Повертаючись до притчі про блудного сина...

Думаю, немає на Землі людини, яка хоч раз у житті не чула б притчу Ісуса Христа про блудного сина. До неї протягом багатьох століть зверталися і досі звертаються богослови та художники, письменники та артисти… У цій притчі людина зображена в той самий момент, коли вона відвертається від Бога, щоб слідувати власним шляхом у «землю чужу», де сподівається пожити в своє задоволення. У притчі також описується і повернення бунтівного сина до батьківського будинку, де його зустрічає люблячий батько.

Дарування прощення від Небесного Батька свого часу прийняли я і моя дочка. Чоловік на сьогоднішній день відкидає Бога. Є в мене ще синочок, шестикласник. Він начебто з Богом. Начебто… Щодня я ставлю сина перед вибором: як йому робити. Поки що результати виховання мене тішать, син слухає мене. Ну, а як буде далі? Я не можу сказати напевно. У пошуках відповіді на це запитання нікому з нас, батьків, не слід забувати, що, по-перше, спасіння, яке пропонує Господь Ісус Христос, дається благодаттю. Його не можна ні купити, ні заслужити, ні успадкувати від батьків. Бог ніколи ні до чого не примушує. Кожному надано право вибору: ухвалити порятунок або відмовитися від нього. По-друге, кожна людина, чи то доросла чи дитина, несе особисту відповідальність перед Богом. І якщо він сіє щось недобре у своєму житті, він обов'язково пожне "бурю" в майбутньому. По-третє, незважаючи на те, що кожна дитина сама відповідає за своє рішення піти за Богом або відкинути Його, на її вибір великий вплив має атмосфера в сім'ї. Приклад щирої батьківської надії на Бога в повсякденному житті може вплинути на духовне життя дитини, невідповідність же слів і вчинків цілком може від Бога її відвернути.

Останнім часом все частіше чую від віруючих друзів і знайомих, що їхні діти охолонюють до церкви, спокушаються цінностями цього віку. Хтось із них залучається до бурхливого шкільного та студентського життя, повного «незвіданих до села переживань», інші, «завдяки» потоку наукової інформації, що раптово обрушився на них, зовсім «відбиваються» від чогось будинку… Перестають спілкуватися з батьками (адже вони у них виявляються такі «простачки»!), винаймають квартири, ближче до навчального закладу або переходять жити в гуртожитки, щоб не дай Боже, однокурсники не познайомилися з їхніми «богомолами-батьками». А є й такі дітки, які відверто пускаються в розпусту, називаючи свій гріх цивільним шлюбом. А результат один: хлопці вступають у самостійне життя без Бога. І хто знає, чим це життя може закінчитися.

