Ялин радості

Вираз «ялин радості» у грецькому перекладі звучить, як «олія тріумфу». "Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій оливою радості більше за співучасників Твоїх" (Євр.1:9).

Що таке радість? Радість – це таке почуття, внутрішнє відчуття, стан людської душі, чи просто – добрий настрій. Вона приходить від задоволення, отриманого задоволення, відповідно, повна радість приходить від повного задоволення. Причому іноді вона приходить не стільки від плоду, тобто. від результату хороших та корисних справ, але вже від передчуття чогось дуже доброго та приємного. І тому радість від очікування може іноді виявитися сильнішою від самого переживання, за яким слідує розчарування невиправданих надій.

Оскільки людина трійковий, те й його радість можна розглядати через його троїсту природу, тобто. через дух, душу та тіло. "Сам же Бог світу нехай освятить вас у всій повноті, і ваш дух і душа і тіло у всій цілості нехай збережеться без пороку в пришестя Господа нашого Ісуса Христа" (1Фес.5:23). Це означає, що задоволення або задоволення (насолода) людина може принести як своєму тілу, так і своїй душі.

Радість у Господі, духовна радість, приносить віруючому найвищу форму задоволення, і тільки віруюча людина може і має переживати її. Таку радість мав у Своєму серці Ісус, помазаний «олією радості» більше за всіх Своїх співучасників. Він назвав її Своєю досконалою, (грец.) «Повною радістю» (Іван.15:11/17:13). Апостол Петро у своєму посланні називає цю радість невимовною та преславною (1Пет.1:8). І цар Давид, як помазаник Божий, мав досвід такої радості, тобто. радості порятунку, яку він, згрішивши, було на якийсь час втратив, але потім у скорботі свого серця просив Бога йому повернути (Пс.15:11; Пс.50:14). А поки Давид мовчав і не зізнавався ні перед собою, ні перед Богом у своєму гріху, він змушений був жити з його наслідками (Пс.31:3-7).

Усі якості, що мають природу Божих Небес, мають і їхню досконалість. Згадаймо, що віра може досягти досконалості (Як.2:22), світ у серці людини може бути досконалим (Іс.26:3) і любов, що виходить від Бога, вона досконала за своєю природою (1Ів.4:17; Кільк. 3:14). Душевна радість може бути і приземленою.

Чому ж радіє людина своєю душею? Він радіє прибутку, придбанню, виграшу, радіє своїй перемозі, як успішному подоланню перешкод, гідному завершенню справи, радіє також, коли він визнаний, прийнятий або коли виповнилося його бажання.

До речі, у своїй душі людина радіє не лише великим звершенням. Він може радіти і маленьким насолодам життя. Наприклад, відпочинку або гарній, з його точки зору, погоді, краєвидам, що радують око, красивим вбранням, якщо він у них добре виглядає, смачній їжі. Тому деякі люди свою депресію «заїдають», «запивають» чи лікують «шопінгом».

Але душевна радість непостійна і схильна до атак настрою, який, у свою чергу, залежить від обставин. Цю зміну настроїв можна простежити на дитині, яка може зрадіти подарованій цукерці і відразу заплакати, якщо їй не дали другу. Але духовно зрілий християнин не може дозволити собі жити зміною настроїв і настільки залежати від обставин, щоб вони контролювали його душевний стан.

Те, чому людина радіє чи засмучується, певним чином характеризує її. Тому що людина може радіти як добрим речам (Пс.121:1), так вона здатна і зловтішатися від заздрості (Пр.24:17; 1Кор.13:4,6). Така радість у людини буває ненадовго, вона спустошує її душу і супроводжується гіркотою від судів совісті і тим більше від судів Бога (1Ів.3:20).

Людина, за своєю «адамівською» природою егоцентрична, тобто. сконцентрований у собі і тому, далеко ще не всі люди здатні радіти чужому успіху, як, наприклад, це робив цар Давид (Пс.4:8). Але чужий успіх завжди є випробуванням наших духовних здобутків. Сам Ісус у притчах навчає Своїх послідовників брати участь у чужій радості – «радійте зі мною» (Лк.15:4-10; Рим.12:15). У цьому виявляється істинний християнський характер, який відбиває Божу природу відродженого християнина.

