Намагатися задовольнити свої потреби ознака егоїзму?

Егоїзм справедливо вважають причиною гріховності людини. Нам дійсно треба зректися самих себе, про що говорить Біблія, і служити Богові та людям. 

У спадщину від Адама та Єви нам дісталася схильність на центральне місце замість Бога ставити себе. Звичайно, це серйозна проблема, якщо ми заперечуємо Бога як нашого Творця, а самі Його творіння займаємо престол Божий, поклоняючись собі як ідолу. 

Тоді можна сказати, що, намагаючись задовольнити свої потреби, ми чинимо егоїстично? 

«Полюби Господа, Бога твого, і полюби ближнього, як самого себе» (Мт.22:37-40).

Дві головні заповіді залишив нам Ісус Христос.

Ці слова мимоволі підводять нас до формули: на першому місці – Бог, на другому – люди, а на останньому – я. Таким чином, ми робимо висновок, що життя благочестивого християнина має бути у відмові від своїх потреб або в їх придушенні, щоб щосили вкладатися в інших.

Розмірковуючи так, ми ігноруємо Богом дану здатність розпоряджатися своїм життям, коли ми відповідаємо за задоволення своїх потреб.

Писання вчить нас поважати свої потреби – вони допомагають нам духовно зростати.

Нехтування власними потребами призводить людину до духовних та емоційних проблем. І, навпаки, задовольнивши свої потреби, людині легше і радісно допомогти іншим у їхніх труднощах.

Чому нам слід задовольняти потреби?

Ми всі потребуємо Бога і один одного. Сам Бог створив нас залежними від Нього та інших. Немає людини-острова. Відомо, що люди, які довго перебувають в ізоляції фізично чи емоційно, деградують.

З земного життя Ісуса нам зрозуміло, що Він потребував Батька, часто проводив з Ним час. І разом з тим Ісус хотів розділити Свій біль з людьми: у часи тяжкого випробування в Гефсиманському саду Він просив учнів допомогти Йому в передсмертній агонії.

У Біблії чимало прикладів задоволення людських потреб: Бог ще Адаму сказав, що “не добре людині бути одній” , і створив для неї Єву. А Еклезіаст стверджував, що двом все ж таки краще, ніж одному, наводячи безперечні аргументи.

Потреби та духовне зростання 

Наші потреби наближають нас до Бога та людей. Не визнаючи їх, ми зупиняємось у своєму духовному дорослішанні. Як Боже творіння, яке усвідомлює свою залежність від Бога, нам необхідно в смиренні звертатися до Нього з проханням про те, чого потребуємо. Тим більше Він Сам вітає, коли ми просимо: “Істинно, істинно говорю вам: про що не попросіть Отця в Моє ім'я, дасть вам”  (Ів.16:23).

Потреба чомусь змушує нас шукати допомоги: коли людині потрібна їжа, вона шукає собі їжу, вода — вона п'є. Те саме відбувається з духовними та емоційними потребами.

Потреби та смиренність 

Смиренна людина розуміє і визнає свою неспроможність у вирішенні тих чи інших питань та обов'язково звернутися до інших за допомогою. Біблія говорить нам, що “Бог смиренним дає благодать” (Приповісті 3:34).

Потреби та церква 

Євангеліє залучило нас перспективою поповнення наших потреб, адже найчастіше в нас було не все гаразд до звернення до Бога.

Але прийшовши до церкви, ми нерідко вдаємо, що у нас все добре. Наша проблема якраз у тому, що у нас "немає проблем", "все ок". І це фарисейство.

Біблійна позиція церкви — це вміти визнавати свої слабкості, відкрито говорити про свою боротьбу з гріхом, сповідатися.

Церкви повинні стати тим безпечним місцем, де люди можуть сповідувати свою неповноту та залежність, просити про допомогу.

Незадоволені потреби та проблеми

Повернувшись до думки, що Бог створив нас такими, що потребують Нього та інших, стає зрозумілим, що відмовляючись задовольняти свої потреби законним чином, дарованим нам Богом, ми отримаємо серйозні проблеми. Хіба у авто не виникають проблеми, якщо в ньому не міняти олію?

Скільки можна протриматися на силі волі, почутті провини та адреналіні, не маючи емоційного підживлення за допомогою Бога та людей?

Адже навчившись визнавати свої потреби та просити допомоги, можна звільнитися від депресії та інших психічних розладів.

Задоволені потреби та можливість допомогти іншим 

Ситість. Саме так почувається людина із поповненими потребами, і в такому стані з радістю приділить від свого надлишку іншим.

Найбільше здатні подарувати іншим втіху ті люди, які самі були втішені і стали здатні виявити розуміння, участь і більше любові до тих, хто цього потребує:

“…Той, хто нас утішає в будь-якій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати тих, що перебувають у будь-якій скорботі, тим втіхою, якою Бог втішає нас самих!” (2Кор.1:4).

Пам'ятайте, що апостолом любові став Іван: він передав іншим те, що одержав сам від Бога – Його любов.

Дбати і любити інших — наше природне бажання, але не варто забувати про те, що й самим важливо звертатися до Бога та інших з проханням про допомогу, щоб заповнити власні потреби.

Про результати опитування щодо заповнення своїх потреб

У процесі написання цієї статті було проведено анонімне опитування серед християн на тему: чи егоїстично задовольняти свої потреби?

Невелика кількість опитаних респонденток висловилася одноголосно про те, що задовольняти свої потреби не здається їм егоїстичним, а турбота про інших не повинна виключати піклування про себе.

Усі опитані у разі виникнення емоційних та інших проблем звертаються по допомогу до ближніх і моляться до Бога.

Також усі учасниці опитування висловили стовідсоткову впевненість у тому, що задовольнивши свої потреби, набагато легше допомогти іншим.