З життя християн

З життя християн
Розповіді, взяті з життя людей.
Розповідь1.
Дімі виповнилося 18 років. Настав час ставати на облік у військкоматі. З раннього дитинства батьки сіяли насіння Слова Божого в його душі, яке дало сходи у його юності.
Переступаючи поріг військкомату він навіть і не підозрював, що йому доведеться пройти. На серці було легко та радісно. Діма усвідомлював, що з ним той, хто ніколи не залишить, хто підтримає та захистить. Проходячи кабінет за кабінетом, йому доводилося відповідати на одне й те саме запитання:
- Ви віруючий?
- Так, я служу живому Богові!
– Це обсурд. В наш час! Молода людина одумайтеся, скоро ця середньовічна дикість відійде далеко на задній план. Ви молодий у вас все життя попереду... Чи варто так псувати його?
Після кожної такої мови в його справі вносилися записи: відвідує релігійні збори та читає релігійну літературу.
Ось і останній кабінет, за дверима якого перебуває психолог. Діма чув від друзів, як важко терпіти подібні зустрічі. Багато хто не витримує духовного тиску та принижень, а дехто впадає в малодушність... Діма взявся за дверну ручку, а на серці радісно та спокійно.
- Проходьте, - відповів лікар-психолог. Він узяв у свою руку особисту справу Дмитра і почав вивчати його.
- Так, я віруючий.
- Ви знаєте, що таких людей, які вірять у подібні міфи, ми завжди відправляємо на обстеження до психіатричної лікарні? Ми живемо в цевілізованому світі і в ньому немає місця релігійним байкам.
Діма дивився на психолога і не міг повірити, що йому доведеться пройти приниження та образу особистості серед душевнохворих людей. На душі стало нестерпно боляче, а на очі накотилися сльози.
Закінчивши обхід, він поспішив додому, де на нього з великим нетерпінням чекала мама. Переступивши поріг будинку, Діма тремтячим голосом промовив:
- Вони хочуть помістити мене до психіатричної лікарні на цілий місяць. Мамо, я не переживу цього. Що нам робити?
- Це жахливо синку, але відмовитись ти не можеш. Інакше тебе судитимуть за ухилення від військового обов'язку. Прийдемо лягти до лікарні, а ми всі молитимемося за тебе.
Нічого більше не залишалося, як сподіватися на Живого Господа і просити у Нього духовних сил. Діма ліг у лікарню для ретельного огляду. Не можна описати простими словами весь той кошмар, який йому довелося пережити за час перебування у катівнях психіатричного закладу. Неодноразово працівники КДБ провокували бійку з його боку з душевнохворими людьми. Одного разу, коли Діма приймав їжу, до нього підіслали людину, яка просто плюнула в його миску і таким чином зіпсувала їжу. Молодий християнин покірно зніс образу і не промовив жодного поганого слова. Вдруге, його, без будь-якої причини, ударили сильно по обличчю; але й тоді він не підняв своєї руки, щоб розібратися з кривдником. Такі знущання тривали щодня. Працівники КДБ не вгамовувалися. Якось вони підіслали до Діми агресивно налаштованого хворого, який, накинувшись на хлопця, почав душити його. В очах у Діми моментально потемніло і він знепритомнів. Тут уже втрутився мед-персонал і привів до тями потерпілого, підключивши кардіограму і всі необхідні препарати. Вони врятували його життя, але так і не перевели до іншої палати. Ось так у найгуманнішій і вільній країні світу принижувалися честь і гідність абсолютно безневинної людини.
За кілька днів до Діми прийшла на побачення мама. З болем у душі він розповів дорогій людині про всі свої біди.
- Димочко, я говоритиму з братами і ми добиватимемося твого звільнення. Так далі не може продовжуватись. - зі сльозами на очах промовила бідна жінка.
Через деякий час Діму відпустили на волю, але на прощання скзали:
- Ми вас відпускаємо, але пам'ять про нас супроводжуватиме вас все життя.
Після винесеного вироку Діму не прийняли на службу до армії. Здавалося б нічого поганого не сталося... але яке це життя з таким діагнозом?
Час йшов. Діма посилено шукав роботу, але у відповідь чув одні й ті самі слова:
- Ми вас не можемо прийняти із таким діагнозом.
- Але, я ж цілком здоровий.
– Ми це бачимо, але, на жаль, документ є документом. Вибачте!
Час не стояв дома. Діма одружився. Він уже мав 9 дітей, але як прогодувати таку сім'ю, якщо скрізь відмовляють у роботі?..
Бог відчуває серця, перевіряє нашу вірність Йому. Коли нам здається, що все, точка – це вже межа і немає більше жодних сил, тоді Господь виходить на допомогу.
Йшов 1997 рік. Час гонінь давно вже закінчився. Було оголошено свободу віросповідання. На стадіонах та площах відкрито звучала проповідь Євангелія. Люди зітхнули з полегшенням. Прийшла допомога від Бога і для Діми. Зовсім несподівано для нього він познайомився з одним дуже хорошим братом-баптистом, який працював лікарем у лікарні. Діма звернувся до нього за допомогою, щоб той допоміг йому зняти з плечей такий нестерпний тягар, як статтю 1Б-розумно відсталий. Новий товариш із радістю погодився допомогти. Незабаром була зібрана рада психологів, де Дима мав відповісти на всі поставлені питання.
Запитання були звичайнісінькі: хто такий Мойсей, як звали батьків Іоанна Хрестителя тощо. На всі розпитування Діма відповідав мудро та правильно.
- Розумієте, тоді був такий час. - на закінчення розмови сказав лікар. - Влада посилено вела боротьбу проти віруючих, ми були змушені писати такі діагнози. Ви абсолютно здорові. Успіхів вам!
Так закінчився термін цього тривалого ув'язнення.

(Ім'я героя вигадане. Історія взята з життя брата, проповідника)


Розповідь 2.

Юрко виріс у сім'ї де, у батьків, крім нього було ще 17 дітей. Він ріс слухняним і добрим хлопчиком. З самого раннього дитинства в домі звучали Біблійні історії та прищеплювалася любов до Господа. Коли Юрі виповнилося 18 років, він виявив бажання прийняти водне хрещення. Батьки були дуже раді. Їм не доводилося переконувати сина в тому, як це важливо укласти завіт із Богом, але він сам прийняв тверде рішення йти в житті лише за Христом. Юрко дуже добре навчався у школі. Вчителі, всі як один, хвалили і поважали його. У його серці була заповітна мрія-вивчитися на дантиста.
Життя тільки починалося... Ніхто не знає, що чекає нас через кілька хвилин, не кажучи вже про наступний день... Минуло три тижні після водного хрещення, коли Юра уклав завіт із Господом і присвятив своє життя в Його руки. Він повертався додому з роботи, де на нього чекала любляча і добра мама. Але доїхати до будинку йому не судилося. Що сталося на дорозі, знає лише один Бог. З якоїсь причини Юрко виїхав на зустрічну смугу, де в цей час рухався вантажний автомобіль. Аварія була неминуча. Комісія ухвалила, що Юра їхав згідно з зазначеною швидкістю, без порушень, але з якої причини сталося нещастя, залишається в таємниці.
Наше життя дуже коротке і варто задуматися, як ми проживаємо відміряний нам Господом відрізок земної дороги. Юра відійшов у вічність на зустріч із Христом... Його молоде серце побажало укласти завіт із Богом за допомогою водного хрещення, а через три короткі тижні він уже зміг побачитися з Ним віч-на-віч.
Що чекає нас після смерті? Варто задуматися... Життя таке швидкоплинне...