Вкотре повертаюся до біблійної притчі про блудного сина... У ній, як в жодному іншому біблійному оповіданні, розкривається природа гріха у всій його руйнівній силі. Людина мала двох синів. І ось молодший вимагає від батька свою частку спадщини негайно. Я дуже серйозно задумалася над тим, що означає подібна вимога і, знаєте, мене охопив жах! Прості слова: Отче, дай мені... означають: «Батьку, дай мені зараз те, що все одно дістанеться мені після твоєї смерті. Я хочу жити своїм життям, а ти мені заважаєш. Я не можу чекати, коли ти помреш: на той час мене вже не будуть так приваблювати багатство та свобода. Ти для мене більше не існуєш! І ось, отримавши все багатство, яким обдарувала його «смерть» батька, навіть не озирнувшись, з властивою молодості легковажністю молодший син залишає батьківський дім і з легким серцем спрямовується до країв, де відтепер уже ніщо не обмежуватиме його свободи. Відбувшись від батьківської опіки, він тепер може творити все, що забажає. Він оточений друзями, він – центр всесвіту! Життя райдужне і безтурботне, проте хлопець ще не підозрює, що воно не виправдає його очікувань. Він вважає, що нові друзі ринуть до нього безкорисливо; насправді вони ставляться до нього точно так, як вчинив по відношенню до батька він сам: блудний син цікавий своїм приятелям лише остільки, оскільки вони можуть скористатися його марнотратством. "Друзі" їдять, п'ють і веселяться; блудний син сповнений радості... А попереду жнива. І грізне попередження: «Не обманюйтесь: Бог зневажимо не буває. Що посіє людина, те й пожне: Той, що сіє в тіло своє від плоті, пожне тління, а той, хто сіє в дух від духу, пожне життя вічне» (Гал. 6:7-8). Читаючи ці рядки Святого Письма, я подумала: якщо для дітей віруючих батьків завжди є шанс повернутися на шлях Істини за молитвами рідних, то клопотати за дітей невіруючих батьків за великим рахунком просто нікому! У Біблії є такі слова: «Бо сім разів упаде праведник і встане; а безбожні впадуть у смерть» (Прип. 24:16). Думаю, варто дуже серйозно замислитись над цим віршем з Біблії багатьом батькам, які по-справжньому люблять своїх дітей, але відкидають Бога. «Бо сім разів упаде праведник і встане; а безбожні впадуть у смерть» (Прип. 24:16). Думаю, варто дуже серйозно замислитись над цим віршем з Біблії багатьом батькам, які по-справжньому люблять своїх дітей, але відкидають Бога. «Бо сім разів упаде праведник і встане; а безбожні впадуть у смерть» (Прип. 24:16). Думаю, варто дуже серйозно замислитись над цим віршем з Біблії багатьом батькам, які по-справжньому люблять своїх дітей, але відкидають Бога.

Згадую ті важкі дні, коли просто виявилася «біля розбитого корита». Другий чоловік «не виправдав» моїх надій на те, що тепер, після стількох років страждань і принижень, ми з донькою здобудемо тихе щастя в новій родині. Тоді ми не знали Бога і думали, що зможемо у всьому спертися на людину… Як же ми помилялися! Як змінилося наше життя, коли ми з дочкою пізнали Христа! У березні 1996 року ми знову народилися, уклавши завіт із Господом. І стали духовними ровесницями: 14-річна донька та 37-річна мама. Моя донька відразу з похмурої та закомплексованої дитини перетворилася на успішну студентку архітектурно-будівельного технікуму і, водночас, на студентку біблійного коледжу «Христос для народів». У неї з'явилося багато чудових друзів-віруючих. А головне, вона знайшла себе у Бозі. Через деякий час Господь зі Своєї щедрої руки побачив їй прекрасного чоловіка, а після двох чудесних діток... Дочка тепер доросла, і вона добре розуміє яку ціну заплатив за її щастя Христос. Ну, а мій син? Чи розуміє він, що означає жертва Христа особисто для нього? Він ще досить малий. І, мабуть, довго доведеться мені молитися, щоб він зробив правильний моральний вибір. І якщо раніше мою доньку, як і мене саму, здебільшого ніс Христос (через наш дитячий вік), то тепер левова частка відповідальності за виховання сина лежить на мені. Адже я вже не лише християнка «зі стажем», а ще й вчителька сина у недільній школі. Нещодавно перед тим, як нам треба було збиратися на служіння, син підійшов до мене і сказав: «Мамо! Тато попросив мене поїхати з ним у гараж. Обвалився мур і йому терміново потрібна моя допомога». «А як же недільна школа, синку?» – засмучено запитала я. «Ну скажи, що я не міг відмовити у допомозі татові» – зніяковіло відповів син. І як же приємно мені було, коли Максим, повернувшись додому, виявив бажання піти зі мною на вечірнє служіння до церкви!

