Притча

— Я такий поганий, такий поганий, — скаржився учень Вчителю.

— Ти не поганий, але тобі треба змінитись.

- Як же так? Якщо я не поганий, як ви кажете, то навіщо мені змінюватись? Я що, маю стати поганим?

— Ні, — посміхаючись, відповів Вчитель, — навіщо ж погане. Давай краще я тобі покажу.

І він дав учневі сопілку, просячи зіграти на ній. Учень не вмів грати на сопілці і, дунувши в неї, поперемінно закриваючи отвори, видав неприємні звуки.

— Ось бачиш, яка музика у тебе виходить, — сказав Учитель. — А якщо ти провчишся кілька років, то твоя музика буде зовсім іншою. Але що зміниться? Грати будеш той самий ти, і сопілка буде тією ж, і руки ті ж, і повітря, але… Але, хоча зовні все залишиться тим самим, все ж таки це буде зовсім інша музика, яка заспокоюватиме, будитиме, лікуватиме і підноситиме душу.

Так і у житті. У тобі є все, що треба, і воно здається тобі поганим і жахливим лише тому, що ти ще не вмієш витягувати зі свого серця прекрасну музику душі. Коли ти навчишся чути душу, розвивши в собі слухання її голосу, і навчишся гармонійно керувати думками, почуттями та волею, тоді в руках твоєї душі ці інструменти перестануть бути поганими та неслухняними. І все, що виходитиме з тебе, стане прекрасним і досконалим. Тоді ти зрозумієш, що недоліки – це чесноти, якими ти ще не навчився користуватися.