ми є тут, й особливо серед бур, труднощів, які можуть на нас наступати. Щоб знову поставити Господа у центр свого життя, і щоб Він там непорушно перебував, хай які бурі нам не доводилося б проходити.

«Я буду благоволити до нього, і прославлюся». Бог щасливий від того, що ми Його приймаємо у серце свого життя. Найбільше Його прагнення, найбільша Його радість – це серце, яке прагне Його, яке приймає Його у внутрішньому храмі – прибраному, провітреному, очищеному, прикрашеному, сповненому миру.

Усе це для того, щоб упізнати Його присутність у нас. Якщо Він по-справжньому живе в нас, якщо ми Його хвалимо і прославляємо, якщо, незважаючи на випробування, продовжуємо, завдяки благодаті Божій, жити любов’ю до ближнього і свідчити про неї, то й інші, своєю чергою, зможуть відкрити це й подібно, як ми, вчитися Його любити.