СВОЄЧАСНА ВДЯЧНІСТЬ

«І будьте вдячні!» (Кол. 3:15, РБО).
Моцарт був музичним генієм. Він почав грати на скрипці в п'ять років, під керівництвом батька, став найвідомішим музикантом свого часу, написав неймовірну кількість творів, які й донині виконуються в різних інтерпретаціях.
Проте майно, залишене ним після смерті, складалося лише зі старої скрипки, яка мало що коштувала. На похороні було лише кілька людей, він був похований у спільній безіменній могилі — ні надгробка, ні таблички.
Найбільший музичний геній своєї епохи отримав визнання лише після смерті.
Люди, безперечно, унікальні створіння. Ми живемо особливим життям.
Ми наділені здібностями, яких позбавлені решта всіх істот на цій планеті. Але в тому, що стосується визнання, ми примітивні як амеби. Ми так легко забуваємо про тих, хто поруч із нами, про тих, хто дарує нам свої таланти, робить добро, приносить користь.
Коли ти востаннє щиро дякував комусь? Коли ти говорив спасибі тому, хто зробив щось хороше тобі просто тому, що захотів зробити тобі приємне?
Невдячність приносить багато прикростей. Навіть у цьому ми, люди, «особливі». Коли хтось підходить до нас і каже, що ми відіграємо важливу роль у його житті, ми радіємо та хвилюємося. Але нам важко сказати те саме інше людині. Нам самим важко чинити так само з іншими людьми. Як часто можна почути: «Не знаходжу слів, щоб висловити мою подяку/немає слів, щоб висловити…?»
А ось коли йдеться про критику, вимоги і невдоволення, ми не відчуваємо нестачі в словах. Для нас це так природно, що слова ллються рікою.
Вміння дякувати вчасно – це великий дар та цінне придбання.
Дар, бо ця здатність пов'язана з характером, перетвореним Божою благодаттю. Придбання, тому що кожного разу, коли ми щиро і чесно дякуємо людині, це повертається до нас із надлишком, проявляється у відношенні до нас тих, кому ми подякували.
Згадай людей, які зробили щось значуще для тебе за останній тиждень. Згадай, як ти відреагував на це. Якщо ти нічого не сказав і не написав у відповідь, не висловив своїх почуттів, то зроби це зараз, не відкладаючи.
Я впевнений, що багато людей переживали, бо з ними вчинили так само несправедливо, як із Моцартом. Пізніше, щоразу, слухаючи його музику, люди з сумом і виною згадували, що не подякували композитору тоді, коли це було можливо.
Може, деякі люди саме тому плачуть на похороні? Вони не подякували померлому за життя, а тепер уже надто пізно.
Сподіваюся, ти встигнеш.
Проси Бога, щоб Він дав тобі дух подяки щодо тих, хто мешкає поряд з тобою.