НЕ відрікаються люблячи

Був нічим не примітний ранок у звичайнісінькій поліклініці. Людина досить похилого віку прийшла до лікаря зняти шви з пальця руки. Було помітно, що він дуже хвилюється і кудись поспішає. Запитавши, коли буде лікар, чоловік тремтячим голосом повідомив, що до 9 години на нього чекає дуже важлива справа. А вже 8-30.
Я розуміюче відповів, що всі лікарі зайняті, і зможуть приділити йому увагу не раніше, ніж за годину. Проте, помітивши неймовірний смуток у його очах і якусь розгубленість у рухах, коли він раз у раз поглядав на годинник, під серцем у мене щось тьохнуло. Пацієнтів на прийом до мене не було, і я вирішив сам зайнятися раною цієї людини. Мене втішило, що ранка добре затягнута, а отже, не виникне жодних проблем, якщо шви зняти зараз. Порадившись із колегою, я зайнявся пацієнтом. Мені чомусь хотілося з ним поговорити, і я першим почав розмову:
- Ви так поспішайте. Мабуть, у вас призначено прийом ще одного фахівця?
- Не зовсім так. О 9 годині мені потрібно погодувати хвору дружину. Вона зараз у лікарні. З лікарської цікавості я запитав, що з його дружиною. Чоловік відповів, що у неї, на превеликий жаль, виявлена хвороба Альцгеймера. Я встиг зробити необхідні процедури, поки ми розмовляли, на що, звичайно, потрібен час. Мені здалося, що до 9 години мій пацієнт може не встигнути до лікарні дружини. Я поцікавився, чи та хвилюватиметься, якщо він запізниться. Чоловік сумно покивав головою:
- Ні, хвилюватись вона не буде. Моя дружина не впізнає мене останні п'ять років. І навіть не пам'ятає, ким я доводився їй у житті.
Я здивовано вигукнув:
- І, незважаючи на це, ви все одно щоранку до 9 поспішайте в лікарню до людини, яка вже не знає вас?
Тоді він ласкаво поплескав мене по плечу і, посміхнувшись, по-батьківському відповів:
- Так, на жаль, вона не знає, хто я. Зате пам'ятаю, хто вона. З нею я був щасливий усе своє життя.
Я підійшов до вікна і довго дивився слідом за літнім пацієнтом. І тільки коли постукали у двері, зрозумів, що плачу. Мурашки пробігли моїм тілом, і я сказав: "Це те кохання, про яке мрію і я ..."
Мій ранковий пацієнт сказав, що був щасливий. Та й вона, та жінка, теж щаслива, маючи такого чоловіка.
Не пристрасть чи романтика, а справжнє кохання, здатне зрозуміти, пробачити і прийняти – ось те, що неминуче. Ми підемо. А вона залишиться, оселившись у чиємусь серці.