Огірки

За вікном розривався у надривному, що переходить на хрипоту, крики, півень.
Ласкаве сонце пробивалося крізь фіранки, малюючи чудові візерунки на
дощатій підлозі. Пахло пилом та м'ятою.

Марія Михайлівна звикла за той короткий час, що жила тут, у селі, прокидатися рано, з криком Петьки. Цікаво, - подумала вона, коли він намагається розбудити всю округу? Зрозуміло не перший. Так, - глянувши на ходики, посміхнулася господиня, - половина восьмого, отже, вже втретє.

Петько, сусідський півень відрізнявся своєю горлопанистістю та нахабством. Але був добрим господарем свого гарему.

Розвідавши, що на ділянці Марії Михайлівни можна чимось поживитись, став регулярно приходити на грядки, та не сам, а дбайливо закликаючи і своїх курочок.

Досвіду Марії Михайлівни щодо ведення городництва було мало, спочатку вона журилася цьому, але потім, вирішивши, що навіть того, що виросте на її маленьких грядках, їй вистачить, прийняла це спокійно, як і візити дбайливого, багатодітного багатоженця Петьки. Господь дасть рівно стільки, скільки потрібно. Усім вистачить. А зайве веде до спокуси.

Трохи дивувалася по-перше, чого це йому не куролесити на грядках у своєї господині, але, зіткнувшись одного разу з її крутою вдачею, зрозуміла чому на своєму подвір'ї Петька такого дозволити не може.

Ще раз, поправляючи пролом у штакетнику, похвалила сусідку за рясно квітучий город, за доглянутість грядок і яскраву, буйно квітучу рослинність, поцікавившись у неї, яким це таким секретом вона володіє, почула:

- А ми сільські, у містах не жили, змалку не розгинаємось над грядками, тільки це нас і годує.

Сказано це було різко, зі злістю. Сусідка стояла під боки і кривила губи. Марія Михайлівна зрозуміла, що добросусідських відносин їй не дочекатися, тож і скаржитися на прокази Петьки не варто. І по-християнськи змирилася.

Їй у селі не було самотньо. За роки, проведені над перевіркою зошитів, вона навчилася занурюватися у себе, знаходячи як помилки у написанні творів, а й думки, нерідко мудрі і здорові. Потім любила спілкуватися з цими учнями, вже не по темі, розвиваючи в них здатність розмірковувати, бачити світ у різноманітті, не бути зашореними. Напевно, тому учні її любили. Вона ніколи не підвищувала на них голосу, після школи вони ставали їй друзями, і віддавали своїх дітей у школу, де навчалися самі.

Сусідська онука Настенька, худенька, болісного вигляду дівчинка, познайомилася з Марією Михайлівною в перший же день, після її приїзду до села. Вона приходила запросто, докоряла Петькові, виганяючи його з грядок і винно журячись.

Їй цього року йти до школи. Ось для зміцнення здоров'я її і відправили до села.

Зять Марії Михайлівни, вперше побачивши її, прошепотів: "Ну просто кришталева."

Вона справді була якась тендітна, через тонку шкіру просвічувався капілярний малюнок судин, тоненькі солом'яні кіски не тримали гумок, і тому вона ходила вічно розпатлана. Та й бабці ніколи не було доглядати за нею.

З самого ранку до обіду вона торгувала з городу на маленькому сільському ринку біля шосе. Торгівля сперечалася, зелень розходилася швидко, перша полуниця йшла за годину. Ось і зараз сусідка збирала перші огірки в тепличці, біля ганку вже стояли два кошики, наповнені зеленню. Смарагдові огірочки були немов олов'яні солдатики в онуковій коробці. Один на один, рівненькі, що виросли як по калібру. Зітхнувши Марія Михайлівна, озирнулася на свою огіркову грядку. Вона була звичайно роздерта після Петькиного візиту, та зеленушки якісь кривенькі. Перші огірочки повинні вже визріти за кілька днів. "Ну що ж, кривенькі, та мої", - посміхнулася Марія Михайлівна.

У неділю день народження онука Максима. Саме встигнуть. Правда огірки Максимко не любив, віддавав перевагу помідорам. Та й ніхто в родині Марії Михайлівни не любив огірків, окрім неї самої, та ще й сусідської Настюші, яка приходила в гості, заглядала під плівку і раділа: -

Баб Маша, дивись він ще підріс. А мені баба огірків не дає, каже – на продаж треба, – шепотіла вона жалісно.
- Не хвилюйся, ось перші зірвемо з тобою і тут же біля грядки і з'їмо.

