Бог – це надія

Сьогодні запрошую тебе, шановний читачу, разом зі мною додати надії самим собі та нашому народові.

Мати надію – означає в безвихідній ситуації отримати ще один шанс, ще одну можливість. «Надія є там, де її немає», – каже поет. Бо надія з’являється тоді, коли всі людські можливості вже вичерпано, коли, з людського погляду, вже немає виходу. І тоді приходить Божа допомога. Інакше кажучи, надією є Бог.

Мати надію – означає почати здійснювати те, у що віримо. Якщо у твоїй уяві постає світле майбутнє, якщо подумки віриш у здійснення своїх прагнень та успішну реалізацію задумів, якщо в серці віриш і майже бачиш, що життя твого подружжя й родини буде вдалим, віриш у майбутнє, у свободу свого народу, то в такому разі все це почне в тобі здійснюватися. Пробувати реалізувати те, у що віриш, – означає мати надію. Образно кажучи, коли віриш, тоді перебуваєш на старті та дивишся на мету попереду себе. Мати надію – означає бігти до мети.

А отже, надія – це віра, яка ставатиме дійсністю. Надія – це те, чого ще нема, але вже є, і те, що здійснюється, але ще не скінчило втілюватися. Надія – це простір між вірою та любов’ю. Надією може бути лише Бог. Адже все інше може підвести, може зникнути, може не вдатися. А Бог – це Абсолютне Буття, Усемогутнє Добро; Він ніколи не підведе, Йому не може не вдатися, Він не може не досягти мети.

Псалмопівець каже: «…З Богом своїм проберусь через мур» (Пс. 18:30); «Тільки від Бога… надія моя!» (Пс. 62:6); «Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені» (Пс. 23:4); «А я покладаю надію на Тебе, о Господи… В Твою руку кладу свою долю…» (Пс. 31:15-16); «…Того дня, коли страх обгортає мене, я надію на Тебе кладу, я в Бозі хвалитиму слово Його, на Бога надію кладу, й не боюся, що тіло учинить мені?» (Пс. 56:4-5).

Якщо довіряєш лише людині, значить не маєш надії. Людина зникає, вона – скінченна, обмежена, не може керувати власною долею, а отже, разом з її зникненням щезне й твоя надія. Якщо ж довіряєш Богові, ніхто не може відібрати в тебе скелі спасення й упевнености в надії. Тому Святе Письмо категорично заявляє: «Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає! І він буде, як голий той кущ у степу, і не побачить, щоб добре прийшло, і він пробуватиме в краї сухому в пустині, у краї солоному та незамешканому…» (Єр. 17:5-6). Людину слід любити, а на Бога надіятися. Бог – це невичерпне джерело добра, допомоги й життя. Доки одна твоя рука простягнена до Бога, щоб приймати від Нього, доти друга може бути простягнута до ближнього, щоб йому давати, щоб задовольнити його прагнення й втамувати голод. А тому: «Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь то надія його! І він буде, як дерево те, над водою посаджене, що над потоком пускає коріння своє…» (Єр. 17:7-8). Такій людині не треба нічого боятися. Коли настануть спекотні дні, її листя не зів’яне.

Така людина навіть може бути бідною, але саме їй належить Царство Боже. Вона може відчувати голод, але знає, що насититься. Вона може плакати, але знає, що буде сміятися та співати. Її можуть ненавидіти люди, вигнати зі свого кола, звинуватити в злочині, але вона знає, що знайде своє царство та спокій і що буде виправдана, бо довірилася Богові, вічній скелі. Бути християнином – означає мати міцний, надійний ґрунт під ногами. Християнина в нас запрошено до того, щоб він подарував знищеній країні довіру й тверду надію, якою є Бог.

Чи маєш довіру до Бога? Чи ти – приятель Бога? На чому ґрунтується твоє життя? Чи маєш надію та чи впевненим кроком простуєш до мети? Чи ти – благословенна людина? Сьогодні звернися до надії, яка гарантовано допоможе тобі досягти мети. Ця надія приведе тебе до любови, бо ти – улюблене дитя Боже.

Нехай благословить тебе Бог любови й надії!