Досягаючи в них духовної зрілості, Господь навчає Своїх дітей радіти завжди, навіть у спокусах, у тісні для них часи (Мт.5:12; Як.1:2,12). «Завжди радійте!» - Закликає віруючих ап. Павло радіти за Господа (Фил.3:1; 1Фес.5:16-18). Він навчився задовольнятися тим, що мав у житті (Фил.4:11). Радіти ж здатне тільки вдячне і задоволене серце, за відсутності в ньому всякого відтінку ремствування. Так Божий пророк Авакум, чекаючи великих Божих судів на його народом, твердо заявляє: «Але й тоді радітиму» (Авв.3:18). А цар Давид, тривалий час перебуваючи в гоніннях та скорботах, звертався до своєї душі, просто наказуючи їй не соромитися, але славити свого Господа (Пс.41:6,12/42:5). Перші апостоли були здатні радіти і тоді, коли їм доводилося постраждати за Ім'я Господа (Дії 5:41). Згадаймо, що будь-яке випробування, допущене Богом у наших життях, сприяють нам, як тим, хто любить Господа, тільки на благо (Рим.8:28). І тому воно йде на користь навіть тоді, коли приходить у формі покарання. Адже Божа мета полягає в тому, щоб досягти в нас «мирного плоду праведності» як складової Царства Божого всередині нас (Рим.14:17; Євр.12:11).

То що (чи хто) краде в людини радість?

Що нудить, тіснить, турбує і гнітить, створює дискомфорт у душі, тобто. позбавляє радості серце дорослої людини? І що він має подолати, щоб не піддаватися депресії, зневірі та розпачу?

Звичайно, перше, що викликає в людини втрату радості - це зроблений ним гріх, що тягне за собою духовний полон (Бут.4: 5-7). Точніше, це неправильна реакція людини на спокусу, як у атаку його душі, тобто. на обставини, допущені Богом на його випробування. Сьогодні ми живемо за законом свободи (Як.1:25/2:12,13; 1Кор.6:12/10:23). І хоча поки ми на землі, диявольських атак нам не уникнути, але свою реакцію на них ми обираємо самі. Бог у Біблії ясно виклав нам Свою точку зору, а отже, Свою волю з кожного питання і, при цьому, дав нам право чинити на вибір нашої власної вільної волі. Заповіді Божі дано людині на вибір, а будь-який вчинений ним гріх, за своєю суттю, є його помилковим вибором. Одного разу, в майбутньому, Бог буде справедливо судити людину за кожен її неправильний вибір, навіть за кожне пусте слово (Мт.12:36,37;

Покаяння у смиренні перед Богом, а також прощення власних кривдників повертає людині радість спасіння та спокій Божий. І тоді ми вже у свободі своєї совісті знову маємо сміливість протистояти ворогові своєю вірою (Як.4:7; 1Пет.5:9).

Не дозволяй злодії, родоначальнику гріха, брехні та смерті, тобто. сатані, обкрадати тебе і руйнувати твої стосунки з Богом, позбавляючи тебе твого духовного, душевного та фізичного здоров'я, а також – радості (Івана 8:44). Спочатку він приходить вкрасти твій час, який призначався для спілкування з Богом, яким ти зміцнювався (Еф.6: 10). Потім він краде в тебе бажання шукати подібних спілкувань і тоді, коли і з'являється час, ти вже заповнюєш його чимось іншим. А після того, щоб остаточно занапастити тебе, він уже краде і твої можливості (Івана 10:10). Причому методика дії спокусника стара, як світ, але, на жаль, завжди діє безвідмовно. Так що, по-перше, не поступайся йому свого часу, а якщо він уже вкрав його, то доклади максимум зусиль і поверни його собі (Мф.11: 12). Переможи свого ворога, а християнин, що перемагає, як відомо, «успадковує все» (Об'явл.21:7). При цьому з бажаннями плоті, в якій нічого доброго не живе, особливо не варто рахуватися (Рим.7:18). Але якщо спонукання до дії приходить із відродженого духу, то йому однозначно слід слухатися, тому що воно піде нам на користь.

Розглянемо шляхи втрати християнином радості всіх трьох рівнях його єства.

Наприклад, лише на рівні тіла людина може втратити радість, що він стає нездатним заповнити необхідні потреби організму у їжі, питво чи регулярному відпочинку (сні), тобто. з появою в нього фізичного виснаження. Потрапляючи в такі умови, під впливом сигналів організму діти стають примхливими, а доросла людина стає дратівливою. Якщо ми довго нехтуємо своїм тілом, то можемо і зруйнувати його, чого Бог, однозначно, не схвалює (1Кор.3:16,17/6:19). До речі, неприпустиме надмірне піклування про плоть (Рим.13:14).

Щодо душі людини, то причиною втрати радості можуть бути стреси, а також будь-яке емоційне чи розумове перенапруження. Причому, в певних умовах стомленню піддаються люди різного віку. Але, Слава Богу, Він здатний дати стомленій людині силу для повного її відновлення, і тому християнину варто навчитися відпочивати в Господі (Іс.40:29-31; Мт.11:28).

