Я найкращий за вас!

У сім'ї Тетяни та Сергія не було дітей. Жили вони дружно: у коханні та злагоді. Тільки одна біда-немає діток. Скільки часу було витрачено на лікарів та лікування, проте вирішити їм цю проблему так і не вдалося.
Тетяна виплакала вже всі сльози, але сльозами горю не допоможеш. Якось після роботи Сергій застав свою дружину знову сумною. Його серце надривалося бачачи, як страждає його дружина. Він посадив Таню біля себе на диван і подивився їй у вічі:
-Таня, а що ти думаєш на те, якщо ми візьмемо собі дитину з дитячого притулку. - Він усміхнувся і погладив її по руці. - Я довго думав про це останнім часом. . Це наш єдиний шанс мати дітей. Що ти скажеш?
-Серьонько, це якраз те, про що думаю і я. Видно мені ніколи вже не мати своїх дітей... Ми можемо взяти собі чужу дитину і виростити, як свою власну.
-Коли ти хочеш зробити це?
-Якомога швидше! Я хочу, щоб наш будинок був наповнений дитячим сміхом і більше не здавався таким пустельним і похмурим.
-Добре, я завтра вихідний і ми зможемо вирушити з тобою до дитячого притулку та оформити всі необхідні папери. Кого б ти хотіла взяти; дівчинку чи хлопчика?
-Напевно дівчинку! Вона буде моєю помічницею, я навчу її всьому, що й сама вмію. А ти кого б хотів найбільше?
-Я теж хочу дівчинку! А ще, найбільше на світі, я хочу бачити тебе щасливою! – Сергій ласкаво подивився в очі Тетяні. – Тепер давай вечеряти і більше ніяких сліз, а Всемогутній Бог допоможе нам обрати ту дитину, яка буде нашою опорою та радістю.
Наступного дня подружжя переступило поріг дитячого будинку. Нянечка відвела їх до кабінету директора, де вони виклали мету свого візиту. Після короткої розмови Таню та Сергій провели до зали, де грали діти.
-Як багато дітей, Сергію! У мене серце розривається від думки, що їхні батьки кинули своїх крихт на свавілля долі.
-Та цей світ досить жорстокий! Як тобі он та дівчинка? Вона виглядає такою нещасною.
-Її звуть Катечка.-втрутилася в розмову деректриса.- Місяць тому в автокатастрофі загинули її батьки і вона ніяк не може звикнути до нового оточення; постійно плаче, не хоче їсти і постійно сидить одна і дивиться у вікно.
-Ах, бідолаха, - ласкаво промовила Таня. - Скільки їй років?
-П'ять, але вона досить розумна і кмітлива для свого віку.-відповіла деректриса.
Катя була невисокого зросту з білим, кучерявим волоссям і блакитними очима.
-Вона така мила! Сергію, давай ми візьмемо її?
-Ти ж знаєш, Таня, як ти, так і я!
На цьому було вирішено удочерити п'ятирічну Катюшу. Ганна Петрівна підвела дівчинку до її нових батьків і лагідно обняла за плечі:
- Познайомся, Катюша, - це твої нові батьки: мама. Таня і тато-Серьожа.
Дівчинка довірливо подивилася на незнайомих їй людей, але назвали її батьками, і на знак згоди кивнула головою. Після всіх отриманих дозволів та завершення оформлення паперів вона переступила поріг нового будинку. Таня та Сергій оточили Катюшу турботою та ласкою. Вони приготували їй гарну кімнату, купили новий одяг, дитячі іграшки та все необхідне для дитини. Тепер будні дні не здавалися Тетяні такими похмурими та сірими. Вона повністю була поглинута турботами про Катюшу. Спочатку, худенька і бліда дівчинка з сумними очима, стала перетворюватися на здорову і життєрадісну дитину. Все йшло добре, Катя почувала себе цілком щасливою; її не ображали вдома, любили та приділяли багато уваги. Лише факт засмучував дівчинку; коли вона виходила на вулицю, щоб пограти з іншими дітками, вони завжди обзивали її підкидьком,
-Не плач, Катюша!-заспокоювала її мама.- Вони просто ще маленькі і нічого не розуміють.
Якось в черговий раз Катя вибігла на вулицю погуляти її личко світилося невимовною радістю. Вона рішуче наблизилася до пісочниці, де грали інші діти і з незворушним виглядом почала будувати пісочний будиночок.
-Катька підкидьок прийшла! - Весело прокричав сусідський хлопчик. Інші діти розсміялися і почали теж дражнити Катю.
-А я краще за всіх вас! - голосно сказала дівчинка перервавши дитячий сміх.
-Як це краще за нас?-відкривши широко очі, запитав Ванька.
-А ось так! Мої батьки обрали мене одну з усіх дітей у дитячому притулку, а ви народилися у ваших тат і мам і вони не можуть вас нікуди діти, от і змушені піклуватися про вас. Зрозуміли?! - І піднявши високо голову Катя повторила ще раз, - Я найкраще за вас!
Діти були вражені такою відповіддю, що навіть від подиву й несподіванки відкривали роти. З того часу ніхто не ображав Катюшу. Ось так Господь наділив мудрість маленькій дівчинці, як правильно відповісти своїм кривдникам.

Ми також діти Всевишнього Батька. Колись ми були грішниками, але Він за Своєю великою любов'ю знайшов нас у цьому світі зла та гріха і назвав Своїми дітьми.
1Іоан. 3:2 Улюблені! ми тепер діти Божі.