Меню

Листівки

Дитяча сторінка

Біблія

БІБЛІЙНИЙ ДОВІДНИК

218

Опис

Міри довжини у Старому Завіті

Лікоть (євр. амма; Бут 6:15 та ін.) – основний захід довжини в Біблії.

П'ядь (євр. зерет; Вих 28:16; 39:9; 1 Цар 17:4; Єз 43:13).

Долоня (євр. тофах або тефах; Вих. 25:25 та ін.).

Палець (євр. ецба; синод. «перст»; Єр 52:21). Найменша міра довжини у Біблії.

1 лікоть = 2 п'яді = 6 долонь = 24 пальця

1 п'ядь = пів-ліктя = 3 долоні = 12 пальців

1 долоня = 1/6 ліктя = 4 пальці

1 палець = 1/24 ліктя = 1/4 долоні

Заходи довжини були приблизними. У середньому лікоть становив 44-45 см, п'ядь – близько 22 см, долоня – близько 7,5 см, палець – трохи менше 2 см.

У книзі Єзекіїля (40:5; 43:13) як міра довжини згаданий лікоть, відмінний від звичайного, - рівний «ліктю та долоні».

Суд 3:16 говорить про кинджал довжиною в гомед (синод. «лікоть»). Більше гомед у Біблії не згадується. Судячи з контексту, гомед був коротшим за ліктя.

Заходи площі у Старому Завіті

Цемед («парна упряжка») - ділянка землі, яку можна зорати за день на парній упряжці волів. Аналогічний римський захід площі – югер – становив 1/4 гектара. Цемед згадується в 1 Цар 14:14 і в Іс 5:10 (в Іс 5:10 у Синодальному перекладі сказано просто «ділянку»).

На Стародавньому Близькому Сході площа поля нерідко позначалася кількістю зерна, необхідного у тому, щоб його засіяти. Очевидно, саме так вимірюється площа поля Лева 27:16 (але є й інше припущення: що йдеться про кількість зерна, яку можна зібрати з поля як урожай).

Заходи обсягу сипких тіл

Хомер (Лев 27:16; Число 11:32; Іс 5:10; Єз 45:11, 13, 14 і Ос 3:2). Мабуть, початковий зміст цього слова – «поклажа одного осла». дорівнює 10 ефам.

Летех (синод. «полхомера»; тільки в Ос 3:2). Імовірно - половина хомеру, тобто 5 еф.

Ефа (синод. «ефа»; Вих. 16:36 та ін.). Основний захід обсягу сипких тіл у Старому Завіті.

Сеа (синод. «сата» або «заходи»; Бут 18:6; 1 Цар 25:18; 3 Цар 18:32; 4 Цар 7:1, 16 і 18). Імовірно, дорівнює 1/3 ефи.

Іссарон (Вих 29:40 та ін.). Десята частина ефи (так і в Синодальному перекладі).

Омер (синод. «гомор»; тільки в Вих 16). Можливо, це обсяг зерна, що отримується при обмолоті одного снопа. дорівнює 1/10 ефи.

Кав (синод. «каб»; тільки 4 Цар 6:25). Імовірно - 1/18 ефи.

міри об'єму рідин

Бат (3 Цар 7:26 та ін.).

Хін (синод. «гін»; Вих 29:40 та ін.). Імовірно – 1/6 бата.

Лог (тільки у Лев 14). Імовірно – 1/72 бата.

Кор служив мірою обсягу як сипких тіл (3 Цар 4:22; 5:11; 2 Пар 2:10; 27:5; Їзд 7:22), так і рідин (3 Цар 5:11; Єз 45:14). Імовірно, кор дорівнював хомеру.

В Єз 45:11 бат прирівняний до ефи. Таким чином, виходить єдина система заходів для сипких тіл та рідин:

хомер = кор = 10 еф (батів);

ефа = бат = 1/10 хомеру;

хін = 1/6 бата (ефи) = 1/60 хомеру.

Судячи з «Єврейських старожитностей» Йосипа Флавія, в його час (кінець I ст. н. е.) бат (як і ефа) приблизно дорівнював 39 л. Однак припускають, що раніше, особливо в доповнений період, значення цих заходів обсягу було меншим (20-30 л або навіть 10-20 л).

Міри ваги у Старому Завіті

В епоху Старого Завіту в Сирії та Палестині основними заходами ваги були талант (євр. кіккар ) та сикль ( євр. шекель ):

талант = 3000 шеклів (див. Вих 38:25-26).

