Путівна карта

Марк знову і знову крадькома поглядав на батька. Чи правильно вони йдуть?

Перед походом тато довго вивчав карту, запам'ятовував маршрут, робив різні позначки олівцем. Тепер він часто зупинявся і порівнював місцевість із знаками на карті.

Багато разів Марку хотілося йти второваною доріжкою, але батько командував повертати то праворуч, то ліворуч. Ліза, сестричка Марка, весело йшла за мамою та татом, твердо знаючи, що вони не помиляться. Батько був непоганим провідником, він знав карту і добре орієнтувався у лісі, у горах.

До вечора вони досягли мети і зупинилися на галявині з м'якою зеленою травою та безліччю найрізноманітніших кольорів. Навколо стояли великі ялинки впереміж з тоненькими білокорими берізками, навпаки - висока гора, що виблискувала сніговою вершиною.

- Добре, що ми сюди прийшли! – раділа Ліза. - Як тут чудово!

- Тату, а що якби ми десь там не звернули? Тоді ми б заблукали і не потрапили на цю галявину, так? - Запитав Марк.

- Якби ми звернули не там, де треба, то могли не лише заблукати, а й навіть загинути! Тут, у горах, є небезпечні місця, до них краще не наближатися. Ми йшли правильно лише тому, що ми мали дуже точну карту. Ви пам'ятаєте, скільки я вивчав її перед походом?

- Так, ти цілий вечір просидів над нею!

- А дорогою ти так часто в неї підглядав! - додала Ліза, зриваючи яскраво-червону квітку.

На галявині тато з Марком поставили великий намет. Мама з Лізою приготували вечерю. Втомлені, але задоволені, вони сиділи біля вогнища і насолоджувалися тишею.

Хвороста весело потріскувала, а іскри, наче наздоганяючи один одного, прямували вгору і зникали в темряві. Високо в небі яскраво світили зірки і, здається, підморгували дітям, радіючи з ними.

– Я, чесно сказати, всю дорогу боявся, – зізнався Марк батькові. - Мені весь час здавалося, що ти не туди повертаєш. У лісі так багато всяких стежок!

- Отак і в житті буває, - усміхнувся тато. – Ми всі йдемо до вічності. Шлях наш вузький, тернистий, і на ньому зустрічається багато розвилок. Буває дуже важко визначити - яка стежка правильна, якою потрібно йти. Щоб не заблукати в житті і не загинути. Бог дав людям дуже точну дороговказ. У ній багато усіляких попереджень. Чим більше ми її вивчаємо, чим краще знаємо, тим впевненіше крокуємо дорогою життя. Знаєте, як називається ця мапа?

Ліза чомусь зіщулилася і втягла голову в плечі.

Чи вона не могла здогадатися, як називається карта, чи боялася заблукати в житті і через це не потрапити на небо.

- Це Біблія, бо ти її часто читаєш! – сказав Марк.

- Правильно, синку. Наш покажчик у житті, наша путівна карта - Біблія. У ній є не лише знаки, що попереджають про небезпеку, а й ті, що показують, куди треба скеровувати свої кроки. Біблія дуже добре висвітлює шлях, яким ми йдемо.

Деякі дороги часто здаються нам добрими та правильними, але кінець їх не в небі. Є багато різних стежок, які ведуть до пекла. Щоб туди не потрапити, щоб не повернути шлях смерті, треба добре знати Біблію. Прийшовши на небо, ми радітимемо, що знали Слово Боже і не заблукали.

- Мабуть, так, як зараз на галявині, - сказала Ліза.

- Ні, ще більше! Адже тут ще не небо! - Заперечив Марк.

- Ми повинні довіряти Ісусу Христу - нашому Провіднику, Який завжди з нами і веде нас за Собою вірним шляхом. Він нікого силоміць не змушує йти. Хто хоче потрапити на небо, хто любить Бога, той з радістю йде за Ним, якою б стежкою Він не повів. Ісус – досвідчений Провідник. З Ним ми неодмінно дійдемо до прекрасного міста - Небесного Єрусалима і завжди житимемо з нашим Господом.

Над головою безшумно промайнула кажан. Здалеку почувся крик стривоженої сови. І знову настала тиша. Думки тікали вперед... Кожному хотілося дійти до Небесного Єрусалиму та зустрітися з Господом.