Вибити людину з колії може й суєтний марна праця, що не приносить йому радості, тобто. робота, яка не задовольняє людину, але потребує великих витрат часу, сил, а іноді й емоцій (Еккл.1:14,17/4:4,5). Вихід у тому, щоб, заявивши руйнуючим його силам, через кого б вони не приходили, тверде і рішуче «ні», відмовитися від безплідних справ на користь спілкування зі своїм Господом, як одного разу це зробила Марія, яку Господь поставив у приклад її сестрі ( Лк.10: 41,42). А якщо все ж таки щось необхідно робити, навіть якщо заняття нас не тішить, то робити його треба, як для Господа і на Славу Його Святому Імені (1Кор.10:31; Кл.3:17,23). І тоді будь-яка праця принесе задоволення.

Нездорові взаємини також обтяжують душу і позбавляють її радості. Так, сварлива дружина витісняє свого чоловіка «на дах», втім, як і будь-яка набридлива людина, яка докучає ближнім своїми словами і змушує їх уникати його суспільства або робити необдумані вчинки, які іноді мають серйозні наслідки (Суд.16:16; Пр.19 :13/21:19/25:24; Як.3:14,16). Якщо ми хочемо в нашому домі створити душевний комфорт, щоб не втратити прихильності нашого партнера по життю, то треба відмовитися від докорів, звинувачення, засудження та критики, а також уникати набридання, щоб не вкинути його душу в зневіру та розпач (Пр.17: 22/25:17). І тільки панівна в сім'ї всепрощаюча любов, з її постійним прощенням усіх кривдників, підтримує в ній клімат Царства Божого (Мф.18: 21, 22; 1Кор.13: 4-7).

Виснажують душевні сили людини і постійні переслідування, коли людині безперервно доводиться захищатися і бути в напрузі. Це можуть бути духовні атаки. Від втоми у людини псується настрій, і якщо вона не бачить виходу із ситуації, то може впасти в глибоку депресію. У цьому випадку деякі християни починають нарікати на Бога. У такому разі слід знайти духовне коріння проблеми, а він може лежати в далекому минулому християнина. У такій ситуації одного разу виявився Давид, що втікав від переслідувань Саула. Про це ми читаємо в псалмах Давида, в яких він, шукаючи допомоги від Господа, виливає перед Ним свою душу (Пс.53:3-5/54:2-7). Іноді ворог використовує подібні методи, щоб взяти супротивника змором. Але, що стосується Давида, то він і в цих скорботах знаходив у собі сили радіти за Господа. Ісус,

Томить душу віруючої людини і очікування, тобто. затримані відповіді на молитву (Пр.13:12; Лк.12:50). Але хто чи що затримує ці відповіді від Господа? Можливо, є перешкода у духовному світі, і тому нам слід застосувати дану Господом владу (Дан.10:12,13). Може молитви підносяться без належної віри. Хоча, іноді, випробовуючи нас, і Сам Господь не поспішає з відповіддю (Лк.18:7). Тоді, як відповідь на молитву, що прийшла від Господа, приносить у серці людини досконалу радість (Івана 16:24).

Також, позбавляє радості християнина і обтяжує його душу страх за чиєсь чи своє власне життя, невпевненість у завтрашньому дні, будь-які турботи і будь-яке безладдя (Мт.6:25-34; 1Пет.5:7; Філ.4:6, 7). Але, побувавши в присутності Господа і з абсолютною довірою поклавши на Нього всі свої турботи, ми перемагаємо будь-який страх і можемо цілком заспокоїтися в повній надії на благодать, що подається нам (1Пет.1:13). У пізнанні Його Всемогутності і любові до нас досконала Божа любов, що виливається в серця віруючих Духом Святим, звільняє віруючої людини від усіх видів страху і приводить її в стан спокою та гармонії як з самим собою, так і зі своїм ближнім. Тим більше що, за бажання, ми завжди можемо знайти привід для радості, що лежить вище за всі наші тимчасові проблеми (Пс.15:8,9; Лк.2:10/10:20; Рим.8:18).

Вивчаючи будову людського організму, ми із захопленням бачимо, що Творець спочатку запрограмував нас на радість. Взагалі наш організм створений виробляти гормони, що викликають у людини радість і задоволення (серотонін і ендогенні опіати). Так, і Царство Небесне, що нас чекає, сповнене радістю, а не нудьгою або смутком. Навіть тим, хто проходить на землі важкі часи і переживає великі скорботи, особливо, якщо вони приходять за Ім'я Господа, Він обіцяє на Небесах стерти всяку сльозу (Об'явл.21:4). Як Царство Боже, що вже є у нас, так і плід нашого відродженого духу включає компонент радості (Гал.5:22).

