Нескінченний хліб

Жила була бідна бабуся.
Така вона була бідна, що часом їй навіть не було з чого хліба спекти. І була в неї сусідка-злидня, яка цю стареньку невпинно бідністю її дорікала. І раптом помітила сусідка: щойно вона приймається хліб пекти, у бабусі теж із труби дим йде, ніби хліб печеться.
— Невже ця жебрачка теж розбагатіла? - Здивувалася сусідка. — Треба заглянути до неї, перевірити.
Заходить сусідка до бабусі, а та справді коровай із печі виймає.
Посадила старенька сусідку за стіл, свіжим хлібом її пригощає.
Здивувалась сусідка:
— Звідки ж у тебе хліб? Нещодавно ти була бідніша за бідного, а тепер щодня хліба печеш?
І розповіла їй бабуся, що втомилася вона від дорікань у злиднях. І почала голівку димлячу в піч підкладати, коли сусідка приймала хліб піч. Тиждень так минає, другий, ось старенька і придумала:
— А дай-но я буду Бога про милість Його просити щоразу, як сажку в грубку кладу.
Так і почала чинити. Поклала вона головню в грубку, помолилася, і раптом хтось стукає у віконце. Стоїть старий жебрак, весь у лахмітті, хлібичка просить. А хліба в хаті ні шматка. Віддала старенька дідусеві останню свою картоплину. Той її з'їв і знову хліба просить.
Звідки я тобі, старче, хліба візьму? — каже старенька.
— А ти з печі дістань, — відповідає дідок.
Зазирнула бабуся в піч, а там і справді готовий коровай лежить. Охнула вона, дістала коровай із печі, стала дідка годувати. Він з'їв увесь коровай і ще просить.
— Немає в мене більше хліба, — каже бабуся.
— А ти знову з печі дістань, — каже дідок.
Дивиться старенька — там знову коровай лежить.
Дістає вона коровай із печі, а сама вголос дивується:
— Доки ж Бог хліба мені даруватиме?
— А доки з чистим серцем ділитимешся з усіма голодними, — відповів старий.
Ось з того часу й не перекладається ніколи в хаті у доброї старенької хліб.