В основу виховання Бог заклав два принципи: «Діти, коріться своїм батькам у Господі, бо цього вимагає справедливість. «Почитай батька твого й матір», це перша заповідь з обітницею: «Нехай буде тобі благо, і будеш довголітнім на землі» (Еф.6:1-3). Якщо виховання дітей будується на іншій основі, тоді їхнє майбутнє непередбачуване… Господь недарма відвів дитинству так багато часу. Тим самим він надав батькам можливість формувати майбутнє дитини, спрямовувати і вести її за дорогами Господніми, захоплюючи прикладом особистого ходіння перед Богом і покори Його волі. Я щаслива, що сьогодні у мене ще є час для того, щоб виховувати сина твердою, але водночас і люблячою рукою. При цьому я чудово розумію, що і сама повинна відрізнятися незмінною справедливістю до своєї дитини, дбайливо охороняючи його індивідуальність і не ламаючи його дитячу волю для себе. Я чітко усвідомила, що караючи сина в хвилини гніву, ніколи не досягаю бажаної мети, не стверджую принцип слухняності, не змінюю характеру моєї дитини, але навпаки, породжую в його серці почуття образи, злість у відповідь і спрагу помсти. Коли я роздратована, як правило, намагаюся кудись піти, бо знаю: не стримаюся і наговорю йому купу образливих слів. А недобрі почуття, викликані в моєму сину покаранням у запалі материнського гніву, потім довго не вмирають. І якщо я продовжуватиму таке «виховання», цілком можливо, що ці почуття «затаяться» в його серці аж до того часу, коли він відчує себе дорослим і незалежним. не змінюю характеру моєї дитини, але навпаки, народжую в його серці почуття образи, злість у відповідь і спрагу помсти. Коли я роздратована, як правило, намагаюся кудись піти, бо знаю: не стримаюся і наговорю йому купу образливих слів. А недобрі почуття, викликані в моєму сину покаранням у запалі материнського гніву, потім довго не вмирають. І якщо я продовжуватиму таке «виховання», цілком можливо, що ці почуття «затаяться» в його серці аж до того часу, коли він відчує себе дорослим і незалежним. не змінюю характеру моєї дитини, але навпаки, народжую в його серці почуття образи, злість у відповідь і спрагу помсти. Коли я роздратована, як правило, намагаюся кудись піти, бо знаю: не стримаюся і наговорю йому купу образливих слів. А недобрі почуття, викликані в моєму сину покаранням у запалі материнського гніву, потім довго не вмирають. І якщо я продовжуватиму таке «виховання», цілком можливо, що ці почуття «затаяться» в його серці аж до того часу, коли він відчує себе дорослим і незалежним.

Ну а що робити, якщо незважаючи на якісь старання батьків дитина все ж таки йде з чогось будинку? Відповідь на це питання я також знаходжу в казці. Які були дії батька після того, як він віддав синові прохання? Звичайно, батько сумував про його звільнення. Але, не применшуючи синівської гідності і не обмежуючи синівської свободи, він чекав, поки син, переситившись гріхом і, згадавши про колишнє життя, почне тужити за батьківським домом і відкриє душу для батьківського кохання ... У цій багатогранній за змістом і чудовою по яскравості , де під образом батька мається на увазі Батько Небесний, чи не чільне місце займає поведінка батька, його перевершує всі людські поняття доброта, любов до грішника і радість з приводу повернення блудного сина. «...Коли він був ще далеко, побачив його батько його», – каже нам Євангеліє, а це означає, що батько чекав бунтівного сина щодня. "Побачив і зглянувся, і, побігши, кинувся до нього на шию і цілував його". Син почав було сповідь, але батько не дав йому домовитись. Він знову назвав голодного свинопасу улюбленим сином, бо пробачив. Батько не вимагав доказів покаяння тому, що бачив: його син подолав сором і страх. Він повернувся додому.

Що може втішити тих засмучених батьків, які щосили намагалися спонукати своїх неслухняних дітей слідувати «шляхом правди»? Думаю лише одне: «Добрий Пастир наглядає за ними». Бог знає та розуміє глибоке горе тих християн, чиї діти сьогодні пішли «у світ». Завжди є надія. І вона не осоромлює. А крім надії є ще й найдієвіша зброя – молитва. Я вже зараз молюся за свого сина і прошу для нього не благоденства, а лише того, щоб благодать Божа завжди перебувала на ньому. А ще завжди пам'ятаю слова пророка Єремії: «...є нагорода за працю твою, говорить Господь, і повернуться вони з землі ворожої» (Єр. 31:16).