Глибинна причина людських страждань

Вишукуючи причини страждання чи окремої людини, чи народу, чи людства в цілому, допитливий шукач може опинитися в ситуації, в яку потрапили учні Христові, коли запитали свого Учителя стосовно сліпонародженого: «Хто згрішив, – він чи батьки його, що сліпим народився?» (Ін. 9:2).

– Ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі (Ін. 9:3), – цією відповіддю Христос поклав край безпідставним домислам, що страждання конкретної людини – це виключно її провина, або ж у крайньому випадку її близьких. Так, звичайно, є наслідки гріха як самої людини, так її близьких (часто діти «пожинають» те, що «посіяли» їх батьки), проте не можна сприймати проблему страждань у такому спрощеному вигляді. Єдине, у чому ми можемо бути впевнені, так це те, що причиною страждань як конкретної людини, як народу, так і людства в цілому – є гріх.

Проте гріх – це не просто поганий або ганебний вчинок, як прийнято вважати, гріх – це відступ людини від Бога, не бажання виконувати Його святу волю. Все це почалося з перших людей, Адама та Єви, які не виконали Божий наказ, заповідь не їсти «від дерева пізнання добра і зла», проігнорували, пропустили повз вуха Боже попередження: «… бо в той день, коли… з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2:17).

«Смертю помреш» – передусім у духовному аспекті, бо переступ Божої заповіді означав відпадання від Бога – єдиного Джерела життя в цілому Всесвіті (видимому світі), що в підсумку призвело до смерті тілесної. Проте це ще не все, внаслідок людського гріхопадіння похитнулися всі основи земного устрою, через людське гріхопадіння була «проклята земля» і з того часу «терня й осот» (Бут. 3:17,18) почала родити вона. І наслідки тих подій ми «пожинаємо» до нинішнього часу, і не тільки «пожинаємо», але й далі плодимо.

Так що основна, глибинна причина людських страждань полягає не в конкретних вчинках окремої людини чи групи людей, а в гріховності всього людства, як мовиться, у просторі та часі. Тобто ми пожинаємо наслідки гріхів як попередніх поколінь, так і всього сучасного людства, не кажучи вже про наслідки власних гріхів та гріхів близьких. Як бачите, склалася фатальна ситуація, яка потребувала Божественного втручання, бо окрема людина та людство в цілому не могли справитися із таким трагічним станом речей: «Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти?» (Рим. 7:24).

Лише смерть Христова змогла відновити втрачений зв’язок людини та Бога: «Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися» (1Пет. 2:24). Проте зцілення можливе лише в тому випадку, коли людина приймає Ісуса Христа як свого особистого Господа та Спасителя: «Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому» (Ін. 3:36), тобто залишиться в полоні гріха та смерті, в якому перебувало людство до приходу Спасителя в цей світ.