Ще одна одиниця ваги, міна (євр. мане; 3 Цар 10:17; Їзд 2:69; Неєм 7:71-72 та Єз 45:12), запозичена, мабуть, з Вавилону, де була інша система мір ваги :

талант = 60 хв = 3600 шеклів;

міна = 1/60 таланту = 60 шекелів;

сикль = 1/60 міни = 1/3600 таланту.

З одиниць ваги, менших за сикль, у Старому Завіті згадані бека (синод. «Півсикля»; Побут 24:22 і Вих 38:26) і гера (Вих 30:13; Лев 27:25; Число 3:47; 18:16 та Єз 45:12):

бека = 1/2 сикля;

гера = 1/20 сикля.

Заходи ваги варіювалися від країни до країни та від епохи до епохи. Вавилонський талант прибл. 30 кг, вавилонська міна – бл. 500 г, вавилонський сикль - бл. 8,3 р.

Знайдені в Юдеї гирки VIII-VII ст. до зв. е. свідчать про існування на той час наступних одиниць ваги: сикль (шекель) - бл. 11,5 г, бека – бл. 6 г, нецеф (у Біблії не згадується) – трохи менше 10 г, пім (згадується єдиний раз в 1 Цар 13:21, але в Синодальному перекладі ця згадка опущена) – трохи менше 8 г.

У Бут 33:19; Нав 24:32 та Йов 42:11 згадана кесита (синод. «кесита» або «монета»). Можливо, це одиниця ваги. Втім, Септуагінта (стародавній грецький переклад Старого Завіту) передає це слово як «вівця».

Міри довжини в Новому Завіті

Грецькі заходи довжини

Палець (грец. дактюлос; у Біблії не згадується) – бл. 1,85 см.

Долоня (грец. Палайсте; в Біблії не згадується) = 4 пальці - бл. 7,4 см.

Фут (грец. Пус; у Біблії не згадується) – бл. 29,6 див.

Лікоть (грец. пехюс; Мт 6:27; Лк 12:25; Ін 21:8 і Об'явл 21:17) = 6 ла-
доне = 24 пальця - бл. 44,4 см.
Cажень (грец. оргюя; Дії 27:28) = 4 лікті = 6 футів - бл. 179 див.

Плетр (грец. плетрон; у Біблії не згадується) = 100 футів – бл. 29,6м.

Стадія (грец. стадіон; Лк 24:13; Ін 6:19; 11:18; Об'явл 14:20; 21:16) = 100 сажнів = 6 плетрів - бл. 179 м.

Деякі з цих заходів (палець, долоня, лікоть) не відрізнялися від близькосхідних.

Римські заходи довжини

Пасс (лат. passus, «подвійний крок»; у Біблії не згадується) – бл. 1,48м.

Міля (лат. mille passuum; грецьк. мільйон; синод. «Терен»; Мф 5:41) = 1000 пасів - бл. 1480 м.

Заходи обсягу Нового Завіту

Грецькі заходи обсягу сипких тіл

Медімн (грец. медімнос; у Біблії не згадується) - бл. 52,5 л.

Хінікс (грец. Хойнікс; Об'явл 6:6) = 1/48 медимна - бл. 1,1 л.

Грецькі заходи обсягу рідин

Метрет (грец. метретес; синод. «захід»; Ін 2:6) - бл. 39,4 л.

Хой (грец. хоос; у Біблії не згадується) = 1/12 метрет - бл. 3,28 л.

Котила (грецьк. котюлі; вживалася і як міра об'єму сипких тіл; у Біблії не згадується) = 1/144 метрети - бл. 0,27 л.

Римські заходи обсягу Новому Завіті не згадуються.

Міри ваги в Новому Завіті

Грецькі заходи ваги

Талант (грец. Талатон) = 60 хв = 6000 драхм - бл. 26 кг.

Міна (грец. Мна) = 1/60 таланту = 100 драхм - бл. 435 р.

Драхма (грец. драхме) = 1/100 міни = 1/6000 таланту – бл. 4,35 р.

І талант, і міна, і драхма зустрічаються у Новому Завіті - але не як міри ваги, бо як грошові одиниці (ціна відповідної кількості срібла). З початком карбування монет слово драхма стало позначати в грецькій мові також і срібну монету вагою одну драхму (див. розділ «Монети»).

Римські заходи ваги

Фунт (лат. libra; грецьк. літра; синод. «фунт» або «літра»; Ін 12:3; 19:39) = 12 унцій - бл. 327 р.

Унція (лат. uncia; у Біблії не згадується) – бл. 27 р.

