Життя – це боротьба проти темряви

Можливості людського пізнання обмежені. Ми усвідомлюємо лише якихось тридцять відсотків навколишньої дійсности, а все решта – понад сімдесят процентів – залишається прихованим від нас, зануреним в океан несвідомости. Те, що охоплює наша свідомість, нагадує вершину айсберга, яка видніється над поверхнею моря, тимчасом як більша частина льодяної гори схована під водою. Ми чимало пізнали, але ще більше залишилося недослідженого. Правду кажучи, основного про життя й далі не знаємо. Усе ще, незважаючи на значний розвиток науки, не знаємо, звідки ми прийшли на цю Землю, з якої темряви виринули під час народження, та куди відходимо, у який морок занурюємося, помираючи. Не знаємо й того, навіщо треба жити та чому все існує. Основоположні правди нашого життя пізнаємо не розумом, а за допомогою віри.

Отож, вірити чи не вірити в Бога – це проблема, швидко розв’язати яку неможливо. Життя минає в постійній боротьбі проти мороку й темряви, у прагненні здобути якомога більше світла пізнання – досліджуючи, працюючи, роздумуючи. Маємо достатньо світла, щоб повірити, що Бог існує, як і мороку, щоб вважати, що Його немає.

До єврейського рабина прийшов чоловік, який, утікаючи від війни, покинув рідні місця. Його домівка згоріла, всіх рідних убили, а він ледве врятувався. Чоловік заволав, звертаючись до рабина: «Чи ти й далі, після цієї кривавої війни, можеш вірити, що Бог існує?» Рабин спокійно глянув на нього й відповів: «А ти після цієї жахливої війни можеш вірити, що Бога немає?»

Упродовж життя я часто чув від вірних: «Як хтось може не вірити в Бога?» Але водночас мені ставили запитання й люди з протилежного табору: «Як людина ще може вірити, що Бог існує?» І одне, і друге запитання треба трактувати серйозно, якщо з ним звертається людина з таким чи іншим внутрішнім переконанням. Без сумніву, вирішальну роль відіграє те, як дивишся на ситуацію, як її сприймаєш. Наприклад, ти перекинув склянку вина й встиг схопити її лише тоді, коли половина рідини вже вилилася. Чи в такому разі скажеш: «Ех, змарнував вино», – чи промовиш: «Чудово, мені вдалося врятувати півсклянки вина». Той, хто вірить у Бога, бачить Його присутність у кожній дрібниці, у розквітлому фруктовому дереві, у собаці, що махає хвостом, у птахові, який пролітає над його подвір’ям, у величавому галопі коні, який мчить галявиною, у непорочній чистоті засніжених гірських вершин, у таємничих глибинах моря, у зоряному небі, у власному сумлінні, у функціонуванні тіла, в існуванні Всесвіту й усього створеного. Натомість атеїст може сказати, що в будь-якому, навіть найдрібнішому, явищі життя помітні докази того, що Бога немає. Йому здається, що він випадково з’явився на світ, що створення всього можна пояснити дією звичайних матеріяльних законів і сил, що у світі перемагає несправедливість, що хвороби й смерть – це слова, за якими нічого не стоїть, що злочинців амністують, а невинних ув’язнюють, що з небуття ми прийшли та в небуття відійдемо, що гинуть і помирають ненароджені й народжені, що людське життя не має жодної ваги, що врешті-решт не можемо точно знати, чи Бог є, чи Його немає.

Однак, навіть якщо бачиш у світі надто багато ненависти, це не означає, що в ньому немає й любови. Якщо на північному полюсі впродовж півроку панує темрява, це не означає, що світла не існує. Якщо цілу землю огорнула ненависть, несправедливість і невіра в присутність Бога, це не означає, що найменша квіточка й дрібненький камінчик на дні моря не світяться Божою присутністю. Доброта незнищенна, світло неможливо згасити, любов завжди була і є. Можливо, треба лише розплющити очі, повернути голову, спробувати прислухатися – і одразу побачиш, що все навколо інше.

Та найважливіший крок у житті – це вирішити стати на бік світла й добра. Там на тебе чекає Бог.