Як стати блаженним

«Блаженні…» – самі цими словами розпочав Свою Нагорну проповідь Спаситель, вказавши на ознаки людей, які можуть стати блаженними. Тобто сама по собі людина, яка плаче, убога духом, лагідна чи гнана за правду ще не є блаженною. Проте за тих умов може стати блаженною, дійсно щасливою, бо ці умови відкривають людину до прийняття волі Божої стосовно неї. Адже зазвичай коли людина щаслива, у неї все гаразд, до того ж якщо вона підноситься над іншими, пригноблює їх, така людина навряд чи задумується про Бога, а якщо й навіть задумується, то Його свята воля мало цікавить її.

«Нехай буде воля Твоя» (Мф. 6:10), – учить нас Христос; «Нехай буде воля Твоя» (Мф. 26:42), – подає Він нам усім приклад у саду Гефсиманському. Виявляється, упокорення – не синонім затурканості, це акт прийняття Божої волі у власному житті і згода дотримуватися її; акт, що вимагає неабиякої мужності та сили волі. Так що, щоб прийняти волю Божу, треба бути сильною особистістю, а зовсім не безвольною та слабкою, як часто думає світ. Але світ у цьому плані деколи немає в чому дорікнути: занадто багато бачить він прикладів, коли люди, які начебто вважають себе віруючими, підкорюються чужій людській волі, вважаючи, що це воля Божа.

«Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода» (2Кор. 3:17), – як бачите, між підкоренням себе волі Божій і волі людській є одна суттєва, кардинально протилежна різниця: свобода. А справжня, не вигадана свобода нерозривно пов’язана з відповідальністю. Саме небажання відповідати за свої вчинки, взагалі думати, що робити, штовхає людей на підпорядкуванні себе, своїх спрямувань, життєвих орієнтирів інтересам інших людей. Дехто вважає, що так простіше…

Зовсім інша ситуація відбувається з людиною, яка підпорядковує своє життя виконанню волі Божої. Ця людина не втрачає свободи (а навпаки, позбувається від зайвої залежності від світу, що робить її більш вільною), не життєвих орієнтирів (навпаки, знаходить їх), не спрямувань (свобода та правильні життєві орієнтири тільки посилюють їх), не чогось іншого, чим так дорожить світ, і що, на його думку, людина позбувається, коли починає шукати волю Божу у своєму житті. Не тільки позбувається, але й отримує в більшій мірі, завдяки… про це дещо пізніше. Проте все-таки одну річ така людина втрачає, принаймні тяга до цієї речі в неї значно зменшується – це звичка грішити. Грішити людина не перестає, проте гріх вона вважатиме гріхом, а не звичайною річчю, за принципом «усі так роблять», а це, насправді, зовсім немало, бо дає розуміння Заповідей Божих та відкриває бажання виконувати їх.

Недаремно тут пригадалося таке поняття, точніше життєвий стан «пошук волі Божої». Бо в житті згідно з волею Божою є принаймні два неприємних моменти. Перший можна сформулювати наступним чином: «Дружба зі світом є ворожнеча проти Бога… Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові» (Як. 4:4), – а відповідно, – хто хоче бути другом Божим, стає ворогом світові. Цього факту не приховує сам Христос: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15:20).

Другий неприємний момент – це ніби мовчання Бога, коли ми звертаємося до Нього, щоб дізнатися Його волю стосовно нас. Чому «ніби», адже Бог часто не відповідає на конкретні життєві запитання? Уся річ у тім, що відповідь міститься в Біблії, і Господь хоче, щоб ми самі віднайшли її. «Бо воля Божа є святість ваша» (1Сол. 4:3), воля Божа – це дотримування Його святих заповідей у нашому повсякденному житті. Що тут не ясного?

Просто багато хто вважає, що воля Божа не може стосуватися таких ніби банальних речей, як добрі стосунки в подружжі, із сусідами, із співробітниками, загалом з ближніми. Вона може стосуватися лише речей глобальних, хоча перелічені стосунки з ближніми і є глобальними речами в Божому розумінні.

А блаженною людиною робить розуміння, що все, що відбулося з нею в житті, сталося не просто так, а лише з єдиною метою, щоб вона захотіла «провадити… життя тихе й безтурботне, у всякому благочесті і чистоті, бо це добре і угодне Спасителеві нашому Богу» (1Тим. 2:2). Щоб вона могла з упевненістю та розумінням повторити апостольські слова: «За все дякуйте: бо така щодо вас воля Божа у Христі Ісусі» (1Сол. 5:18).

А ця вдячність Богові відкриває двері до справжнього блаженства, ще тут на землі, до зустрічі на небесах з Господом нашим, де «завжди з Господом будемо» (1Сол. 4:17). Вдячність допомагає нам побачити всі ці блага, які ми маємо ще тут на землі, відчути їх, а не вважати їх щось саме собою зрозуміле (це стосовно здобуття більших благ, про що йшла мова раніше). І саме головне, це дозволяє нам побачити за цими благами Господа Бога – єдине джерело добра у Всесвіті (див. Як. 1:17). А споглядати благодіяння Божі, відчувати Його турботу – це і є справжнім блаженством.