У неділю накрапав дощ. Ну, треба ж, як не під час, – подумала Марія Михайлівна. Діти мають приїхати на пікнік, а тут дощ. Але на обід прояснилося і веселий клаксон машини сповістив про прибуття гостей. Максік вискочив з машини перший, махнувши рукою Настюші, що виглядає з-за хвіртки. Вона у відповідь зашарілася, зніяковіло вимовивши вітання. Ще б пак, Максік міцненький, засмаглий хлопчисько, вже 9 років. Сподобався Настюші, зародивши в ній першу дівочу серцеву ніжність.

- Привіт, ма. Ми тут на базарчик купили зелені, знаючи що ми з тобою не городники то загалом, а помідори в місті південні взяли. М'ясо теж уже намариноване, так що ми розвантажимося і на озеро відразу підемо, гаразд? До церкви їхали дощ зливою був, Максик журився і всі Господа просив розігнати хмари, і ось після служби - сонечко те яке!

-Вмите, - радісно вигукнув Максік.

Зять, давлячись сміхом і викликаючи посмішку у відповідь у люблячої дружини, намагався розповісти у якої торгівлі вони купили зелень.

- Такої потішної парасольки я навіть у місті не бачив. Уявляєш, Маріє Михайлівно, така лукава морда зайця зі скляними очима, що обертаються! На нього мимоволі звернеш увагу, напевно вона спеціально його бере на торгівлю, привертає до себе покупців. Свого роду торгова марка, – веселився він.

Посміявшись, помивши зелень, склавши все в кошик, прихопивши мангал, вугілля, стільці-розкладачки, парасольку, вони веселим гуртом пішли на озеро, взявши з собою і Настюшу.

- Я тільки борщ доварю і прийду до вас, - милуючись дітьми, гукнула Марія Михайлівна слідом.

Затрималася вона довше, ніж планувала, не могла знайти свою панаму. І вже, закриваючи хвіртку, побачила зятя, що біжить, з Настюшею на руках.

- Мам, не закривай хвіртку. Треба терміново до лікарні. Настю рве, дивись, зелена вся.

У Марії Михайлівни навіть серце похололо.

- Що трапилося? Шашлик не просмажився?
– Ми до шашлику і не дійшли ще. Настя огірки їла, причому їла сама, ти ж знаєш, ми не любимо, тож одразу визначили, чим отруїлася.

До лікарні домчали швидко. Усю дорогу Марія Михайлівна тримала голову дівчинки на колінах, подумки молила Господа врятувати дитину. Настюша не плакала, кріпилася, тільки видно було по загостреному носику і виступаючим крапелькам поту на лобі, як їй погано.

Мишко подзвонив другу до реанімації, на них уже чекали.
Зробили промивання, але отруєння для дитини виявилося сильним.

- перевищено концентрацію нітратів. Печінку треба буде ще довго лікувати. А зараз під крапельницею нехай лежить, - знімаючи окуляри, сумно промовив лікар.

Біля кабінету лікаря кам'яною статуєю сиділа сусідка. На неї було шкода дивитися. Ті, що відчували свою провину, що не доглядали, Мишко і Марія Михайлівна не знали, що їй і сказати. Сусідка, на пропозицію підвести до села, відповіла промовистим поглядом. Так і доїхали до будинку в тяжкій мовчанці.

Оля з Максіком зібрали все з пікніка і сиділи на ганку. Відпочинок не вдався. Мовчки посиділи за столом у хаті.
- А ми з мамою Господа просили Настю вилікувати, - промовив Максік тремтячим, від жалю і болю за подружку, голосом.
- А огірки я викинула, - сказала Оля. Настінка з десяти штук сім з'їла. І бабусі я сказала про те, що сталося.

- Господь милосердний, дітей любить. Обов'язково допоможе Насті впоратися з хворобою, - притискаючи голову онука до себе, заспокійливо відповіла Марія Михайлівна.

Діти поїхали ще світло було, обіцяючи відвідати Настюшу у лікарні.

Перемиваючи посуд та прибираючи зі столу, Марія Михайлівна почула шум на сусідньому городі.

Виглянувши з віконця побачила, як з розлюченим сусідка рве огіркові батоги, як розлітаються груди землі з-під сапки.

На кущі смородини, оскалившись у своїй посмішці і обертаючи очима, красувався парасольковий заєць.