Монети

Перські монети

Перські царі карбували золоті дарики вагою близько 8,3 р. під євр. адарконім (Єзд 8:27 і 1 Пар 29:7) і, можливо, також під даркемонім (Езд 2:69 і Неєм 7:70-72) маються на увазі перські дарики (у Синодальному перекладі в цих місцях - «драхми») .

Грецькі монети

З початку V ст. до зв. е. по всьому Середземномор'ю розходяться грецькі срібні монети: драхми (Лк 15:8-9), дидрахми (монети номіналом у дві драхми) і тетрадрахми (монети номіналом у чотири драхми). Афінські тетрадрахми важили близько 17,5г.

Елліністичні правителі, починаючи з Олександра Македонського, карбували статери - монети із золота чи електро (сплаву золота зі сріблом) вагою дві драхми. Пізніше статери карбувалися також і зі срібла.

Дрібною монетою служив обол (грец. Оболос; 1/6 драхми). Спочатку оболону карбували зі срібла, згодом - з міді. Найдрібніша монета називалася халк (грец. халкус - «мідяк»; 1/8 обола).

Римські монети

Денарій (лат. denarius; грец. денаріон; синод. «динарій»; Мф 18:28 та ін.) - Срібна монета, приблизно рівна за вартістю грецької драхми.

Сестерцій (лат. sestertius; у Біблії не згадується) = 1/4 денарію. Спочатку сестерцій карбувався зі срібла, а в епоху Нового Завіту – з міді.

Асс (лат. as; грец. асаріон; синод. «асарій»; Мт 10:29 і Лк 12:6) спочатку дорівнював 1/10 денарію, а в епоху Нового Завіту - 1/16 денарію. Мідна монета.

Квадрант (лат. quadrans; грецьк. кодрантес; синод. «кодрант»; Мф 5:26 і Мк 12:42) = 1/4 асса. Дрібна мідна монета (вагою близько 1 г).

Право карбування срібних монет давалося у римській державі лише великим містам. Мідні монети карбувалися ширше (зокрема, й у Юдеї).

Монети міст Східного Середземномор'я

Монети Тіра і Сідона дотримувалися грецьких стандартів. Тирський срібний сикль (шекель) відповідав грецькій тетрадрахмі. Згідно з пізнішими свідченнями, іудеї платили подати на єрусалимський храм тирськими монетами. Статер (синод. «Статир»), згаданий у Мт 17:27, - це, мабуть, тирський сикль, а дідрахма в Мт 17:24 - тирська монета в півсікля. Під «срібниками», які отримав Юда, також, найімовірніше, маються на увазі тирські сиклі.

Найдрібніша монета, згадана в Новому Завіті, називається лепта (грецьк. лептон - «дрібниця»; синод. «лепта» або «півниця»; Мк 12:42; Лк 12:59 і 21:2). Про неї йдеться, що вона дорівнює половині квадранта.

Перерахунок стародавніх грошових одиниць у сучасні дуже умовний. Точкою відліку може бути те, що середня плата поденника на початку н. е. становила один денарій щодня.

Єврейські монети

Найдавніші єврейські монети (з написом «Іудея») датуються першою половиною IV ст. до зв. е. Ці монети – срібні. Потім карбування монет в Юдеї припинилося і відновилося лише наприкінці II ст. до зв. е., при Хасмонеях.

Юдейські правителі з династій Хасмонеїв і Іродів, а також римські намісники Юдеї, що змінили їх, карбували лише дрібні мідні монети. Під час війни з Римом (66-73 рр. н. е..) єврейські повстанці випускали власні срібні монети. Це було знаком незалежності та відкритим викликом імперії; зі зрозумілих причин карбування цих монет тривало недовго.

Єврейський календар

Єврейський календар – місячний: поява на небі серпа нового місяця означає початок нового місяця. Проміжок між молодиками приблизно дорівнює 29 1/2 діб, і тому єврейський місяць триває 29 або 30 днів.

Дванадцять таких місяців становлять 354 дні (згідно з традиційним єврейським календарем, рік може тривати 353, 354 або 355 днів). Щоб місячний календар не надто розходився із сонячним роком (щоб весняні місяці припадали на весну, літні – на літо тощо), час від часу – приблизно раз на три роки – останній місяць єврейського календаря повторюється: після нього вставляється ще один місяць , з тією ж назвою – адар. Такий «високосний» рік може тривати 383, 384 чи 385 днів.

Таким чином, те саме число за єврейським календарем у різні роки припадає на різні числа нашого, сонячного календаря. У наведеній нижче таблиці показано, які місяці нашого календаря припадає той чи інший єврейський місяць.

