Про вдячність і щастя людини

Священне Писання закликає нас за все дякувати. Це те, чому ми повинні навчитися зараз – бо дякувати ми будемо віки віків. Як співають ангели і святі в Книзі Одкровення: “Благословення і слава, і премудрість, і подяка, і честь, і сила, і кріпкість Богові нашому на віки віків! Амінь” (Одкр. 7:12).

Ідея вічно дякувати здається невіруючим людям відразливою і смішною; іноді вони не можуть точно сформулювати чому, але вона якось напружує. Нас часто напружує і необхідність дякувати нашим ближнім тут, на землі. Чому?

Бо в занепалому світі люди часто поводяться як у мавпячій зграї, постійно з’ясовуючи, хто знаходиться на сходинку вище в неформальній ієрархії. І навіть вдячність перетворюється в елемент цих мавпячих ігор – подякувати, означає поставити себе на сходинку нижче, визнати себе одержувачем милості, а значить від когось залежним і слабким. Буває, що благодіяння перетворюються на засіб маніпулювання – “тепер ти мені по гроб життя винен!”, і тому люди неохоче визнають свій моральний обов’язок. Це особливо проявляється, коли рівень довіри між людьми низький – і вони схильні бачити в милості якійсь підступ.

У кращому разі вдячність – це щось зі сфери етикету, ввічливості, приємна, але не обов’язкова частина життя. “Дякую в кишеню не покладеш”.

Але насправді вдячність – це суть життя; вдячність вводить нас у правильні стосунки з реальністю, реальністю Бога і реальністю других людей.

Творець і Володар всесвіту не шукає звеличення над нами – це було б украй смішно навіть помислити. Він хоче, навпаки, підняти нас до Себе. І вдячність розплющує наші очі на реальність Його любові і турботи.

Бог хоче зробити нас щасливими – а у вічності безмірно щасливими. Але не можна зробити щасливою людину, нездатну до вдячності; це не лише несправедливо, це просто неможливо. – Щоб зрадіти раю, ми маємо набути відкритого, упокореного і вдячного серця; здатність бачити любов Бога і людей, і визнавати цю любов – “дякую, я вдячний”.

І ми повинні навчитися бачити цю любов тут і зараз. Ми, християни, віримо в промисел – у те, що Бог править Своїм творінням, і направляє його до призначених для нього цілей. Уся це неймовірно складна система, що включає галактики і туманності, сніг і туман, гравітацію і магнетизм, сонце і дощ, людей і тварин, управляється Богом – причому управляється в деталях.

Як каже Господь Ісус, “Чи не дві малі пташки продаються за один асарій? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого” (Мф. 10:29). Дійсно, жодна сніжинка не падає на землю без промислу Божого. Цей же промисел спрямовується на всі події нашого життя – малі і великі.

Є відома фраза “хліб, який ти їв сьогодні вранці, Бог готував всю ніч”. Насправді, набагато довше, і цей хліб пройшов через багато рук, і потрапив на стіл трудами багатьох людей – Бог влаштував усе це, щоб ти міг поснідати. Це не просто кусень хліба з маслом – це послання Його любові і турботи. На цьому куснику хліба написано: “Я люблю тебе і піклуюся про тебе”.

Вдячність все приймає як дар; усе, що ми маємо, усе, чим ми користуємося, усе, чому ми радіємо, є дар, прояв любові. Смак їжі, світло дня, запах квітки, звуки музики – усе свідчить про Його любов, турботу, і ту велику і невимовну радість, яку Він нам готує.

У молитві ми звертаємося до Бога і кажемо – так, ми віримо, ми вдячні.

Усе, що в нас є, отримано від Бога. Він наділяє нас здібностями до праці, щоб ми брали участь у Його турботі про творіння; посилає нам повітря, воду і їжу; саме наше існування – дар Його любові. Вдячність визнає це – так, ми оточені любов’ю і турботою, і ми дякуємо за це.

Проте це усвідомлення – у мене немає нічого свого, усе є тільки дар Божий – оголяє нашу недовіру Богу; ми почуваємо себе уразливими. Серед людей жахливо виявитися повністю залежним від чиєїсь милості; люди часто відмовляють у ній один одному. Але на Бога ми можемо покладатися; так, у нас немає нічого, окрім Його любові і милості; але це найміцніша, найнадійніша і найбеззаперечніша річ в усьому всесвіті.

Ми дякуємо Йому за радість у благополуччі і за втіху в скорботі; але понад усе ми дякуємо за дар вічного життя, який Бог підготував нам у Христі Ісусі.

Ми бачимо, як далеко простягнулася Божа любов до кожного з нас – Він втілився, був розіпнутий і похований за нас, невдячних і недобрих. Він дарував нам Царство. Ми визнаємо це і возносимо подяку – “Дяка Богові за невимовний дар Його!” (2Кор.9:15)