Не мститися

Прощення… як багато говорять про нього. І як деколи важко простити…

«…Коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:15), – ці біблійні слова часто спадають на думку, або ж нам про них услужливо нагадують (от тільки цікаво, що саме рухає людьми в той момент?), коли нам не під силу забути чиюсь витівку чи образу. «Ти повинен його (її, їх) простити та забути заподіяну тобі шкоду», – постійно нагадуємо собі, чи знову ж такі, нам услужливо нагадує хтось з оточення (знову ж такі бере цікавість, чому деколи малознайомі люди починають так сильно турбуватися нашими справами?).

Але не будемо більше згадувати, принаймні зараз, турботливе оточення (чи все такі «турботливе»?), а краще задумаємося над тим, що таке прощення? Адже часто під цим поняттям розуміють речі, які в принципі до нього не мають жодного відношення.

Простити – це не тримати образи на кривдника, тобто не мати бажання мститися йому, чи як кажуть: «Відплатити йому тою самою монетою». «Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12:21), – цей біблійний принцип часто пригадують, коли говорять про неприпустимість помсти, проте варто зауважити, що рівень «добра», міра сприйняття кривдника залежить саме від постраждалої сторони. Людина сама вирішує: чи забути кривду і жити так, ніби нічого не трапилося, чи просто відпустити кривдника «з миром» зі свого серця, а заразом зі свого життя. І це теж буде добром, адже зло, спричинене нам іншими людьми, на нас зупинилося, не просунулося далі – що теж є великим благом.

Деколи шкода, чи просто кривда, принесена нам іншими людьми буває настільки нестерпною, що унеможливлює будь-які стосунки з кривдником, бо сам їх вигляд може спричиняти сильні душевні (а деколи і тілесні) рани. Тому прощення – це не обов’язково життя за принципом, ніби нічого не сталося, адже в кожного ганебного, гріховного вчинку є свої наслідки, які деколи просто неможливо забути. Так що прощення кривдника не означає, що ти автоматично повинен забути шкоду (кривду) принесені тобі, а кривдника в жодному разі не звільняє від відповідальності за скоєне (враховуючи і карну відповідальність). Прощення – це стан, коли ти не бажаєш зла своєму кривднику, відсутність бажання йому мститися: «Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, Я віддам”, – говорить Господь» (Лк. 12:19).

Проте бажання не мститися, не скасовує законного права постраждалого на компенсацію принесених збитків, зокрема не тільки щирих вибачень, розкаяння у скоєному, але й матеріальної компенсації навіть за принесений моральний збиток, вже не кажучи тілесний чи майновий. І це біблійний принцип, а не якась сучасна вигадка: «Якщо [він буде спійманий і] вкрадене знайдеться в нього в руках живим, чи то віл, або осел, або вівця, нехай заплатить [за них] удвічі» (Вих. 22:4).

І навіть, якщо кривдник щиро вибачиться, розкається в скоєному і відшкодує заподіяний збиток, це в жодному разі не змушує постраждалого відновлювати зіпсуті або ж втрачені стосунки. Прощення – це передусім відновлення миру у власному серці, а не відновлення стосунків з кривдником, примирення з ним.

Так що прощення і примирення – це не обов’язково слова-синоніми. Але про це поговоримо якось іншим разом.