В Вих 12:2 наказано розпочинати новий рік навесні - з місяця авів, який пізніше отримав назву нісан. Однак з давніх-давен існувала й інша традиція - починати новий рік восени, коли зберуть урожай (вона відображена в Вих 23:16 і 34:22, де сказано, що свято збирання плодів відбувається «наприкінці року»). Саме ця традиція перемогла у пізнішому іудаїзмі: Новим роком (євр. Рош ха-Шана) вважається 1-е число осіннього місяця тишрі (у Старому Завіті на цей день припадає «свято труб»).

Свята

У Вих 23:14-17 і Вих 34:18-24, а також у Втор 16 перераховані три головні свята стародавнього Ізраїлю.

(1) Свято опрісноків (тобто прісних хлібів, євро маццот). В Вих 12-13 він пов'язаний зі святом Великодня (євр. Песах): обидва свята є нагадуванням про звільнення ізраїльтян з Єгипту. У Втор 16:1-8 свято опрісноків і Великдень злиті воєдино.

(2) Свято жнив перших плодів. У Вих 34:22 він називається також святом тижнів (тобто тижнів; євр. Шавуот), у Втор 16:9-12 - тільки «святом тижнів». У Новому Завіті це свято називається П'ятидесятницею (Дії 2:1; 20:16 і 1 Кор 16:8).

(3) Осіннє свято збирання плодів. У Втор 16:13-15 він називається святом кущів (тобто куренів; євр. Суккот).

Найбільш повний обрядовий календар стародавнього Ізраїлю міститься у Лев 23 та Числ 28-29. Крім трьох головних свят (Великодня/опрісноків, седмиць і кущів) він включає суботи, новомісяччя (перший день кожного місяця), свято труб (перший день сьомого місяця) і день очищення (євр. Йом киппуримо; див. також 16-й розділ книги Левіт). Крім того, в Лев 23:10-13 описано обряд піднесення першого снопа (саме від цього дня відраховують сім тижнів до свята тижнів).

У Числ 9:10-12 дано припис про другий Великдень - для тих, хто не зміг зробити першу.

Пізніше єврейський календар поповнився постом на згадку про руйнування Храму, святом Пурім (на згадку про порятунок євреїв від Амана; Есф 9:17-32) та святом Ханукка (на згадку про очищення єрусалимського Храму при Юді Макавеї; 2 Мак 10:1 (Ів 10:22 - «свято оновлення»).

До перших століть н. е. єврейський календар в основних рисах набув свого теперішнього вигляду.

Назви місяців

У Біблії ми зустрічаємо три системи позначення місяців.

(1) Найчастіше місяці називаються просто за їх порядковими номерами (перший - весняний місяць авів/нісан).

(2) При описі будівництва Соломонового храму використовуються ханаанейські назви: зів (синод. «Зиф»; 3 Цар 6:1, 37), етанім (синод. «Афанім»; 3 Цар 8:2) та бул (3 Цар 6: 38). Можливо, назва місяця авів (Вих 13:4; 23:15; 34:18 і Втор 16:1) - також ханаанейського походження.

(3) У пізніх книгах Старого Завіту використовуються вавилонські назви: нісан (Неєм 2:1 та Есф 3:7), сіван (Есф 8:9), елул (синод. «Елул»; Неєм 6:15), кислів (синод «Кислів» або «Хаслів»; Неєм 1:1 і Зах 7:1), тевет (синод. «Тебеф»; Есф 2:16), шеват (Зах 1:7) і адар (Езд 6:15; Есф 3:7,13; 8:12; 9:1,15,17,19 і 21). Саме вавилонські назви місяців закріпилися у єврейській традиції.

Доба, поділ дня та ночі

При визначенні терміну суботи та інших свят на добу у євреїв вважаються від одного заходу сонця до іншого. Таким чином, суботній спокій починається на заході сонця в п'ятницю і закінчується на заході сонця в суботу. День очищення - це десятий день сьомого місяця (Лев 16:29; Число 29:7), але починається він увечері дев'ятого числа (Лев 23:32).

День (від світанку до заходу сонця) ділиться в Біблії, згідно з вавилонським звичаєм, на 12 частин («годин»). Однак за відсутності інструментів для точного визначення часу такий поділ виявлявся надто дрібним. У Новому Завіті використовується наступний (приблизний) поділ дня:

третий час - середина утра;

шоста година - опівдні;

дев'ята година – середина вечора;

дванадцята година - захід сонця.

Ніч в епоху Старого Завіту поділялася на три частини - варти (Вих. 14:24; Суд 7:19; 1 Цар 11:11), а на початку н. е. - на чотири варти (Мт 14:25).