Злий Валерик

Ласкаво світило сонечко, зігріваючи своїм теплом усе довкола. Від його цілющих променів тікав холод, темрява і морок. Зелена трава з розкиданими подекуди біленькими і жовтенькими квіточками м'яким оксамитовим килимом покривала землю. Дерева вбралися в яскраво-зелений одяг, на розлогих яблунях з'явилися ніжні біло-рожеві букетики. Повітря наповнилося ароматом квітів і щебетом пташок, що співають на всі лади веселі пісеньки. Різні жучки та комашки теж взялися за свої важливі справи. Все ожило і потягнулося до сонця, радісно прославляючи Бога – Творця всього Всесвіту.

Чорноокий, вихорий хлопчисько з літровою банкою під пахвою підстрибом прибіг у сад. Вчора він бачив тут хрущів, які з шумом літали в повітрі. Які вони великі та красиві! Ще тоді в голові Валерика дозрів жорстокий план...

Сьогодні Валерик подався до саду, щоб здійснити цей план. Він невтомно гасав від дерева до дерева, ловив хрущів і кидав їх у банку. Потім, присівши навпочіпки, він став відривати їм ніжки та крильця і ​​кидати на землю. Жуки, незграбно борсаючись, у муках гинули.

- Який жорстокий і злий хлопчисько! - раптом почув він за спиною сердитий голос і здригнувся від несподіванки.

Біля нього, спираючись на ціпок, стояла бабуся Катя.

- Що ти робиш? Навіщо мучиш жуків? Адже це Боже творіння! Не роби цього, синку, бо Бог тебе покарає! - суворо промовила вона і потихеньку пішла далі, хитаючи головою від обурення.

А Валерик у відповідь на її слова голосно засміявся. Коли банк спорожнів, він знову побіг ловити жуків. У нього ніколи не було жалю та співчуття до тварин, птахів, комах, і він із захопленням мучив і мучив їх, не звертаючи уваги на зауваження дорослих та прохання матері.

Сусідські дітлахи, знаючи жорстокість Валерика, не любили грати з ним. Він у свою чергу сміявся над ними, називаючи їх трусишками і маминими синочками. А він нічого не боїться! От і зараз, почуваючи себе великим і сильним, Валерик весело спостерігав, як безпорадно борсаються жуки.

Набігавшись до втоми, Валерик зголоднів і повернувся додому, залишивши в саду купку безжально змучених жуків. Совість анітрохи не дорікала йому за це. Чи, може, він просто не хотів її слухати?

Коли настала ніч, Валерик швидко заснув. Але спав він дуже неспокійно. Раптом він так застогнав і заплакав, що прокинулася мама.

- Сину, що з тобою? - розбудивши Валерика, тривожно спитала вона, поклавши руку на холодне і спітніле чоло. - У тебе щось болить?

- Ні, мамо, мені снився страшний сон! Якийсь дядечко, великий-великий і сильний, ламав мені руки та ноги. Мені було дуже боляче. Я так сильно злякався і думав, що помру! - схлипуючи, сказав Валерик.

- Чому ти так думав?

- Я вчора ввечері мучив травневих жуків, відривав їм крильця та ніжки, а вони вмирали... - Валерик розповів мамі про свої витівки. - Це, мабуть, Бог мене карає, так, мамо? Адже я робив гріх...

- Ах, синку! Я вже не раз говорила тобі про це, а ти так і продовжуєш грішити. Дивись, Бог спочатку через мене попереджав тебе, що не можна мучити тварин і комах, але ти вперся і все-таки робив зло. Потім бабуся Катя зробила тобі зауваження, а ти тільки посміявся з її слів. Зараз Бог через сон зупиняє тебе, щоб ти не був таким безжальним. Дивися, синку, якщо не послухаєш Його і цього разу, Господь змушений буде покарати тебе.

- Мамо, а якщо я попрошу вибачення і ніколи - ніколи не буду так робити, Бог простить мені?

- Пробачить!

Ще жодного разу не молився Валерик так гаряче й щиро, як тієї ночі. Ісус почув молитву покаяння, пробачив Валерика і сповнив його серце любов'ю.

З того часу Валерик ніколи більше не мучив ні кішок, ні собак, ні пташок. Сусідські хлопчики потоваришували з ним, і він уже нікого не обзивав поганими словами.