Отже, оскільки ми складаємося з духу, душі і тіла, то ігнорувати жодну із складових нашої істоти ми не маємо права. І хоча кожна частина нашої істоти має свої запити, перевагу в їхньому задоволенні завжди треба віддавати нашому відродженому духу, підконтрольному Духу Святому. Ми так влаштовані Богом, що вплив нашого духу поширюється на весь наш склад, і від його стану залежить вся людина. Причому дух відродженої людини часто буває в дисгармонії з її душею і, тим більше, з її тілом плоті (Ек.1:14,17/4:4; Гал.5:17). Зробимо висновки: людина, яка живе на землі, схильна до стомлення духу, стомлення душі і стомлення плоті. І тому, як людський дух, так і його душа і тіло, потребують зцілення та підтримки їх у здоровому стані. Бог забезпечив нас усім необхідним для цього (2Пет.1:3).

Найкращий засіб для збереження здоров'я душі християнина, а, як наслідок, і присутності в ній радості – це здорова їжа розуму, постійне зцілення емоцій і щоразу правильно зроблений вибір, що відповідає волі Божій. Знання і виконання Божої волі, у послуху Його Слову, через одкровення від Святого Духа, звільняє людину, тоді як навіть неусвідомлене опір Божій волі не лише позбавляє її радості, а й створює зайві проблеми у житті (згадаймо Йону).

Вбачимо зв'язок: слухняність Богу підвищує рівень серотоніну і без таблеток, а порушення Божої волі – знижує його. Також любов до ближнього підвищує рівень серотоніну і у того, хто любить, і у того, кого люблять, а образи і гіркоту непрощення знижують його. Якщо ж ми захочемо, відкинувши Божі методи, спробувати заповнити серотонін штучно, то потрапимо до нової проблеми зі здоров'ям і, зрештою, загинемо за свій гріх. До того ж людський організм дуже чітко реагує на наявність серотоніну в його мозку, і тому легко керований дияволом на підсвідомому рівні. До того ж, коли організм звикає та підлаштовується до штучної подачі гормонів, порушуються природні процеси в тілі людини, а його дійсні проблеми при цьому нікуди не йдуть, але залишаються, поки сама людина не протистане їм Божими методами.

Отже, радість перебуває у вільному від вини серце людини (1Ів.3:20,21). Вона мешкає в благочестивому й достатньому, у смиренному і надіючому на Бога серці і втікає з серця, наповненого наріканням і бунтом.

Певний спосіб думок, тобто. правильний хід наших думок, який Бог називає «образом думок праведників», зберігає людину від гріха і підтримує радість у його серці (Лк.1:17).

Сам Бог запропонував нам Себе, як Всемогутнього Покровителя, Господа, Отця, а також, як Доброго Пастиря, Друга та Нареченого. При цьому, як Господь Він навчає нас, у повній покорі Його волі залежати тільки від Нього. Як Батько, Він забезпечує нам батьківську турботу та опіку. Як Друг, Він керує нас порадою та бере участь у наших справах. Як Пастир, Він забезпечує нас усім необхідним. І, нарешті, як люблячий Небесний Наречений, Він утримує нас в обіймах Своєї безумовної любові.

Таким чином, відкидаючи гріх будь-якого роду, перемагаючи відкидання, образи і прикрощі, страхи, сумніви і розчарування, а також, апатію і лінощі, Він вчить нас завжди пильнувати і сміливо протистояти різним нападкам ворога.

Ми повинні перемагати і тоді, коли поранять наше самолюбство, коли знижують нашу самооцінку, коли в нас не вірять і вселяють нам безнадійність. Ми ж є синами та доньками Справжнього Переможця (Об'явл.21:7)!

То що робити, коли знизився рівень серотоніну у мозку? Коли ми відчуваємо дискомфорт та втому, куди нам тоді йти? В аптеку, до магазину за пляшкою чи до Бога за оливою радості? Звичайно ж, Він є єдиним джерелом істинної радості.

До речі, є і бурхливо виявлена форма радості, виплеск назовні щасливих емоцій, тобто. - веселощі. Веселощі - це прояв радості у свободі дій, у сміху, в аплодуванні і в танці з вигуком. «Веселись і радуйся!» – нерідко наказує Бог у Писанні (Вт.12:7,18/16:11,14/26:11; Соф.3:14), стверджуючи, що радість у Господі є нашим підкріпленням (Неем.8:10). І якщо в людини все гаразд у відносинах з Богом, то вона здатна радіти, абсолютно незалежно від обставин, що склалися. Для справжньої радості та справжньої веселощів не потрібні харчові стимулятори, але тільки - «Нове Вино Святого Духа», тобто. помазання радості в чистому серці християнина (Мт.26:29; Еф.5:18). «Де Дух Господній – там свобода» (2Кор.3:17), а де свобода – там завжди є місце радості!