Сват із мене ніякий

Я довго придивлявся до них. Іноді було смішно спостерігати, інколи ж і здивування виникало. Важко розібратися у людських стосунках, а тут. Просто дивувався.
А одного разу якесь спонукання нахлинуло, трохи безшабашне, без утримання, що називається.
І все б нічого, так і спостерігав би, та якось підійшов до гурту молоді, в якому Льошка стояв і почув фразу: - Ну от, відпочив, треба знову на заробітки збиратися
.
Зі смішком спитав його:
- Ти вже їздив, на весілля гроші заробляв, і раптом знову. їдеш. З чого б це?
- Так нікого й немає підходящих, - якось неприродно голосно промовив Льошка.
Я озирнувся. Точно! Сходами спускалася група дівчат, і серед них. Котюша. Для її вух усе це вимовлялося.
Ек дурила! . промайнуло в мене в голові.

За Катюшею спостерігати було одне задоволення. Спокійна, розважлива, трохи відсторонена від суєти, така собі «тургенівська панночка». Якось вона вже намагалася влаштувати своє особисте життя. Але не вдалось. І ніхто її і не звинувачував, просто так вийшло, та надлом якийсь стався. Ось уже й часу чимало минуло, але закритість у ній залишилася. Вона поринула у навчання, закінчила педінститут, пішла працювати до школи. Начитана, розумна дівчина.
Ось після цих слів Лешкіна в мені і з'явилася якась запопадливість. усунути несправедливість, що насувається.

Хвилин через двадцять запал мій ще не пройшов, та й з Льошкою по дорозі нам було. Хоч і не був ніколи сватом, а тут. не втримався.
- Ти не лукав тільки, гаразд? Скажи мені, тобі Катюша подобається?
Льошка насупившись ішов. Недовго. А потім з якимсь надривом промовив напівпошепки:
- Подобається. До душі. Тільки ось. хто вона, а хто я. Вона. у цьому слові раптом почув я зовсім невластивий Льошку, ніжний глибинно-захований сенс. Вона розумієш. Адже вона з вищою освітою, розумниця. Я так для себе вирішив. не пара я для неї. Нудно їй зі мною буде. Хто я? Я будівельник. Все по шабашка мотаюся. А ось на неї подивлюся. не досягти мені цих висот, розумієш? Як ми будемо поряд виглядати? Вона геть яка. як берізка струнка, та й вище за мене. От і вирішив. ще пару разів на молодіжку схожу. подивлюся на неї, помилуюсь і забороню собі про неї мріяти. А ще краще. просто поїду. Далі. І надовго. А вона за цей час і заміж уже вийде. Отоді мені легше буде. А поки . ось ще пару раз помилуюся і все.
- Ну, ти й дурила, - тільки й зміг промовити я.

Назавтра працював у церкві, ремонт дрібний був. Настрій веселий. На другому поверсі гурт займався дитячим. Знав, що Катерина там. Ось як успішно складається. І точно. через півгодини розбіглися дітлахи.
- Катю, ти тільки не лякайся, гаразд і не подумай хибно, добре? . побачив я її злякані очі. Вона взагалі була вразлива, очі як у лані. Образити таку. повік собі не пробачити.
- Ти мені скажи, ти хочеш заміж?
Ну ось. По щоках поповзли червоні плями, вона вміла так дивно бентежитись, губитися, що одразу хотілося взяти під своє заступництво. Тремтливий, наче метелик.
- Так, - прошелестіла.
- А Льошка тобі як?
Вона ще більше зашарілася. Влучив!
- Подобається?
Вона тільки якось чи кивнула, чи знизала плечем. Але якийсь невловимий рух красномовно показав, що так, подобається.
- Тільки я йому не подобаюсь, - з гіркотою промовила. Не до серця йому, - на її очах дві великі сльозинки вже зібралися здійснити свій політ.
- Чому ти так думаєш?
- Він дуже суворо до мене ставиться, з холодністю якийсь. Незатишно поряд із ним. Іноді відчуваю. дивиться, а повертаюсь у його бік. у нього така холодність у власних очах, що мені зовсім погано стає. Останні її слова я вже ледь почув. Зрозумів, що треба припиняти розмову. жіночих сліз і страждань переносити не в змозі.

І ось тепер, дивлячись на їхню весільну фотографію, часто ставлю собі запитання. а якби не зважився я тоді на цю розмову з ними обома, але окремо?
Невластива для мене роль, ой як невластива. Сват із мене ніякий. У своєму житті розібратися б. А тут чужа. Саме ці слова і приходили мені на думку, коли спостерігав за ними. І згодом виявилося, тільки я й помітив, мені було відкрито, а іншим невідомо, яка боротьба серцева у цих двох відбувалася.
Не пройти б повз щастя своє, прийнявши його за спокусу. Не відмахнутися від серцевого томлення, взявши його за спокусу.
Але як дивно вони підходять один одному. Вона ніби зміцніла, пішла лякливість. Лешкине плече завжди поруч. А він, що про нього й казати. відповідальність надала йому значущості, змужнів. Гарна пара.