Чому віра без діл мертва? Роздуми над Якова 2:14-17

«Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його? Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, а хто-небудь з вас скаже їм: “Йдіть із миром, грійтесь і їжте,” – але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь? Так само й віра – коли не має діл, сама по собі мертва» (Якова 2:14-17)

Для багатьох християн вірші Якова 2:14-17 є способом захистити вчення про спасіння не лише через віру, а й через діла, для інших – складною головоломкою, яку годі розгадати. Ще інші хитрують, кажучи, що віра і діла завжди йдуть разом, тому “віра без діл” існує лише в голові богослова.

Щоб з’ясувати для себе що ж мав на увазі апостол Яків, нам для початку треба знати чи є необхідність розбиратися в усьому цьому і чи має все це якусь практичну цінність. Зрештою, яка різниця – віра сама, віра з ділами, діла, що засвідчують нашу віру? Але, як кажуть американці, речі, які відрізняються, не є однаковими.

Чому взагалі нам треба давати на це запитання відповідь і шукати як між собою пов’язані віра і діла? Бо це прямо стосується людського спасіння. Якщо спасіння через “добрі діла”, тоді багато людей, включаючи християн різних ґатунків, а також просто добрих напіврелігійних чи взагалі нерелігійних людей потраплять на Небеса. Проте Біблія навчає нас що спасіння не у релігійних ділах, оскільки всі люди грішили і грішать, тобто їхні діла свідчать проти них. Бог послав Свого Сина, щоб вирішити проблему людського гріха, бо людство не могло її вирішити. Релігія діл не розв’язує проблеми гріха.

Ну, гаразд, а чим погана формула “віра+діла”? Хіба погано вірити в Ісуса Христа ще й закинути сотню-дві добрих діл? Кому від того зле буде? Хіба після спасіння я не маю бути добрим, переводити бабусь через дорогу? Хіба можу робити абищо, бо тепер спасенний? Як правило ці та інші запитання ставлять люди, які або невіруючі (у євангельському сенсі цього слова) або віруючі, але мають надто релігійне розуміння християнства, віри і спасіння.

Що таке власне віра? Чим звичайна віра відрізняється від християнської, такої, що спричиняє вічне спасіння? Я вважаю, що це найважливіше запитання в даній розмові. Якщо ми правильно зрозуміємо природу і характер віри ми перестанемо робити безглузді заявочки про спасіння через віру і діла. Звичайна віра – це особистісне сприйняття факту без явних переконливих доказів. Особисто я вірю в те, що віра стосується всіх граней людської душі – розуму, волі, емоцій. Наприклад, якщо я вірю в Україну, то вірю в її благополуччя, поступ, стрімкий економічний розвиток. Якщо мій друг свідчить, що може запам’ятати сотню цифр після коми числа пі, то я можу повірити, тобто сприйняти його заяву на віру, без доказів, тобто вважати сказане правдивим. Якщо я вірю в те, що маршрутка відправляється зі Сколе у Стрий о 8.35 кожного дня – я виходжу з дому о 8.20 щоб вчасно потрапити на служіння. Віра – це не щось містичне чи абстрактне, це позиція нашого розуму (можливо також волі та емоцій), яка полягає в прийнятті, погоджуванні з певною інформацією.

А що таке віра в Ісуса Христа? Є віра в Нього як історичну особу, і як писала радянська атеїстична пропаганда “був такий чоловік Ісус Христос, а потім люди з нього бога зробили”. Є віра в Ісуса, як пророка чи релігійного вчителя правильного вчення, але і не про те кажемо. Віра в Ісуса Христа у євангельському сенсі – це віра в те, що він Син Божий, Спаситель, що прийшов померти за всі гріхи всього світу, і за мої особисті. Коли я вірю в Ісуса – я погоджуюсь з тим, що Він помер за мене особисто. Біблія багато разів говорить, що саме така віра веде до спасіння грішника. Тобто віра передбачає погоджування з фактом (і прийняття), що Ісус Христос здійснив для мого спасіння те, що не міг здійснити я – своїми ділами, моральністю, релігійністю, послухом. Якби спасіння досягалося ділами – Ісус помер би даремно. Але спасіння Бог пропонує через жертву Христа, тобто через Його діло, через Його страждання, кров, смерть. Вірою ми приймаємо Його заслуги замість того щоб пхатися на Небо зі своїми ділами. Тому віра (в Ісуса) виключає віру в себе (в контексті спасіння). Якщо я вірю в свої діла, в можливість заробити чи заслужити спасіння – я не вірю в Ісуса, якщо вірю в Ісуса – не вірю у можливість спастися самому.

Об’єкт віри є більш важливим, ніж її глибина, коли ми говоримо про спасіння. Можна сильно і глибоко вірити у Вінні-Пуха чи колобка – але така віра безпідставна (марна). Можна вірити у цвіт папороті, але папороть не цвіте. Ісус Христос дійсно помер, воскрес і вознісся, тому віра в Нього є правильною.

Ісуса Христос багаторазово говорив про спасіння через віру. “Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне” (Від Івана 3:16). Апостол Павло навчав, що спасіння Бог дає людині безкоштовно (Еф. 2:8-9), а благодать і діла – поняття взаємовиключні (Рим. 11:6). Спасіння не може бути і платним, і безплатним – бо це взаємовиключні поняття. Медицина не може бути платно-безплатна. Освіта також. Вона або безкоштовна, або ні. Різниця в тому, що якщо Бог, на відміну від уряду, називає речі безплатними, вони такими і є. Бог не обманює Своїх дітей і не грається в ігри “спочатку безплатно, а потім платно”.

