Доброта до людей

У 1871 знаменитий англійський мандрівник Генрі Стенлі відправився в Центральну Африку на пошуки зниклого Д. Лівінгстона. Він знав, що зустріне там такі племена, які не зрозуміють його мови, але він був упевнений, що їм знайома мова совісті. Тому він суворо наказав своїм людям не ображати дикунів, не красти в них, не порушувати обіцянок, ставитись до них люб'язно і взагалі – не робити їм жодної шкоди.
Якось він прибув до місця, де мешкало одне з найдикіших племен. Він сподівався, що вони нападуть на нього, як деякі інші племена, але вони зустріли його люб'язно. Коли він запитав їх, чому вони так люб'язно прийняли його, вони відповіли: "Бо ми переконалися, що ви хороші люди. Ми послали вгору річкою човен з жінкою, хлопчиком і провізією. Якби ви були погані люди, то забрали б човен. з провізією і жінку образили б. Але так як ви не зробили нам жодної шкоди, то і ми не хочемо вам зробити щось погане, тому ми і списи свої залишили на тому острові".
Стенлі був дуже зворушений, переконавшись, що його впевненість ще раз отримала підтвердження, оскільки і ці дикуни знали "мову совісті". Як він ставився до них, так і вони поставилися до нього, тобто були добрі.
Ніщо так не прикрашає людину, як доброта. Вона перемагає все, а сама непереможна. Доброта прикрашає життя, вирішуючи всі протиріччя; заплутане робить ясним, важке – легким, похмуре – радісним. Доброта для душі те саме, що здоров'я для тіла: вона непомітна, коли володієш нею, і дає успіх у кожній справі. Вона є мовою, якою німі можуть говорити і яку глухі можуть чути.
З усіх чеснот чи гідностей доброта є найбільшою, бо природа її Божественна; без неї людина - лише суєтна, шкідлива і жалюгідна істота. Скільки в людині доброти, стільки у ньому життя.