Тепер ближче до Якова. Що мав на увазі Яків? Невже він перекреслив слова Ісуса Христа і апостола Павла про спасіння через віру благодаттю без діл? Певно що ні, бо книга Якова така ж богонатхненна як і будь-яка інша в Старому чи Новому Завітах. Апостол Яків написав одне-єдине послання, яке з часом поділили на 5 розділів. Важливо визначити тему послання, перш ніж братися за розбір власне уривку. Тема – благочестиве життя християнина або практика християнського життя (як вам більше до смаку). Таким чином Яків писав про те, як жити побожно і свято, коли ви вже отримали спасіння (оправдання), а не про те, як отримати спасіння (оправдання). Яків закликає читачів-християн проявляти любов до ближнього.

«Нехай хвалиться брат смиренний своєю висотою, а багатий – смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний» (Якова 1:9,10)

«Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів». (Якова 1:19)

«Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста» (Якова 1:26)

В другому розділі апостол пише про любов нелицемірну, не зважаючи на обличчя, тобто не зважаючи на посаду і статус особи в церкві чи суспільстві. Якщо ви краще шануєте міністрів, керівників та начальників, ніж безпритульних та бідних – ви зважаєте на особу, ваша любов вибіркова, незріла. “А ви зневажили бідного” (Якова 2:6) – докоряє автор читачів.

З 14-го вірша починаються деякі труднощі: “Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його?”. Що має на увазі апостол Яків, пишучи “чи може віра спасти”? Хіба він не знайомий з євангельською концепцією спасіння без діл через віру? Певно, що добре знайомий… Яків вживає слово спасіння в значенні практичного освячення, а не позиційного оправдання. Спасіння вживається в Новому Завіті в чотирьох значеннях – фізичного спасіння (від ворога, голоду, хвороби), духовного спасіння (позиційне оправдання перед Богом завдяки жертві Христа), освячення (прогресуюче спасіння чи учнівство), реалізація на Небесах (остаточне спасіння, яке часто називають прославлення). Оскільки Яків у цілому в книзі описує святість, логічно припустити що він і тут пише про святість. Чи освячує тебе твоя нелюбовна поведінка? Чи Бог прославлений, якщо ти не нагодуєш і не зодягнеш братів і сестер? “Так само й віра – коли не має діл, сама по собі мертва” (Якова 2:17) – мертва, тобто безкорисна. Мертве тіло існує, лежить, але від нього нема жодної користі. Теж саме з вірою, яка не стимулює любити ближніх – вона мертва, тому що недієва.

«Але скаже хто-небудь: “Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх”» (Якова 2:18).

Цей хто-небудь ставить нормальне логічне запитання: Покажи мені свою віру без діл, а я тобі покажу мою віру від діл моїх. Цей хтось говорить, що віра виявляється в ділах, тобто вона більш очевидна, якщо діла свідчать про неї. Якщо хтось має віру то ті, хто оточують такого віруючого, не побачать його віру, аж доки не побачать його діл. Але під вірою в Якова треба розуміти не так віру в Ісуса Христа як Особистого Спасителя, як віру в широкому розумінні: віру в Божу любов і справедливість, віру в потребу робити добро ближньому… Така віра є логічним наслідком і продовженням віри в Ісуса Христа і частиною нормального християнського світогляду. “Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять” (Якова 2:19) – Правильно вірити, що Бог один (бо Він дійсно один), але чи твоя віра спричинила певні наслідки в твоєму житті? Яків наводить приклад демонів не для того, щоб довести, що демони вірують, але не спасенні “бо їм діл бракує”, а для того, щоб показати, що навіть демони бояться, тому тим більше християнин має виявляти свою віру в Бога в ділах.

Рухаємося далі. “Хіба не ділами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Ісаака?” (Якова 2:21). “Якщо Авраам виправдався ділами, він має похвалу, але не у Бога. Бо що говорить Писання? Повірив Авраам Богові‚ і це зараховано йому в праведність” (До Римлян 4:2,3). Що має на увазі Яків про виправдання Авраама з діл?

Жертвоприношення Авраама, Лорен де Лагір

А саме те, що він виправдався публічно, перед людьми, тобто його діла засвідчили про його віру. Але саме виправдання відбулося ще в Бутті 15, за 13 років до подій з Ісааком у Бутті 22! Тринадцять років Авраам щасливо жив будучи спасенним, а потім підтвердив свою віру ділом. Кому підтвердив? Богу? А Бог до того не знав? Якщо знав, то для чого була ця жертва? Для Авраама і людей, і для нас з Вами. “Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла довершености?” (Якова 2:22) – вдосконалилась, тобто віра набула повноти. “І справдилося слово Писання: “Вірував Авраам Богові, і це було поставлено йому в праведність, і його назвали другом Божим”” (Якова 2:23) – цитата з Буття 15. “Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою?” (Якова 2:24) – чи бачите, що публічне засвідчення відбувається ділами? – немов запитує Яків. “Так само і блудниця Раава хіба не ділами виправдалася, прийнявши підглядачів і вивівши їх іншою дорогою?” (Якова 2:25) – блудниця Раава при першій зустрічі з ізраїльськими розвідникам засвідчила про свою віру в Бога Ізраїлю, а лише згодом продемонструвала свою віру ділом – врятувала розвідників від смерті. Коли вона отримала спасіння? В мить увірування в Бога Ізраїля. Коли публічно виправдалася? Коли сховала і випустила розвідників.

Підсумок

Якова 2:14-17 не дає найменших підстав вважати, що діла є умовою на спасіння, але навчає, що діла необхідні для прояву милосердя і любові. Ділами ми засвідчуємо людям свою віру в Бога.